«Я двічі запустив по телефону чутку, що хочу повернутися в міліцію через суд. На це зреагувала “прослушка”»

«Я двічі запустив по телефону чутку, що хочу повернутися в міліцію через суд. На це зреагувала “прослушка”»

Коли в наших спілкуваннях із Юрієм ми дійшли до ідей «Народної самооборони» і підготовки Маршу справедливості, він говорив, як мені здавалося, на автоматі. Бо ці ж самі слова звучали потім у різних газетах, Інтернет-виданнях, на прес-конференціях для телебачення. З цього я дозволю собі зробити два однозначні висновки. Перший: те, чим Луценко займається, йому справді болить, і він цим переймається, хоча не в останню чергу тут ідеться про перспективи майбутнього працевлаштування в уряді. Більше того – він навіть спеціально зробив невеличку провокацію в своєму стилі.

Юрій Луценко (з диктофона):

– У мене було дві телефонні розмови, під час яких я дозволив собі запустити чутку: Луценко буде подавати в суд, аби його рішенням домогтися поновлення себе на посаді міністра МВС. Це було в Криму. І ось на це відразу зреагували «слухачі»! Це зайвий раз доводить їхню безтолковість. Жоден суд не поновить міністра на його посаді, з якої його звільнив Кабмін. Тим більше це не може зробити президент – тільки уряд або парламент. Вони слухають, але не думають.

Хоча жарти жартами, але про амбіції Луценка повернутися в силовий блок поговорювали в ті часи.[41] Так само, до речі, як і на його амбіції стати мером Києва замість Черновецького, який набрид абсолютно всім киянам. Але я відволікся від теми.

Бо друге, в чому, на мою думку, послідовний Луценко: все, чим він займався в політиці останні сім років, – це рух опору. Він не чільник штурмових бригад і не кар’єрист, який хоче на чиїхось плечах в’їхати в парламентський кабінет. Він вирішив стати не радіоінженером, а політиком, і тепер опирається всьому, що йому в цій політиці не подобається. Іноді – успішно. Частіше – ні: суспільство готове до ситуативного, а не до свідомого опору, про що він часто говорить і навіть записує свої тези для себе.

«Наш рух, окрім підняття віри людей, окрім пропагандистських цілей, має на меті ще й почути конкретні вимоги громадян у кожному регіоні, – говорить Луценко журналістам. – Інакше можна було просто запустити рекламні ролики по телевізору.[42] І ми в областях запитуємо, з чим саме люди готові йти на Київ. Приїжджаємо в Одесу – там нам підприємці серед головних вимог називають потребу ліквідувати податкову міліцію. У Франківську люди кажуть, що вимагатимуть принаймні відставки пана Табачника з посади голови комісії з ушанування річниці Голодомору, бо це ображає гідність українців. У Сумах нас переконують, що домагатимуться звільнення Цушка з МВС, бо він призначив одіозних заступників, які не мають ніякого морального права обіймати посади в міліції. Тобто ми хочемо почути від людей конкретику. Ми хочемо допомогти людям самовиразитися на цих маніфестаціях. А якби я просто робив акцію на чолі з собою – це було б несерйозно. Майдан неможливо сконструювати «згори». І ми даємо лише загальне бачення цього руху, скелет, а далі до нього вже чіпляються гіллячки конкретних людських вимог». Так, марш на чолі з Луценком не є Майданом. І це очевидно: другого Майдану вже не буде, хоч хто б його окупував – «помаранчеві», «біло-блакитні», «оранжеві», «зелені». Це були просто галасливі концерти. А жоден концерт – до речі, виступи «Самооборони» теж проходять під музику – не має на меті змінити владу. Його мета – продемонструвати погляди людей на найнятих ними політиків, дати оцінку цим політикам.

Юрій Луценко (з диктофона):

Наша опора – активні люди, яким є що втрачати. В першу чергу це середній клас, який був рушієм «помаранчевої» революції як повстання проти монополії на політичну й економічну владу в країні. Нова влада так і не припинила всевладдя старих пострадянських сировинних монстрів, прихватизованих під час Кучми, які продукують рабську оплату праці (а отже, й застій в економіці) й олігархію у політиці. Це величезний прошарок людей, які не чекають від держави подачок, а власноруч забезпечили себе і свої колективи роботою. Вони хочуть змін. Це – наш локомотив. Вагони – найняті працівники, які розуміють неможливість повноцінної оплати праці в умовах тотальної корупції держапарату.

Звичайно, на мітингах своя стилістика промов, і там я кажу простіше: Вікторе Андрійовичу, слухайте тих, хто вас зробив президентом, закінчуйте безплідні консультації з Морозом і Януковичем, ці розмови зайців і вовків, як краще жити в лісі. Україна потребує змін. Ми прийдемо під стіни Верховної Ради і скажемо: протестуємо проти більшості, сформованої на основі зради та брехні. Ми скажемо: ви зрадили передвиборчі гасла, і у зв’язку з цим ми вимагаємо розпуску. Ми підемо до уряду і заявимо: Вікторе Федоровичу, прийшов час відповідати за «базар» – де покращення нашого життя вже сьогодні? Де робота, зарплата, пенсії? І далі – конкретні вимоги, можливо, персональні відставки. Політикам принесуть «чорну мітку». Люди скажуть: ми пам’ятаємо все – і вашу брехню, і вашу бездіяльність, і ваші зради. Після цього або ви виправляєтеся, або народ вимагатиме змін по-справжньому.

Марш протесту – не революція. У 2004-му революція була через те, що в людей украли право обрати президента. А натомість запропонували нібито демократично сформований парламент та уряд, хай навіть на основі брехні й підкупу. Однак юридичних підстав для його розпуску не існує. Отже, ми приходимо наразі демонструвати свою незгоду з аморальними вчинками соціалістів та Кінаха,[43] з діями реваншистів у Кабміні, які не задовольняють прихильникiв ані «помаранчевих», ані «синіх».

Я розумію, що кампанія з моєї дискредитації лише починається. І мабуть, кожна нормальна людина в Україні має пройти через таке, якщо вона стає публічним діячем. Я був названий і фашистом, і антисемітом, і агентом Ізраїлю, Кремля і Пентагону. Грязюка буває й лікувальною. Я готовий пройти цей шлях. Хай як це пафосно звучить, а я вважаю, що «краще тюрма, ніж безчестя». Хоча, Боже збав, я не кажу, що я «останній герой». Значно більші герої – ті, котрі не показуються перед телекамерами, а роблять ту саму справу, що і я. Їм і важче, і страшніше. Але це показник для мільйонів інших людей: чи вдасться зламати людину з Майдану. А я не те що «не здамся без бою» – я просто не зламаюся в бою.