40. Пенелопа, дружина Одіссея

40. Пенелопа, дружина Одіссея

Пенелопа була донькою царя Ікарія і дружиною Одіссея, чоловіка надзвичайно спритного: вона є вічним і найсвятішим прикладом неблякнучої жіночої краси і неторкнутої скромності.

Сила її непорочності зазнала справжнього випробування долі, однак даремно. Ще молоду незайману дівчину, яку дуже любили за чудові риси, батько віддав за Одіссея, і від нього вона народила Телемаха. Одіссея раптово викликали в похід, на Троянську війну: скоріше, змусили майже силою. Тож він залишив дружину, старого батька Лаерта, матір Антиклею і малесенького сина.

Правда, за всю війну Пенелопа не зазнала жодного лиха, окрім десяти років відсутності чоловіка. Але коли грецькі вожді стали повертатися з Трої, то надійшла чутка, що багато кого буря розбила об скелі чи закинула на чужі береги, або ж поглинула хвиля – зовсім небагато повернулося додому; однак ніхто не знав, на який курс ліг корабель Одіссея. Тож коли він довго не повертався на батьківщину і ніхто його ніде не бачив, зарахували його до мертвих. У це повірила його нещасна мати, Антиклея, і, аби полегшити свої страждання, покінчила життя в петлі.

Пенелопа ж, важко переживаючи відсутність чоловіка, також глибоко перейнялася сумною звісткою про його можливу смерть. Але виплакавши всі свої гіркі сльози, намарно закликаючи Одіссея, твердо вирішила доживати віку, дотримуючись довічного чистого вдівства у товаристві старця Лаерта і хлопчика Телемаха.

Оскільки Пенелопа була дуже гарна, мала порядний характер і походила з неабиякого роду, це спонукало багатьох знатних чоловіків з Ітаки, Кефалонії та Еолії добиватися її руки і серця; своїми залицяннями вони неймовірно терзали Пенелопу. З дня в день згасала надія на те, що Одіссей живий або що він повернеться. Дійшло до того, що Лаерт пішов з дому на свої сільські угіддя, бо не міг більше терпіти нахабства женихів, котрі зайняли все Одіссеєве царство, постійними настирливими проханнями і переконаннями з усіх сил закликаючи Пенелопу побратися з одним із них. Жінка, боячись, аби врешті не порушити присяги чистоти серця, вважала, що у неї немає шляху до відступу. Тоді на неї зійшло Божественне осяяння, як хитрістю хоча б на деякий час позбутися женихів, призначивши час для відповіді; Пенелопа попросила їх набратися терпіння і дозволити їй доти чекати на свого чоловіка, доки вона не закінчить ткати покривало, як велить звичай жінкам царів. Всі знатні суперники радо на це погодилися, а сама Пенелопа з жіночою хитрістю потай розпускала вночі все, що за день старанно напрядала.

Такою хитрістю вона якийсь час обдурювала женихів, а вони постійними бенкетуваннями розтринькували майно Одіссеєвого царства. Але час ішов, і вже не було можливості далі хитрувати; якраз тоді милістю Бога сталося так, що з царства Феаків приплив-таки на Ітаку Одіссей, через двадцять років від тоді, як поїхав, сам і ніким не впізнаний. Підійшовши до своїх пастухів, він довідався про стан речей; оскільки завдяки своїй хитрості одягнувся як жебрак, то Сибот, старий свинар, прийняв його як рівного. Він і розповів Одіссеєві про все, що відбувалося в його домі. Тут Одіссей зустрів свого сина Телемаха, котрий повертався від Менелая, і таємно розповів йому правду про себе й виклав свої наміри. Відтак Сибот відпровадив Одіссея, все ще невпізнаного, додому.

Уздрівши, як нахабно женихи розтринькують його майно, як скромна Пенелопа відмовляється від їхніх пропозицій, Одіссей сильно розгнівався; закривши двері своєї господи, разом із свинопасом Сиботом, пастухом Філотієм і сином Телемахом він напав на бенкетуючих женихів. Одіссей убив Евримаха, сина Полібія, Антинона, Амфінома і Ктесиппа, що з Самосу, Агелая та багатьох інших – дарма що вони благали про прощення; також убив Мелантія, свого козопаса, бо він приносив зброю ворогам, а також домашніх служниць, які, як він довідався, злягалися з женихами; так він позбавив свою Пенелопу від зазіхань молодиків. А вона, заледве впізнаючи свого мужа, відчула неймовірну радість, отримавши того, на кого так довго чекала.

Як говорить Лікофрон, останній грецький поет, старець Навплій, що помстився за смерть свого сина Паламеда, спокусою схиливши до розпусти майже всіх грецьких жінок, намовив Пенелопу до обіймів і стосунків з одним із женихів. Але у віршах багатьох поетів славна жіноча чеснота Пенелопи оспівана як чиста непорочність – і я не схильний вірити одному, що стверджує протилежне. Така чеснота варта настільки більшого вихваляння, наскільки рідко трапляється – і що більше на неї зазіхали, то незламніше вона трималася.