ПРИХІД СКАЛЛІ

Pepsi Challenge

Залицяння

Майк Маркула ніколи не хотів бути президентом Apple. Йому подобалося займатися будівництвом своїх нових будинків, літати на приватному літаку й вести з усіх боків приємне життя з прибутків, які йому приносили акції; він не виявляв бажання розбиратися з конфліктами чи служити духівником для роздутих еґо. Чоловік неохоче взяв на себе цю роль після ТОҐО, як зрозумів, що змушений витіснити з компанії Майка Скотта. Маркула пообіцяв дружині, що заступить на посаду тимчасово. До кінця 1982-го, майже після двох років його роботи як президента компанії, дружина прямо наказала: «Знайди заміну. Негайно».

Джобс знав, що ще не готовий керувати компанією самостійно, навіть попри те, що якась частина його єства хотіна спробувати. Окрім самовпевненості, йому також було притаманне усвідомлення межі власних можливостей. Маркула розділяв думку Стіва й сказав йому, що той був ще досить необтесаним і незрілим, щоби стати президентом Apple, f ож вони розпочали пошук людей за межами компанії.

Найбільше їм хотілося, щоби цей пост зайняв Дон Естріджа, який побудував вівділенм персональних комп’ютерів IBM з нуля та створив ПК, який, хоча й Джобс і його команда не визнавали цього, продавався краще за комп’ютер компанії Apple. Дон Естріджа розташував своє відділення в Бока-Ратоні, що у Флориді, заради безпеки винісши його за межі корпоративної ментальності Ар-монка, що в Нью-Йорку. Як і Джобс, він був цілеспрямованим і вмів надихати, але, на відміну від Джобса, володів здатністю дозволяти іншим уважати, що його прекрасні ідеї належали їм. Джобс полетів до Бока-Ратона із такої пропозицією: річна зарплатня становитиме один мільйон доларів, а за підписання контракту Дон отримає бонус у ще мільйон доларів, — однак Естріджа відмовився. Він був не з тих людей, які можуть перестрибнути на ворожий корабель і приєднатися до лав супротивника. Йому також подобалося бути частиною системи, членом військово-морського флоту, а не піратом. Дона засмучували байки Джобса про те, як той обкрутив телефонну компанію. Коли чоловіка запитували, де він працював, йому приємно було відповідати: «В ІВМ».

Тож Джобс і Маркула залучили Джері Роша, товариського «мисливця за талантами», до пошуків іншого кандидата на пост президента компанії. Вони вирішили не зосереджуватися на виконавчих директорах, які працювали в сфері технологій; їм потрібна була людина, яка би зналася на споживчому ринку, рекламі й мала так званий корпоративний лиск, який чимало важив на Волл-стріт. Рош поклав око на найкрутішого чарівника того часу в сфері маркетингу, Джона Скаллі, президента відділу Pepsi Co фірми Pepsi Cola, чия рекламна кампанія під назвою Pepsi Challenge стала тріумфом. Коли Джобс виступав перед студентами факультету бізнесу в Стенфорді, то наслухався хороших відгуків про Скаллі, який уже мав зустріч із цими студентами раніше. Тож Стів сказав Рошу, що буде радий зустрітися з цим чоловіком.

Життєвий досвід Скаллі дуже відрізнявся від Джобсового. Його мама була статечною пані з Верхнього Іст-Сайду Мангеттену, яка завше надягала білі рукавички, коли йшла кудись, а тато був поважним юристом на Волл-стріт. Скаллі навчався в школі Св. Марка, згодом здобув диплом бакалавра в Браунівському університеті й магістерський ступінь у Вортонській школі бізнесу. Його кар’єрна драбина пролягала по сходинках компанії Pepsi Co — він розвивався як інноваційний маркетолог і рекламник, не особливо захоплюючись розвитком продукції чи інформаційних технологій.

Скаллі полетів до Лос-Анджелеса, щоби провести Різдво з двома своїми дітьми-підлітками від попереднього шлюбу. Він завів їх до магазину електроніки, де його вразило те, як погано продаються комп’ютери з точки зору маркетингу. Коли діти запитали Скаллі, чого його так це турбує, він відповів, що планує поїхати до Купертіно на зустріч зі Стівом Джобсом. Новина вбила їх наповал. Діти виростали між кінозірок, але Джобс для них був справжньою знаменитістю. Це змусило Скаллі серйозніше розглянути перспективу стати його босом.

Коли Джон приїхав до головного офісу компанії Apple, його здивувала скромність кабінетів і неформальна атмосфера.

— Більшість людей були вдягнуті простіше, ніж обслуговуючий персонал Pepsi Co, — зауважив він.

За обідом Джобс мовчки длубав свій салат, але коли Скаллі сказав, шо чимало виконавчих директорів уважає, шо комп’ютери приносять біньше незручностей, аніж користі, у Стіва відразу ввімкнувся режим проповідника.

— Ми хочемо змінити те, як люди використовують комп’ютери,

— сказав він.

У літаку Скаллі коротко пінсумував і виклав свої роздуми. Результатом цього став меморандум на вісім сторінок на тему збуту комп’ютерів покупцям і керівникам підприємств. Місцями він був трохи поверхневим, незавершеним, переповненим підкресленими фразами, діаграмами й табличками, але в цьому документі простежувався його новоспечений ентузіазм щодо того, як продавати дешо цікавіше за содову воду. Між його рекомендаціями траплялися такі: «Інвестувати в грамотне розміщення товарів на прилавках, що зачаровувало би покупця можливістю Apple збагатити його життя!». Скаллі все ще не горів бажанням покидати Pepsi, але Джобс заінтригував його.

— Мене захопив цей молодий, імпульсивний геній — і я подумав, що було би класно познайомитися з ним трохи ближче, — пригадував він.

Тож Скаллі погодився зустрітися знову, коли Джобс наступного разу приїде в Нью-Йорк - а це трапилося під час презентації Lisa в готелі «Карлайл» у січні 1983 року. Після цілого дня, заповненого різноманітними заходами для представників преси, команда Apple була здивована, коли до них увійшов неочікуваний відвідувач. Джобс послабив вузол на краватці й представив Скаллі як президента Pepsi та потенційного крупного корпоративного покупця. Поки Джон Кауч показував йому комп’ютер Lisa, Джобс утручався зі своїми коментарями, щедро пересипаючи їх улюбленими словами типу «революційний» та «неймовірний» і стверджуючи, що ця річ змінить природу людських стосунків із комп’ютерами.

Тоді вони відправилися до ресторану «Чотири сезони» — блискучий рай елегантності й могутності. Поки Джобс їв свої спеціальні веґанські страви, Скаллі описував маркетингові успіхи Pepsi. Рекламна кампанія Pepsi Generation («Покоління Pepsi». — Прим, пер.), за його словами, продавала не продукт, а стиль життя й оптимістичний світогляд. «Думаю, що в компанії Apple є шанс створити Apple Generation («Покоління Apple». — Прим. пер.). Джобс з ентузіазмом погодився. Рекламна кампанія Pepsi Challenge, натомість, зосереджувалася на продукті; вона включала в себе рекламу, інформаційні приводи й піар, спрямовані на те, щоби привернути увагу людей. Здатність перетворювати презентацію нового продукту на мить всенародного захопленім, як зауважив Джобс, було саме тим, що вони з Реґісом Мак-Кеною хотіли подарувати компанії Apple.

Коли чоловіки завершили свої переговори, була вже майже північ.

— Це був один із найбільш захоплюючих вечорів у моєму житті, — сказав Джобс, коли Скаллі провів його назад до готелю. — Я не можу передати, як приємно мені було поспілкуватися з вами.

