97. Проба, дружина Адельфа

97. Проба, дружина Адельфа

Проба як іменем,[192] так і ділом достойна згадки за її обізнаність в літературі. Незважаючи на те, що нічого не знаємо ані про її рід, ані про походження,[193] багато хто, засновуючись, як я вважаю, лише на здогадах, вважає, що вона була римлянкою; дехто навіть говорить, що походила з міста Орте і що була християнкою, дружиною чоловіка на ім’я Адельф.

Не важливо, хто був її наставником, але очевидно, що Проба блискуче володіла вільними мистецтвами.[194] З-поміж усіх студій найбільше часу приділяла вивченню поем Вергілія. Перечитавши всі твори, стала такою обізнаною з творчістю поета і так добре орієнтувалася в поезіях, що могла переповідати їх з пам’яті, як видно майже з усіх її праць. Якось, читаючи поеми з особливою допитливістю, вона раптом подумала, що на їх основі можна описати всі історії Старого та Нового Завітів прекрасним і соковитим віршем.

Зрозуміло, що породження таких величних роздумів у розумі жінки викликає великий подив, але ще дивовижніше, що вона здійснила свій задум.

Повністю присвятивши себе побожному задумові, Проба повибирала то з одного, то з іншого місця Буколік, Георгік та Енеїди або цілі вірші з одного пасажу, або уривки з іншого, талановито уклала їх на свій лад і настільки органічно розмістила вірші та поєднала уривки, при цьому зберігши віршовий розмір та плинність поезії, що хіба лише хтось дуже досвідчений міг помітити з’єднання. В такий спосіб вона уклала, починаючи від створення світу, всі оповіді Старого й Нового Завітів аж до зіслання Святого Духа – причому настільки досконало, що той, хто не знав би, що це її робота, легко повірив би, що Вергілій був і пророком, і євангелістом.

З усього цього можемо зробити ще один висновок: а саме, що ця жінка була неабияк обізнана зі Святим Письмом або навіть знала його дуже добре. Цього, на превеликий жаль, не так часто можемо сказати навіть про наших сучасників.

До того ж, видатна жінка хотіла назвати свій укладений твір «Центони»,[195] що й ми самі бачимо. І наскільки більше вважатимемо її гідною вічної пам’яті, настільки менше віритимемо, що такий чудовий геній жінки міг створити лише цей твір. Якщо жила вона доволі довго, то, вважаю, мала б створити щось ще грандіозніше, але, на наше нещастя, воно не змогло дійти до нашого часу через лінивість книгопереписувачів.

Як засвідчують деякі джерела, серед її праць були «Центони» Гомера на матеріалі поем співця, укладені з такою самою прецизійністю і на таку саму тематику, як «Центони» Вергілія. Якщо так справді було, то слід розуміти, що вона добре знала, окрім латинської, також і грецьку літературу: очевидно, це помножує заслуги Проби.

Але запитаю тепер: що більше бажав би хтось почути від жінки, яка декламує поезію Вергілія й Гомера, відбираючи з них усе необхідне для своєї праці? Адже наскільки майстерно уклала вона вибрані уривки – нехай поглянуть найосвіченіші мужі, які докладно вивчають Святі письмена: все ж і для них цілком нелегко, а навіть часом і дуже складно з великої розмаїтості Святих писань то тут, то там вибирати ті уривки, які описують життя Христа, укладаючи їх у впорядкований прозовий твір. Проба зробила це на матеріалі поганських поем.

Якщо зважити на жіночі заняття, то для Проби, як і для більшості жінок, було б достатньо мати прядку, голку і верстак, щоб проводити життя в домашньому спокої, але великою наполегливістю до святих студій вона обтрусила іржу дозвілля зі свого мислення, увійшовши у вічне світло. Який же добрий цей приклад був би для тих, що віддаються насолодам і дозвіллю, для кого найкраще сидіти у спочивальні, розтрачаючи дорогоцінний час на пусті балачки, від раннього ранку до пізньої ночі переповідаючи пусті й непотрібні плітки, залишаючи час тільки на похоті! Можливо, тоді вони задумалися б про різницю, яка існує між здобуванням слави поважаними трудами і похованням тіла разом з іменем – померти так, наче б ніколи й не жити.