90. Агриппіна, дружина Германіка

90. Агриппіна, дружина Германіка

Агриппіна була донькою Марка Агриппи від Юлії, доньки цезаря Октавіана. Гай Калігула,[179] син Агриппіни, ставши повелителем імперії, відцурався сільського коріння своєї матері, сповістивши, що вона походить не від Агриппи, а народилася від Октавіанового сходження з Юлією, власною донькою. Таким було безглузде прагнення імператора: він думав, що його вважатимуть шляхетнішим, оскільки народжений від матері, зачатої кровозмішенням, аніж народила б його законна донька звичайного чоловіка.

Але чиєю б донькою вона не була, поєдналася Агриппіна з прийомним сином цезаря Тиберія Августа,[180] Германіком,[181] чудовим юнаком її ж віку, що згодом сильно прислужився республіці. Це надало їй певної відомості, однак найбільше прославилася вона тим, що своїми рішучими вчинками протидіяла віроломству зарозумілого правителя.

Від Германіка, свого чоловіка, Агриппіна народила трьох синів, один з яких, Гай Калігула, згодом очолив імперію; а також стількох же доньок, однією з яких була Агриппіна, мати цезаря Нерона. Можна вважати достовірним, що її батько Тиберій отруїв Германіка; Агриппіна дуже важко перенесла загибель чоловіка, чудового юнака, оплакуючи його слізними голосіннями за всіма жіночими ритуалами. Цим вона накликала на себе такий гнів Тиберія, що той схопив її за руку і довго, довівши нещасну до плачу, верещав, звинувачуючи її в тому, що вона не може перенести того, що вже ніколи не стане імператрицею. Згодом він постійно зводив на неї наклепи перед сенатом і врешті наказав посадити її, невинну, під варту.

Однак горда жінка вважала, що цезар негідно повівся з нею, і вирішила, що смерть допоможе їй уникнути і припинити знущання знавіснілого правителя. Не маючи інших засобів для досягнення мети, вона прийняла мужнє рішення: постановила голодом довести себе до могили і негайно навідріз відмовилася від будь-якої поживи. Як тільки Тиберію доповіли, що жінка почала поститися, нечестивий чоловік одразу зрозумів її мету; однак не бажаючи, щоб вона таким певним шляхом і так швидко втекла від його знущань, коли ні погрозами, ні різками не вдалося змусити її приймати їжу, то, щоб і далі мати можливість знущатися над нею, він наказав насильно пропихати їй їжу в горло. Таким способом жінці, що відмовлялася їсти, силоміць наповнювали шлунок поживою.

Але що більше знущався Тиберій з Агриппіни, то сильнішим ставало її рішення. Непохитна у стремлінні, своєю смертю жінка перемогла зверхність жорстокого правителя, довівши, що незважаючи на те, скількох людей він може легко, лише захотівши, вбити, все ж не може, доклавши всіх зусиль, залишити живою навіть одну людину, яка хоче вмерти.

Таким кінцем свого життя Агриппіна завоювала собі велику славу між своїх співвітчизників, але водночас у ще більшій неславі залишила Тиберія.