Коли Скаллі нарешті добрався до свого дому в Гринвічі, що в штаті Коннектикут, він не міг заснути. Співпраця з Джобсом була набагато цікавішою, ніж ведення переговорів із пляшківниками.

— Ця зустріч стимулювала мене, збурила моє давно стримуване бажання стати архітектором ідей, — казав він згодом.

Наступного ранку Рош зателефонував Скаллі.

— Не знаю, чим ви там, хлопці, займалися минулого вечора, але мушу тобі сказати, що Стів Джобс у екстазі, — повідомив він.

Так продовжувався період «залицянь» - Скаллі й надалі грав роль працівника, якого важко, але не неможливо, залучити. Якоїсь суботи в грудні Джобс полетів на схід і найняв лімузин, що відвіз його до Гринвіча. Новозбудований особняк Скаллі — із вікнами від підлоги до стелі — вцдався Стіву надто помпезним, але виготовлені на замовлення дубові двері, які важили близько ста сорока кілограмів, були так правильно поставлені й збалансовані, що відчинялися навстіж від одного дотику пальця, його вразили.

— Стів був так захоплений цим тому, що він, як і я, перфекціо-ніст, - пригадував Скаллі.

Із того почався дещо нездоровий процес: Скаллі, що страждав на зіркову хворобу, почав віднаходити в Джобсові якості, які цінував у самому собі.

Джон зазвичай їздив на «Кадиллаку», але, відчуваючи смак свого гостя, він позичив у дружини «Мерседес 450SL» із відкидним дахом, щоби завезти Джобса полюбуватися на головне управління Pepsi — володіння компанії розтяглися на 57 гектарів і були настільки ж помпезними, наскільки офіси Apple були аскетичними. Для Джобса це було унаочненням різниці між енергійною новою цифровою економікою і корпоративною системою компанії, яка ввійшла до Fortune 500 (список найкрупніших компаній СІЛА за версією часопису Fortune. — Прим. пер.). Звивиста дорога вела їх через доглянуті поля й сад зі скульптурами (у якому були, зокрема, роботи Родена, Мура, Кальдера і Джакометті) до будівлі зі скла і бетону, сконструйованої Едвардом Дарелом Стоуном. У велетенському офісі Скаллі на підлозі лежав перський килим, дев’ять вікон дивилися на три сторони світу, маленький приватний сад тішив око, а ще були таємний кабінет і власний туалет. Коли Джобс побачив корпоративний фітнес-центр, то був вражений тим, що адміністративні працівники мали власну джакузі й окрему територію від тієї, де могли перебувати звичайні робочі.

— Це якесь дивацтво, - сказав він.

Скаллі поспішив погодитися.

— Якщо на те пішло, то я був проти цього, тож я часом іду і займаюся на території звичайних працівників, — сказав він.

їхня наступна зустріч відбулася за декілька тижнів у Купертіно, куди Скаллі заскочив по дорозі назад із конвенції пляшківни-ків Pepsi, яка відбувалася на Гаваях. Майк Мюррей, маркетинговий директор проекту Macintosh, був відповідальним за підготовку команди до його відвідин, але не до кінця розумів, у чому суть. «У результаті Pepsi Co може купити тисячі комп’ютерів Macintosh протягом наступних років, — бурхливо висловлював свою радість Маркула у корпоративному листі до колективу, який працював над цим проектом. - За останній рік містер Скаллі та містер Джобс потоваришували. Містер Скаллі вважається одним із найкращих марке-тологів у великих лігах; враховуючи вищесказане, давайте влаштуємо йому приємне перебування у нас».

Джобс хотів, щоби Скаллі розділяв його захоплення Macintosh.

— Цей продукт для мене значить більше, ніж будь-що, що я ко-ли-небудь робив, - сказав він. - Я хочу, щоби ви стали першою людиною з-поза компанії Apple, яка його побачить.

Він театрально вийняв прототип із вінілової коробки та влаштував презентацію. Джобс урізався в пам’ять Скаллі разом зі своїм пристроєм:

— Він здавався радше шоуменом, ніж бізнесменом. Скидалося на те, що кожен його рух — виважений, так, неначебто він репетирував його перед показом, — і все заради того, щоби перетворити цю мить на справжню подію.

Джон попросив Герцфельда й команду підготувати спеціальну заставку на екрані, щоби потішити Скаллі.

— Він дуже розумний, - казав Джобс. — Ви уявити собі не можете, наскільки він розумний.

Його пояснення, начебто Скаллі може купити багато Macintosh для Pepsi, «видавалося мені дещо підозрілим», як пригадував Герцфельд, але вони разом зі С’юзан Кейр таки розробили ту заставку: ковпачки та пляшки Pepsi танцювали по колу разом із логотипом Apple. Герцфельд був такий втішений, що почав розмахувати руками під час демонстрації заставки, але Скаллі видавався незворушним.

— Він поставив кілька запитань, але виглядало, що його не надто те все цікавить, — згадував Герцфельд.

його ставлення до Скаллі так ніколи й не потеплішало.

— Він був жахливо фальшивим, абсолютний позер, — сказав Герцфельд згодом. - Він прикидався, наче його цікавлять технології, але насправді то було не так. Цей чувак був маркетологом - а маркетологи якраз такі; оплачувані позери.

Ключовий момент настав, коли Джобс відвідав Нью-Йорк у березні 1983 року й зумів перетворити залицяння на сліпий і засліплюючий роман.

- Я справді думаю, шо ти - саме та людина, - сказав Джобс, коли вони прогулювалися Центральним парком. - Я хочу, шоби ти приїхав і працював зі мною. Я так багато можу в тебе навчитися.

Джобс, який уже мав досвід спілкування з людьми, шо заміняли йому «хрешених батьків» у минулому, добре знав, як зіграти на еґо Скаллі та його внутрішніх слабинках. Це спрацювало.

— Я був вражений ним наповал, — зізнався згодом Скаллі. - Стів був однією із найрозумніших людей, які траплялися мені в житті. Ми поділяли з ним пристрасть до ідей.

Джон дуже цікавився історією мистецтва, тому він скерував до музею «Метрополітен», щоби влаштувати Джобсу невелику перевірку; чи насправді той мав бажання навчатися від інших?

— Я хотів побачргги, як добре він сприйматиме навчання на тему, з якою йому не доводилося стикатися раніше, - пригадував чоловік.

Коли вони проходжали поміж грецьких і римських старожит-ностей, Скаллі роз’яснював відмінності між архаїчною скульптурою VI століття до Р.Х. і скульптурами доби Перикла, створеними століття по тому. Джобс, якому подобалося підбирати історичні самородки, яких він ніколи не вивчав в університеті, вбирав у себе оповіді Джона, наче губка.

- У мене виникло відчуття, що я міг би стати вчителем блискучого студента, — розповідав згодом Скаллі.

І знову ж він потішив себе думкою, що вони з Джобсом були схожими;

- У ньому я бачив дзеркальне відображення себе молодого. Я також був нетерплячим, упертим, самовпевненим, імпульсивним. Мій розум вибухав ідеями, часто затьмарюючи все навколо. Я також був нетолерантним щодо тих людей, які не могли жити відповідно до моїх вимог.

Протягом їхньої довгої прогулянки Скаллі зізнався, що у відпустці поїхав на Лівий берег до Парижа, щоби помалювати в своєму етюднику; якби він не обрав бізнес, то став би художником. Джобс відповів, що якби не працював із комп’ютерами, то, ймовірно, став би поетом у Парижі. Вони йшли по Бродвею до Colony Records, яка розташувалася на Сорок дев’ятій вулиці, де Джобс показав Скаллі музику, яка йому подобалася, - серед улюблених виконавців Стіва були Боб Ділан, Джоан Баез, Елла Фітцджеральд і джазові виконавці, які записувалися на студії Windham Hill. Тоді вони пройшли весь шлях назад до Сан-Ремо, розташованого між Західною лінією Центрального парку і Сімдесят четвертою вулицею, де Джобс планував купити собі двоповерхову квартиру в пентхаузі вежі.

