48. Лукреція, дружина Коллатина

48. Лукреція, дружина Коллатина

Лукреція, провідний зразок римської скромності та найсвятіша окраса давньої стриманості, була донькою Лукреція Спурія Триципітина, славного римського громадянина, і дружиною Тарквінія Коллатина, який був сином Еґерія, покійного брата Тарквінія Приска. Невідомо, чи Лукреція вирізнялася з-поміж римських матрон гарними рисами обличчя або вишуканими манерами.

Коли Тарквіній Гордий[94] тримав місто Адрею в облозі, Лукреція перебувала в будинку свого чоловіка поблизу Коллація, містечка, що неподалік від Рима. Облога затягнулася надовго; одного разу молодики царського походження, між яких був і Коллатин, обідали у військових таборах; через надмір випитого вина зав’язалася розмова про чеснотність їхніх дружин. Звичайно, кожен почав понад усе вихваляти свою подругу. Тож постановили, щоб уночі, швидко скочивши на коней, помчати й поглянути, що ж поробляють їхні дружини, які нічого про це не підозрювали, у той час, коли чоловіки воюють; так мали наочно переконатися в їхній добропорядності.

У Римі всі чоловіки застали своїх дружин, коли ті розважалися в товаристві своїх подруг. Тоді, повернувши коней, подалися до Коллатина; там вони побачили Лукрецію в скромному вбранні, яка разом зі своїми служницями пряла пряжу. Так усі дійшли згоди, що вона найбільше заслуговувала похвали. Коллатин радо прийняв усіх друзів у своєму домі. Секст, син Гордого, під час гостини кидав безсоромні погляди на благочестиву і бездоганної краси жінку. Запалавши зловіщим вогнем, він таємно надумав силою заволодіти такою красою, якщо не зможе отримати її іншим шляхом.

Тож палаючи безумством, одразу за кілька днів по тому Секст таємно залишив табір і подався вночі до Коллація. Оскільки він був родичем чоловіка, Лукреція гостинно і люб’язно прийняла його. Дочекавшись, поки весь дім порине в тишу, і переконавшись, що всі міцно сплять, Секст добув свого меча і проник у спочивальню Лукреції. Розповівши, хто він такий і чого хоче, пригрозив жінці смертю, якщо та почне голосити або не підкориться його волі. Однак побачивши, що жінка не пристане на його вимогу, бо не боїться смерті, вдався до підступної хитрості: сказав, що вб’є її разом з якимось прислужником, а всім розповість, що вона вбила і себе, і прислужника, бо їх застали на перелюбі. Заціпеніла жінка, почувши його слова, затремтіла, налякавшись такої непристойної неслави; боячись, що загинувши в такий спосіб, зовсім не матиме свідків, щоб очистити свою заплямовану невинність, знехотя віддала своє тіло перелюбникові.

Секст, вдовольнивши нечестиву жагу, подався своєю дорогою, вважаючи себе переможцем. Страждаючи від такої жахливої наруги, тільки-но засіріло, Лукреція тут же послала за Триципітином, своїм батьком, Брутом, родичем Коллатина, якого досі вважали безумним, за іншими родичами і за своїм чоловіком. Як тільки вони прибули, гірко плачучи, розповіла їм все по порядку, що заподіяв їй Секст цієї ночі. Коли родичі намагалися втішити нещасну заплакану жінку, вона вихопила кинджал, якого заховала під одягом, і сказала: «Хоча я звільняю себе від гріха, все ж не звільняю від покарання: щоб надалі жодна жінка не жила безчесно, як зробила Лукреція».

Щойно прозвучали ці слова, кинджал простромив невинні груди. Зігнувшись навпіл, поглянула Лукреція на батька і чоловіка й повалилася, вмираючи; невдовзі й душа вилетіла з безкровного тіла.

Нещасливою була її врода, і тому її невинність, яку ніколи неможливо перехвалити, потрібно настільки возносити славними співами, наскільки суворо вона спокутувала насильне безчестя. Адже своїм вчинком Лукреція не тільки відновила свою чесноту, над якою поглумився молодик ницим вчинком, але й спричинилася до свободи Римської республіки.[95]