Остаточне рішення було ухвалене на одній із терас пентхауза -Скаллі притиснувся до стіни, оскільки боявся висоти. Спершу вони обговорили платню.

— Я сказав йому, що моя зарплата має складати один мільйон доларів, також я маю отримати бонус у ще мільйон доларів за підписання контракту, - розповів Скаллі.

Джобс відповів, що це можливо.

— Навіть якщо я буду змушений заплатити ці гроші з власної кишені, - сказав він. - Нам доведеться розв’язати ці проблеми, тому що ти - найкраща людина з тих, що я будь-коли зустрічав. Я знаю, що ти ідеально підходиш для Apple, а Apple заслуговує найкращого.

Стів також додав, що ніколи раніше не працював на людину, яку би насправді так поважав, але він знав, що Скаллі був тим, хто міг його навчити найбільше. Джобс дивився на нього не кліпаючи.

Скаллі висловив своє останнє заперечення - символічну пропозицію, що, можливо, вони просто мають залишитися друзями, а він зможе допомогти Джобсові порадою збоку.

— Хоч коли ти приїдеш до Нью-Йорка, я із задоволенням проведу час із тобою.

Згодом він пригадував той кульмінаційний момент:

— Стів рвучко опустив голову й незворушно дивився собі на ноги. Після важкої, неприємної паузи він кинув мені виклик, який переслідував мене наступні дні: «Ти хочеш провести решту свого життя, продаючи підсолоджену воду, чи хочеш отримати шанс змінити світ?».

Скаллі почувався так, неначе його хтось ударив «під дих». У нього не було іншого виходу — він мусив мовчки погодитися.

— у Джобса була моторошна здібність завжди отримувати те, чого він хотів, вимірювати людину й точно знати, що потрібно сказати, щоб її досягнути, - розповідав Скаллі. — Вперше за чотири місяці я усвідомив, що не можу сказати «ні».

Зимове сонце починало хилитися до заходу. Чоловіки покинули квартиру й пішли повз парк до готелю «Карлайл».

Медовий місяць

Скаллі приїхав до Каліфорнії саме вчасно, щоби потрапити на зустріч для менеджерів компанії Apple, яка відбувалася в травні 1983 року в Паджеро-Дюнзі. Навіть попри те, що Джон залишив усі свої темні костюми, крім одного, в Гринвічі, йому було важко освоїтися в такій буденній атмосфері. Спереду кімнати Джобс сидів на підлозі у позі лотоса й бездумно бавився великими пальцями своїх ніг. Скаллі намагався згуртувати всіх навколо порядку денного; хотів обговорити, як відрізняти їхні витвори -Apple II, Apple III, Lisa, Macintosh - і що було би краще: організувати компанію навколо певних ліній продукції, навколо ринків збуту чи навколо виконуваних функцій. Але дискусія перетворилася на загальне, неконтрольоване обговорення довільних ідей, скарг і суперечок.

В якийсь момент Джобс почав критикувати колектив, що працював над проектом Lisa, за випуск продукту, котрий не користується попитом.

— Що ж, - відстрілився хтось, - ви ще ж не випустили свій Macintoshl Може, варто почекати, допоки ваш витвір вийде в люди, і лише тоді починати критикувати?

Скаллі був ошелешений. У Pepsi ніхто би не насмілився сказати таке директорові.

— І тут вони всі почали цькувати Стіва.

Це нагадало Джону бородатий жарт, який він почув від одного рекламника Apple. «Яка відмінність між Apple і скаутами? У скаутів є дорослі наглядачі».

Коли суперечка була саме в розпалі, слабкий землетрус почав трусити кімнату.

— Всі на пляж! — вигукнув хтось.

Усі побігли через двері до води. Тоді хтось інший вигукнув, що землетрус спричинив велику хвилю, тож усі розвернулися й побігли в іншому напрямку.

«Нерішучість, суперечливі поради, привид стихійного лиха -все це стало лише передвісником того, що мало прийти», — писав Скаллі згодом.

Якось у суботу вранці Джобс запросив Скаллі та його дружину. Лізі, до себе на сніданок. На той час він жив у красивому, але нічим не примітному будинку в стилі епохи Тюдорів разом зі своєю дівчиною, Барбарою Ясінскі, розумною та замкнутою красунею, яка працювала на Реґіса Мак-Кену. Лізі принесла пательню й зробила овочеві омлети. (На той час Джобс уже відійшов від своєї суворої веґанської дієти.)

— Мені незручно, що я не маю достатньо меблів, — вибачився Джобс. - Я просто ще не дійшов до того.

Це була одна з властивих йому примх: строгі стандарти щодо майстерності, поєднані зі спартанською жилкою, не дозволяли йому купити меблі, до яких в нього не спалахувало справжнє почуття. У нього була лампа фірми Tiffany, старовинний стіл у їдальні та ві-деопрогравач для лазерних дисків, підключений до телевізора Sony Trinitron, проте замість диванів і стільців на підлозі були розкидані поролонові подушки. Скаллі посміхнувся й помилково подумав, що це було схожим на його власне «консервативне й спартанське життя в захаращеній квартирці в Нью-Йорку» на зорі його кар’єри.

Джобс поділився зі Скаллі думкою, що він умре молодим, тож йому потрібно шввдко досягнути багатьох речей і залишити свій слід в історії Силіконової Долини.

— Всім нам даний короткий час на цій землі, - сказав він Джо-ну та його дружині, коли вони сиділи за столом того ранку. - Ймовірно, що в нас є лише одна можливість зробити декілька справді величних речей - і зробити їх добре. Жоден із нас не знає, скільки житиме тут, і я теж не знаю, але відчуваю, що мені потрібно звершити багато з цього, поки я ще молодий.

Джобс і Скаллі балакали з десяток разів на день у перші місяці їхніх стосунків.

— Ми зі Стівом стали близькими друзями, практично постійними компаньйонами, — казав Скаллі. - Ми зазвичай висловлювалися незавершеними реченнями та фразами.

Джобс лестив Скаллі. Коли він забігав, щоби дещо обговорити, то зазвичай казав щось на кшталт: «Ти єдина людина, яка зрозуміє це». Вони постійно повторювали одне одному — справді, так часто, що слід було вже починати хвилюватися, — наскільки тішилися вони з того, що могли бути одне з одним і працювати в команді. При кожній нагоді Скаллі знаходив риси, які були спільні для них із Джобсом, і звертав на них увагу:

Ми могли закінчувати речення один замість одного, оскільки були на одній хвилі. Стів будив мене о другій ночі своїм телефонним дзвінком, тільіси щоби поговорити про ідею, яка раптово спала йому на думку. «Привіт! Це я», — казав він, ніби ніце нічого, сонному слухачеві, абсолютно не думаючи про те, котра зараз година. Що цікаво -я вчиняв так само, коли працював у Pepsi. Стів рвав на щматки текст презентації, з яким мав виступати наступного ранку, розїсидаючи слайди по кімнаті. І я поступав так, коли намагався зробити публічні промови важливим інструментом у менеджменті в свої перщі дні в Pepsi. Будучи молодим керівником, я завжди нетерпляче ставився до того, щоби завдання було виконано, і часто вважав, що міг би зробити це краще самотужки. І Стів також. Інколи мені здавалося, що спостерігаю за тим, як Стів грає мою роль у кіно. Ці схожості викликали якесь моторошне відчуття — і стояли за тим дивовижним симбіозом, який у нас розвинувся.

Це був самообман — і пряма дорога до катастрофи. Джобс рано почав це відчувати.

— Ми по-різному дивилися на світ, по-різному сприймали людей, у нас були різні цінності, — пригадував він. — Я почав усвідомлювати це через декілька місяців після того, як він приїхав. Він не міг швидко збагнути багатьох речей, а люди, яких він хотів підвищити в посаді, були, як правило, мужлаями.

Проте Джобс знав, що він може маніпулювати Скаллі, підтримуючи його віру в їхню надзвичайну подібність. І чим більше він маніпулював Скаллі, тим більше починав його зневажати. Розсудливі спостерігачі із колективу проекту Macintosh — як от Джоана Гофман — скоро усвідомили, що відбувається, і знали, що це додасть розриву вибуховості.

— Стів давав можливість Скаллі відчути себе винятковим, — розповіла вона. - Скаллі ще ніколи не почувався таким. Скаллі втратив голову, тому що Стів приписував йому цілий букет рис, яких у того навіть не було. Коли те, що Скаллі не відповідав цьому портретові, стало очевидним, Стівовий ефект викривлення реальності створив вибухонебезпечну ситуацію.

Пристрасть почала охолоджуватися з боку Скаллі так само. Однією з його слабкостей при намаганні керувати компанією, яка не працювала злагоджено, було бажання догоджати іншим людям, - і то була одна з багатьох рис, яких не мав Джобс. Скаллі був увічливою людиною; через це сахався Джобсової брутальності щодо їхніх колег.

— Ми приходили до будинку, в якому працювала команда Macintosh, об одинадцятій вечора, — згадував він, — і хтось приносив йому код, щоби показати. Інколи він навіть не дивився на той код. Він просто брав його і жбурляв ним назад у тих людей. Я запитував: «Як ти міг відхилити його, не перевіривши?». А він відповідав: «Я знаю, що вони можуть зробити краще».

Скаллі намагався повчати його: «Ти маєш навчитися тримати дещо в собі», — казав він йому. Джобс погоджувався, але просіювати емоції через сито було не в його характері.

Джон почав уважати, що непостійність Стіва та його неперед-бачуване ставлення до людей були закорінені в його психології та, ймовірно, відображали легку біполярність. У нього були серйозні перепади настрою, інколи він був у екстазі, а в інші моменти впадав у депресію. Час від часу він зненацька вдавався до брутальних тирад, і Скаллі заспокоював його.

— Двадцять хвилин по тому мені хтось телефонував і просив прийти, бо Стів знову здавав позиції, - розповідав він.

Перша їхня суттєва суперечка стосувалася ціни на Macintosh. Він задумувався як комп’ютер вартістю в тисячу доларів, але зміни, які вносив до проекту Джобс, підвищили ціну наскільки, що компанія вже планувала продавати його за 1995 доларів. Проте, коли Джобс разом зі Скаллі почали думати над серйозними розкруткою й маркетинговим проштовхуванням продукту, Скаллі вирішив, що потрібно збільшити ціну ще на п’ятсот доларів. Він уважав, що витрати на маркетинг належали до тієї ж категорії, що всі решта витрат на виробництво, й мали бути враховані в ціні. Джобс виступав радикально проти.

- Це зруйнує всі наші принципи, — сказав він. - Я хочу, щоби це стало революцією, а не спробою вичавити прибуток.

Скаллі сказав, що в нього був простий виШр; ціна в 1995 доларів або маркетинговий бюджет для активного просування, але ніяк не одне й інше.

— Вам це не сподобається, — сказав Джобс Герцфельду й іншим інженерам, — але Скаллі наполягає, щоби ми підняли ціну на Macintosh т 2496 замість 1995 доларів.

Інженери справді були нажахані. Герцфельд наголосив, що вони розробляли Macintosh для таких людей, як вони самі, тож завищення ціни стало би «зрадою» того, за що вони боролися. Джобс пообіцяв їм: «Не хвилюйтеся, я не дозволю йому впровадити це!». Та Скаллі зрештою переміг. Навіть двадцять п’ять років по тому Джобс спалахував, коли пригадував те рішення:

- То - головна причина, чому продажі Macintosh сповільнилися, а Microsoft зайняв домінуючу нішу на ринку.

Таке розв’язання дало Стіву відчуття, що він утрачає контроль над своїм продуктом і компанією, а це було небезпечно — неначе показувати тигрові, що його загнали в кут.

Шедевр потребує доставки

ЗАПУСК

Стрибок в історію

Апогеєм конференції з продажу, яка проходила в жовтні 1983 року на Гаваях, стала постановка у стилі популярної на той час розважальної телепрограми «Гра в побачення». Джобс виконував роль ведучого, а іншими трьома учасниками, яких він переконав прилетіти на Гаваї, були Білл Гейтс та ще два очільники компаній-розробників програмного забезпечення — Мітч Капор і Фред Гібоне. Залунала музична заставка, і всі троє зайняли свої місця. Білл Ґейтс, який виглядав наче старшокласник, зірвав бурхливі оплески семисот п’ятдесяти продавців Apple після таких своїх слів:

- У 1984 році половину своїх прибутків Microsoft ітг.щг отримати від програмного забезпечення для Macintosh.

Чисто поголений Стівен Джобс виглядав свіжо й бадьоро, після слів Ґейтса він на всі зуби усміхнувся й запитав того, чи немає часом передумов для того, щоби операційна система Macintosh стала одним із нових стандартів у комп’ютерній індустрії. Ось якою була відповідь;

- Щоби створити новий стандарт, потрібно зробити не лише щось інше, треба, щоби воно було дійсно чимось новим і полонило людську уяву. І з усіх комп’ютерів, що я бачив, Macintosh єдиний відповідає цим вимогам.

Коли Ґейтс промовляв ті слова, Microsoft уже перетворювався із партнера, яким він був на початках для Macintosh, на конкурента. Компанія продовжувала робити деякі програми для Apple, зокрема Microsoft Word, але раптово велику частку своїх прибутків Microsoft почав отримувати від операційної системи, розробленої для персональних комп’ютерів IBM. Роком раніше було продано 279 тисяч Apple //та 240 тисяч комп’ютерів IBM і їхніх клонів. Але у 1983-му ситуація кардинально змінилася: 420 тисяч Apple II супроти 1,3 мільйона IBM і його супутників. Як Apple III, так і Lisa були тепер за бортом.

Ще тоді, коли представники Apple лиш прибували на конференцію на Гаваях, їхній від’їзд був ознаменований обкладинкою Bussiness Week. Стаття мала заголовок: «Персональні комп’ютери: Переможцем виявився... ІВМ». У статті йшлося про наступ IBM. «Битву за домінування на ринку завершено, - стверджували автори статті. - У стрімкій атаці /5Л/за два роки захопив биіьш ніж: 26% ринку, і очікується, що у 1985-му компанія володітиме половиною світового ринку персональних комп’ютерів. Додаткові 25% ринку займуть /5М-сумісні машини».

Після таких заяв на Macintosh лягала ще більша відповадальність. У січні 1984 року, тобто уже за три місяці, комп’ютер мав з’явитися на ринку. Тож той день на Гаваях міг бути використаний для ефективнішого протистояння IBM. Але Джобс вів боротьбу по-своєму. Він вийшов на сцену й перелічив усі помилки, зроблені IBM, починаючи від 1958 року, а потім грізним тоном почав розказувати, як тепер /SAf намагається захопити ринок персональних комп’ютерів:

- Чи заволодіє Великий брат усією комп’ютерною індустрією? Чи буде він панувати протягом усієї інформаційної ери? То Джордж Оруелл мав рацію щодо 1984-го?

У цей момент зі стелі опустився екран, на якому показали деякі кадри з телевізійної реклами Macintosh, над якою тоді все ще йшла робота. Цій рекламі за кілька місяців судилося ввійти в історію, та вже й тепер вона виконувала свою функцію — підтримувала дух деморалізованих продавців комп’ютерів Apple. Джобс завжди вмів мобілізуватися, уявивши себе повстанцем, що протистоїть силам темряви, тепер у подібний спосіб він заряджав енергією і своє військо.

Але була ще одна складність. Герцфельд та інші майстри-про-грамісти мали закінчити розробку програми для Macintosh. Надійти у продаж вона мала в понеділок 16 січня. А за тиждень до того інженери заявїіли, що вчасно все закінчити вони ніяк не встигнуть.

У той час Джобс перебував у Нью-Йорку, в готелі «Гранд Гиятт», де готувався до зустрічей з пресою. Недільного ранку організували аудіоконференцію. Керівник команди програмістів спокійно пояснював Джобсу ситуацію, у той час як Герцфельд й інші скуп-чилися поблизу переговорного апарату та майже не дихали. Все, що їм було потрібно, — це додаткових два тижні. Джобсу запропонували випустити запланованого числа «демонстраційну версію», яка невдовзі була би заміщена повноцінною програмою. Пауза. Та Джобс не гнівався, хоч голос його звучав похмуро і холодно. Він їм сказав, що, попри все, вони молодці. Він був упевнений, що вони настільки класні, що таки справляться.

- Ми не провалимось! — упевнено заявив він.

Програмісти ахнули.

- Хлопці, ви над цим працювали місяцями, ще кілька тижнів нічого суттєво вже не змінять. Тим паче що ви й так здатні впоратися. Програма надійде у продаж за тиждень від понеділка, із вашими іменами на ній.

- Ну, що ж... Ми мусимо її закінчити, — сказав тоді Стів Кепс.

І їм таки це вдалося. Знову ефект викривлення реальності Джобса змусив їх зробите те, що вважалося неможливим. У п’ятницю, за кілька днів до здачі проекту, Ренді Віґінтон приніс величезну торбу кавових зерен у шоколаді, щоби вистачило на фінальні все-ношні. Коли Джобс о 8.30 наступного понеділка прибув на роботу, він застав Герцфельда розпластаним на дивані, у майже коматозному стані. Кілька хвилин вони ще обговорили одну деталь, яку все ще не вдалося відшліфувати, та Джобс заявив, що то не проблема. Герцфельд ледве доплентався до свого синього «Фольксва-гена Реббіт» (з написом MacWIZзамість номера) та поїхав додому спати. Невдовзі по тому завод Apple у Фрімонті почав випускати коробки, прикрашені кольоровою емблемою Macintosh. Стівен Джобс заявляв, що справжні митці мають доставляти людям свої творіння. Адже тепер ніщо наче й не існує, якщо воно недоступне споживачу. Команда Macintosh довела, що може не лише вигадати й створити шедевр, але й не знехтує його доставкою.

Реклама «1984»

Навесні 1983-го, коли Джобс почав планувати запуск Macintosh, він замовив рекламу, яка була би настільки ж революційною та вражаючою, як і їхнє творіння.

- Я хочу щось таке, щоби люди, побачивши це, заціпеніли, — пояснював Джобс своє бачення. — Це має бути як грім з ясного неба.

Завдання це дісталося рекламній агенції Chiat/Day, яка почала співпрацювати з Apple після придбання нею рекламних активів бізнесу Реґіса Мак-Кени. Керівництво проектом довірили високому козарлюзі з пишною бородою, скуйовдженим волоссям, приємною посмішкою та вогником в очах на ім’я Лі Клоу, який був творчим директором одного з лос-анджелеських відділень агенції. Клоу був тверезомислячим і веселим, нічим особливо не переймався й підсумку пропрацював разом із Джобсом тридцять років.

Клоу та інших два члени його команди - писака Стів Гайден та мистецький директор Брент Томас - працювали над фразою, у якій обігравався однойменний твір Джорджа Оруелла; «Чому 1984-й не стане як «1984». Джобсу фраза страшенно подобалася, і він попросив їх до запуску Macintosh її розвинути. Вони написали сценарій для шістдесятисекундної реклами, яка би виглядала як уривок із науково-фантастичного фільму. В головній ролі - молода бунтарка, яка втікає від поліції помислів і в кінці сюжету жбурляє молот в екран, через який Великий брат промиває людям міз-ки. Ідея була показати революційних дух у сфері персональних комп’ютерів. Велика частина молоді, особливо тієї, яка належала до якихось контркультурних рухів, розглядала комп’ютери як інструмент, що може бути використаний тоталітарними урядами та потужними корпораціями задля стирання людської самобутності. Але на кінець 1970-х у комп’ютері також почали бачити засіб, який міг допомогти розширити людські можливості. Саме в такому дусі реклама показувала Macintosh — як зухвалу героїчну компанію, що єдина стоїть на заваді плану великих корпорацій захопити світ, а також заволодіти свідомістю людей.

Джобсу це дуже подобалося. Ідея тієї реклами й справді мала особливе значення для нього. Йому подобалося уявляти себе бунтарем та асоціюватися з цінностями різношерстої команди гакерів і піра-тів-електронщиків, яких він очолював у проекті Macintosh. Попри те, що він покинув Яблучну комуну в Ореґоні заради однойменної корпорації, він все ще хотів, щоби його радше вважали людиною контркультури, аніж представником корпоративної культури.

Водночас, десь глибоко всередині, він усвідомлював, що геть уже відцурався духу гакерства. Дехто навіть може звинуватити Джобса у тому, що він його продав. У той час коли Возняк, поділившись безкоштовно своїми розробками для Apple І, лишився вірним етиці програмістів-любителів, Джобс натомість придумав продавати мікросхеми. Він також був одним із тих, хто, всупереч небажанню Возняка, хотів перетворити Apple на корпорацію та не надавати акції компанії друзям, які разом з ними працювали в гаражі. А тепер він ще й збирався випустити на ринок Macintosh — машину, що порушувала масу принципів гакерської етики: коштувала надто дорого; до неї було неможливо підключити розроблене любителями обладнання, яке би розширювало можливості комп’ютера; зрештою, навіть для того, щоби відкрити корпус, потрібні були спеціальні інструменти. Це була закрита і контрольована система, щось радше розроблене Великим братом, аніж гакером.

Тож реклама «1984» була для Джобса інструментом повернення

— собі та світові — його бажаного уявного образу. Героїня з емблемою Macintosh на всуціль білій футболці — це було повстаніїя проти системи. Найнявши режисером Ріцлі Скотта, який після успіху «Того, хто біжить по лезу», все ще купався у променях слави, Джобс і Apple теж набували певного лоску кіберпанковості.

За допомогою тієї реклами компанія Apple могла себе ідентифікувати з бунтарями й гакерами, які мислять по-іншому, а заодно і Джобс отримував право знову ототожнювати себе з ними.

Коли Скаллі тільки-но побачив сценарій, то був налаштований скептично, але Джобс наполягав, що вони потребують чогось революційного. Йому вдалося забезпечити безпрецедентний бюджет

— 750 тисяч доларів лише на зйомку реклами, яку вони планували показати під час Суперкубка (фінальна гра сезону в професійному американському футболі. - Прим. пер.). Рідлі Скотт знімав у Лондоні — поміж зазомбованих мас, які через екран вислуховували Великого брата, були десятки справжніх скінхедів. Роль героїні виконувала професійна метальниця диска. Використовуючи для постановки покинуті сіро-металеві промислові нетрі, Скотт відтворив атмосферу антиутопії «Того, хто біжить по лезу». У момент, коли Великий брат каже «Ми переможемо!», молот героїні розбиває екран, здіймаючи хмару диму і світла.

Коли Джобс показував уривки реклами продавцям Apple на га-вайській зустрічі, вони були у захопленні. Тож він вирішив також показати ролик на засіданні ради директорів у грудні 1983-го.

В кімнаті, де начальство щойно подивилося нову рекламу, знову засвітилося, але й далі панувала мовчанка. Філіп Шляйн, президент каліфорнійського відділення компанії Масу’s, майже лежав на столі. Серйозний погляд Майка Маркули міг означати, наскільки той був вражений побаченим. Та потім він промовив:

— Хто буде шукати нову рекламну агенцію?

Скаллі пригадує, шо більшість керівників були переконані, що то була найгірша реклама, яку вони коли-небудь бачили. Сам Скаллі перестрашився і дав вказівку Chiat/Day продати викуплений ними рекламний час; один шматок на шістдесят секунд, інший — на тридцять.

Джобс лютував. Якось увечері у будівлі, де працювали над Macintosh, він натрапив на Возняка, який протягом останніх двох років то повертався в Apple, то знову йшов геть. Джобс схопив його і зі словами «Ходи, я щось тобі покажу» повів його переглядати ту рекламу.

— Я був приголомшений, - каже Возняк. - Це було без перебільшення дивовижно.

Коли Джобс йому повіцомив, що рада директорів вирішила не показувати цей ролик на Суперкубку, Возняк запитав про вартість рекламного часу. Дізнавшись, що йшлося про 800 тисяч доларів, Возняк, зі звичною дня нього великодушністю, зразу запропонував;

— Ну, я можу заплатити половину, якщо хочеш.

Врешті з’ясувалося, що це було зайвим. Агенції вдалося продати тридцятисекундний рекламний час, щодо іншого, то вони вдалися до саботажу.

— Ми їм повідомили, що не змогли продати шістдесятисекунд-ний відтинок, хоч насправді ми й не намагалися, - згадує Лі Клоу.

Скаллі, ймовірно, щоби самому не стикатися чи то з представниками дирекції, чи Джобсом, доручив розібратися із ситуацією Віллу Кембелу, завідувачу маркетинговим відділом. Кембел, колишній футбольний тренер, вирішив-таки запустити «довгу бомбу».

— Гадаю, що нам треба спробувати, — сказав він своїм колегам.

На початку третьої чверті фіналу ХУІП Суперкубка «Пірати»

вели у рахунку проти «Червоношкірих» і щойно знову заробили шість очок, та раптом, замість повтору, телевізійні екрани країни на повних дві секунди стали чорними. Потім у супроводі похмурої музики екран почала заповнювати моторошна чорно-біла картинка маршируючих дронів. Ту рекламу побачили більше дев’яноста шести мільйонів людей, вони ніколи раніше не бачили нічого подібного. Наприкінці ролика, коли людинороботи з жахом спостерігали, як Великий брат випаровувався, голос за кадром промовив;

— Двадцять четвертого січня Apple Computer представить Macintosh. I ви зрозумієте, чому 1984-й не буде, як «1984».

Це стало сенсацією. Того вечора всі загальнонаціональні канали та п’ятдесят місцевих телекомпаній у своїх новинах згадали про вражаючу рекламу Macintosh, яка, наче вірус, розповсюджувалася у добу, коли ще не було YouTube. Пізніще TV GuideTa Advertising Age визнали «1984» найкращою рекламою всіх часів.

На перших шпальтах

З роками Стів Джобс став великим майстром представляти творіння Apple. У випадку з Macintosh дивовижна реклама Рідлі Скотта була лише однією зі складових успіху. Іншою частиною рецепту перемоги стала робота зі ЗМІ. Джобс знаходив способи так сильно розпалювати публічну увагу, що ажіотаж, який при цьому виникав, сам себе годував, це було немов ланцюгова реакція. Це був той ефект, який він міг створювати щоразу, як випускав у світ нову продукцію — від Macintosh у 1984-му до iPad у 2010 році. Наче фокусник, він міг повторювати той трюк знову і знову, навіть після того як журналісти десятки разів це бачили і знали, як це все робиться. Дещо із цього він запозичив у Реґіса Мак-Кени, який був справжнім майстром у роботі з марнославними журналістами. Але у Джобса було й власне інтуїтивне відчуття, як маніпулювати змагальними інстинктами журналістів і торгувати ексклюзивним доступом, що приносив їм щедрі гонорари та славу.

У грудні 1983-го він взяв своїх янголоподібних геніїв інженерії Енді Герцфельда і Барела Сміта до Нью-Йорка. Вони мали відвідати редакцію News Week, а журналісти видання мали написати історію про «хлопців, які створили Macintosh». Після демонстрації роботи Macintosh їх запросили на зустріч із Кетрін Грем, власницею журналу й легендарним видавцем, яка з жадобою цікавилася всім новим. Згодом часопис також надіслав в Пало-Альто, щоби провести якийсь час із Герцфельд ом і Смітом, свого технічного редактора та фотографа. У результаті про них вийшла хвалебно-в’їдлива стаття на чотирьох сторінках із фотографіями. Це зробило хлопців ледь не іконами нової ери. Ось як стаття цитувала Сміта, який ділився своїми планами: «Я хочу створити комп’ютер 90-х. Але робитиму це я вже завтра». У статті також ішлося про харизму та непостійність його начальника: «Інколи Джобс відстоює свої ідеї сильним голосом і погрозами, не завжди пустопорожніми. Розповідають, як він погрожував позвільняти своїх працівників за те, що вони наполягали на необхідності лишити у комп’ютері клавіші-стрілки, які сам Джобс уважає пережитком. Коли ж він у дусі й поводиться зразково, то є кумедною сумішшю чару й нетерплячості, хитаючись між тверезою стриманістю та ентузіазмом, вираженим в улюбленому ним вислові: «Крутезно».

Коли спеціаліст з технічної журналістики Стівен Леві, який тоді працював у Rolling Stones, зустрівся з Джобсом задля інтерв’ю, той

почав всіляко переконувати, що матеріал про команду Macintosh має потрапити на обкладинку.

- Ймовірність, що Джен Венер погодиться проміняти Стінґа на якихось комп’ютерних розумників, приблизно дорівнювала нулю,

— правильно розмірковував Леві.

Джобс запросив Леві на піцу та наполягав, що оскільки Rolling Stones переживає не найкращі часи, друкуючи поганенькі статті та безнадійно полюючи за новими темами й новими читачами, саме Macintosh може врятувати часопис. Леві здивувався таким словам, бо ж видання насправді було доволі пристойним, і він запитав Джобса, чи той останнім часом читав Rolling Stones.

Джобс відповів, що так — статтю про MTV, додавши, що туалетний папір має значно більшу цінність, аніж та писанина. Леві ще більше здивувався й повідомив Стівена Джобса, що саме він і писав ту статтю. Треба вівдати належне Джобсу — своєї оцінки він не цурався, але перевів розмову в більш філософське русло. Він розповідав про те, що сучасне людство живе з того і користується тим, що створили покоління, які жили до них.

- Це прекрасне, несамовите почуття - створити щось таке, що також увійде до світової скарбниці знання та досвіду, — казав Стів Джобс, звісно, маючи на увазі Macintosh.

Стаття Леві тоді не потрапила на обкладинку. Але в майбутньому, при виході на ринок будь-якого творіння, до якого Джобс був причетний — у NeXT, Ріхаг, і Apple, коли він туди знову повернувся,

— інформація про ці події завжди опинялася на обкладинках Time, News Week або Business Week.

24 СІЧНЯ 1984року

Того ранку, коли Енді Герцфельд зі своїми колегами закінчив роботу над програмою для Macintosh і геть виснажений поїхав додому, він сподівався проспати принаймні день. Але вже по обіді того дня, лише після шести годин сну, Енді знову був на роботі. Він хотів перевірити, чи не трапилося часом чого, і більшість його колег зробили те саме. Втомлені, але щасливі, вони собі порозсідалися хто де й точили ляси, коли в кабінет зайшов Джобс.

- Підйом, хлопці. Ми ще не закінчили! — заявив він. — Нам потрібна особлива демонстрація можливостей Macintosh

Він планував драматично представити Macintosh перед великою аудиторією та під надихаючі звуки з фільму «Вогняні колісниці» показати деякі можливості машини.

- Це треба зробити до кінця робочого тижня, щоби все було готове до репетиції, — додав він.

Як пригадує Герцфельд, вони всі ахнули, але, трохи розговорившись на цю тему, зійшлися на тому, що було би навіть цікаво зробити щось розважаючо-вражаюче.

Представлення мало бути 24 січня (тобто вже за вісім днів) в одній з аудиторій технікуму Де Анца — того ж дня і там само мала проходити щорічна зустріч акціонерів Apple. Телереклама й ажіотаж преси стали першими складниками, що надали презентації нового творіння Apple вигляду епохальної події світового рівня. Третім компонентом був публічний показ самого продукту - з софітами та фанфарами, перед аудиторією прихильників і журналістів, які найлегше піддаються захопленню.

Герцфельду вдалося неймовірне — за два дні він написав програму-музичний плеєр, тож комп’ютер тепер міг би сам зіфати мелодію з «Вогняних колісниць». Але коли Джобс почув його роботу, то оцінив дуже кепсько, і натомість вони вирішили використовувати звичайний аудіо-запис. Водночас Джобс перебував під враженням від мовного генератора, який перетворював текст на слова, промовлені з чарівним електро-ннрім акцеїггом. Він вирішив зробити це частиною представлення.

— Я хочу, шоби Macintosh став першим комп’ютером, який сам себе представить, - казав тоді він.

На репетиції напередодні офіційного представлення ніщо нормально не працювало. Джобсу, приміром, страшенно не подобалось, як рухалися екраном анімаційні елементи, й він продовжував вимагати вдосконалень.

Його також не задовольняло освітлення сцени, і він просив Скаллі пересідати з одного місця на інше та казати свою думку після того, як щось було змінено. Скаллі ніколи не переймався сценічним освітленням, тож він давав непевні відповіді, майже як пацієнт на прийомі в окуліста, коли той запитує з якими лінзами краще видно літери. Репетиція та робота над удосконаленнями тривали п’ять годин і затягнулися до пізнього вечора.

— Він доводив людей до сказу, йому весь час щось не подобалося, і він винуватив помічників за кожен промах на сцені, — пригадує Скаллі. - Я гадав, що нам не вдасться все налагодити до початку представлення наступного ранку.

Найбільше Джобс турбувався про свій вихід на сцену. Оскільки Скаллі вважав себе людиною доволі грамотною, то запропонував дещо змінити в тексті Джобсової промови. Останньому це трохи допекло, але їхні стосунки все ще перебували у фазі, коли Джобс лестив і догоджав еґо Скаллі.

— Ти для мене, як Воз чи Маркула, — сказав він тоді Скаллі. - Вважаю тебе одним із творців компанії. Вони її заснували, а ти і я творимо майбутнє Apple.

Скаллі це розтопило, і він забув про свої зауваження.

Наступного ранку зал на 2600 місць був заповнений ущент. Джобс прибув у двобортному синьому піджаку, накрохмаленій білій сорочці і салатового кольору краватці-метелику.

— Це найважливіща мить мого життя, — сказав він Скаллі, коли перед початком програми вони чекали за кулісами. — Я трохи переживаю. Ти, мабуть, єдина людина, яка про це знає.

Скаллі потис його п’ятірню і прошепотів: «Удачі».

Джобс, директор компанії, вийшов на сцену перший. Він почав зустріч акціонерів зі своєрідної молитви.

— Я хотів би відкрити зустріч, - сказав він, — віршем Боба Ділана.

На його обличчі з’явилася ледь помітна посмішка, він схилив голову, щоби прочитати другий стовпчик вірша «Часи мінливі» (The Times They are a-changin). Читаючи ті десять рядків, голос його звучав піднесено, і закінчував він такими словами:

Хто нині програв.

Переможе згодом.

Бо ж усе в житті міняється.

Та пісня була гімном, що давав змогу директору мультимільйон-ної компанії підтримувати свій контркультурний образ. У Джобса була піратська копія його улюбленої версії тієї пісні, що була записана на концерті Ділана у філармонійній залі Центра Лінкольна у Нью-Йорку, де він виступав разом із Джоаною Баез на Геловіні 1964 року.

Далі на сцену вийшов Скаллі, щоби повідомити про фінансові справи компанії, й аудиторія пожвавішала від нудьги. На завершення свого виступу він сказав:

— Найважливіща подія, що зі мною трапилася за останні дев’ять місяців, - це можливість подружитися зі Стівом Джобсом. Те, що нам удалося настільки добре порозумітися, для мене дуже багато значить.

Світло дещо пригасло перед тим, як на сцені знову мав з’явитися Стівен Джобс із драматичнішою версією промови, що була виголошена на гавайській конференції з продажу.

— Йшов 1958 рік, - почав він. - /5Af упускає можливість купити молоду й недосвідчену компанію, яка винайшла нову технологію під назвою «ксерографія». За два роки народився «Ксерокс», і IBM до цих пір кусає собі лікті.

Аудиторію це розвеселило. Герцфельд чув промови начальника на Гаваях та в інших місцях, але він був вражений, наскільки за-пальніте Джобс виступав цього разу. Після перелічування інших промахів IBM, Джобс ще більше підняв рівень емоційної напруги, заговоривши про теперішнє:

Зараз 1984 рік. Схоже на те, що /ЛІГ хоче захопити все. Та Apple, ли-щаючись єдиною компанією, яка все ще може конкурувати з IBM, дає світові надію. Дилери, після того як спершу радо вітали IBM, зараз непокояться, що /ВЛ/домінуватиме й контролюватиме весь ринок у майбутньому. Вони знову повертають свої погляди до Apple, бо бачать у ній єдину силу, що може забезпечити їхню майбутню незалежність. IBMхоче все, і зараз направила свої пожадливі погляди на Apple

- останнє, що заважає їм контролювати індустрію. Тож чи буде Великий брат панувати над усією комп’ютерною промисловістю? Протягом усієї інформаційної ери? Чи мав рацію Джордж Оруелл?

Коли він дійшов до ключового моменту, аудиторія почала йому^ аплодувати, вітати й скандувати слова підтримки. Перш ніж люди змогли відповісти на риторичні питання Джобса, в залі погасло світло, а на екрані з’явилися кадри з реклами «1984». Коли ролик завершився, весь зал аплодував стоячи.

Маючи схильність драматизувати, Джобс пройшовся неосвітле-ною сценою до маленького столика із сукняним пакунком на ньому.

- А зараз я хочу вам представити Macintosh, — сказав він.

Він вийняв комп’ютер, клавіатуру, мишку, мовчки з’єднав їх до купи та витягнув із кишені 3,5-дюймову дискету. Заграла мелодія з «Вогняних колісниць». Джобс затамував подих, бо минулого вечора демонстраційна версія працювала нестабільно. Але тепер все йшло бездоганно. На екрані поступово з’явилося слово MACINTOSH, потім під ним, наче це писалося рукою, з’явився напис «Крутезно». Не звикла до наскільки класної графіки, публіка на мить затихла. Було чути лишень ахання та охання. А потім швидко одне за одним на екрані почали з’являтися серії інших картинок: елементи з QuickDraw Білла Еткінсона — різні шрифти, документи, таблиці, малюнки, графіки, шахова гра та зображення Стіва Джобса з «думаючою» булькою (як у коміксах), в середині якої — Macintosh.

Коли все закінчилося, Джобс посміхнувся і запропонував десерт:

- Останнім часом багато було сказано про Macintosh. Хай тепер Macintosh говорить за себе сам.

Із цими словами він підійшов до комп’ютера, натиснув клавішу мишки, і Macintosh трепетним і повним чару глибоким електронним голосом сам себе представив, увійшовпш таким чином в історію.

— Привіт. Я Macintosh. Класно нарешті вибратися із торбини, — почав комп’ютер.

Єдине, що комп’ютер не знав, як робити, - це витримати необхідну паузу, поки стихнуть гучні вітання та крики із зали. Замість того щоби дещо пригальмувати, він продовжував.

— Я не маю досвіду виступати перед великою аудиторією... Але хотів би поділитися з вами максимою, яка спала мені на гадку, коли я вперше зустрів громіздкі /5А/'-системи: «Ніколи не довіряйте комп’ютеру, який ви не можете підняти».

Знову останні слова потонули в шаленій овації залу.

— Звісно, я можу говорити. Але зараз я хотів би радше послухати. Отож з гордістю хочу вам представити людину, що була мені за батька, — Стіва Джобса.

В залі почало творитися щось надзвичайне - люди стрибали, екзальтовано махали руками. Джобс повільно кивнув із зімкнутими губами, але широкою посмішкою, потім глянув униз та не міг і слова промовити від хвилювання. Овація тривала десь п’ять хвилин.

Коли по обіді того дня колектив Macintosh повернувся на Bandley-3, на стоянку під’їхала вантажівка, й Джобс зібрав усік біля неї. Всередині була сотня новеньких комп’ютерів Macintosh, кожен із них був іменний.

— Стівен вручав їх по одному кожному члену нашого колективу, тиснучи руку й посміхаючись, а інші стояли навколо й аплодувати та скандували, — пригадує Герцфельд.

То були виснажливі перегони, багато еґо були в синцях від грубого та жорсткого стилю управління Джобса. Але ні Раскін, ані Возняк чи хто-небудь інший в компанії не зумів би досягти такого успіху з Macintosh. Марно було би також сподіватися на щось подібне в результаті роботи різних фокус-груп, комісій чи рад. У день, коли було представлено Macintosh, журналіст Popular Science запитав Джобса, якого роду дослідження ринку той проводив. Стівен Джобс відповів питанням:

— Чи вивчав ринок Александр Грем Белл, перед тим як створити телефон?

ГЕЙТС І ДЖОБС

Коли орбіти перетинаються

Партнерство

В астрономії існує поняття бінарної системи. Це так звані подвійні зірки, орбіти яких пов’язані силами гравітації. Схоже трапляється й в історії, коли еру формують дві пов’язані, але в той же час конкуруючі суперзірки. Скажімо, Альберт Ейнштейн і Ниіьс Бор у фізиці XX століття. Або Томас Джефферсон і Александр Гамільтон на порозі становлення американської демократії. Перші тридцять років ери персональних комп’ютерів, починаючи з періоду наприкінці 1970-х, бінарна система складалася з двох енергійних людей; обоє народилися 1955-го, й обоє покинули навчання в університеті.

Незважаючи на однакові амбіції в намаганні поєднати технології з бізнесом, Білл Ґейтс і Стів Джобс разюче відрізнялися як особистості й мали різне походження. Батько Ґейтса був знаним адвокатом у Сіетлі, а матір очолювала численні престижні ради та колегії на громадських засадах. Ґейтс із головою поринув у технологічний світ ше під час навчання в найкрашій місцевій школі — Лейксайд Хай. Він ніколи не був бунтарем, ґіпі, не шукав Бога й не належав до представників альтернативних культур. Замість того щоби розоряти телефонну компанію за допомогою «синьої скриньки», Ґейтс створив програму для складання розкладів занять, котра допомогла йому потрапити в групи, де навчалися ті дівчата, які його цікавили, а також програму підрахунку кількості автомобілів для місцевих іііженерів-транспортників. Він був студентом Гарварда, а коли покинув університет, то зовсім не для того, щоби поринути в нірвану з індійським гуру, а щоби заснувати компанію комп’ютерного забезпечення.

На відміну від Джобса, Ґейтс добре знав комп’ютерне кодування, був значно практичнішим, дисциплінованим і володів неабиякими аналітичними здібностями. Джобс — більш романтична й інтуїтивна натура — інстинктивно відчував, як зробити технологію придатною для користування, створити захоплюючий дизайн і зручний інтерфейс. Як пристрасний перфекціоніст, він був неймовірно вимогливим, а керував завдяки харизмі та спонтанній енергії. Ґейтс, навпаки, — методичний тип. На очолюваних ним зборах, де обговорювали продукцію, він добирався до самісінької суті речей, так, наче гравірував камінь. Обоє могли бути досить брутальними. Але у випадку Ґейтса, який на початку кар’єри, здавалося, як типовий заучка, балансував на грані синдрому Аспергера, поводився різко швидше через інтелектуальну нерішучість, аніж через емоційну черствість. Джобс просто спопелив би поглядом, ґейтс, хоч і мав проблеми із зоровим контактом, по суті був дуже гуманним.

- Кожен із них думав, що розумніший за іншого, але Стів загалом ставився до Білла як до посередності, особливо коли це стосувалося смаку та стилю, — розповідає Енді ґерцфельд. — Біти дивився на Стіва звисока, бо той насправді не вмів програмувати.

Від самісінького їхнього знайомства Ґейтс захоплювався Джобсом і навіть трохи заздрив, як тому вдавалося так зачаровувати людей. Щоправда, він також уважав його «фундаментально ексцентричним» і «дивакувато дефективним як людину». Крім того, його завжди відштовхували Джобсові грубість і схильність «або сказати, що ти лайно, або намагатися тебе полонити». Зі свого боку, Джобс уважав Ґейтса страшенно недалеким.

- Він розширив би свій кругозір, якби хоч раз прийняв ЛСД або відправився в ашрам замолоду, — якось заявив Джобс.

Різниця їхніх характерів розвела їх по різні боки того, що стало фундаментальним розколом у цифровій ері. Джобс був перфек-ціоністом, який жадав контролю і не відмовлявся від безкомпромісного темпераменту митця. Він і Apple стали зразком цифрової стратегії, що тісно пов’язала апаратне й програмне забезпечення та контент у щось нероздільне. Ґейтс був розумним, прагматичним аналітиком від бізнесу й технологій. Він не мав нічого проти ліцензування оперативної системи й програмного забезпечення Microsoft для різноманітних виробників.

За тридцять років Ґейтс навчився поважати Джобса.

- Він і справді небагато тямив у технологіях, але мав неймовірне чуття, що саме стане популярним, — сказав Ґейтс.

А ось Джобс недооцінював справжньої сили Ґейтса.

- Білл має бідну уяву і жодного разу нічого не винайшов, через що я вважаю, що йому комфортніше з філантропією, ніж із технологією, - несправедливо зауважив Джобс. — Він просто крав ідеї інших людей.

Коли Macintosh щойно розробили, Джобс відвідав Ґейтса в його офісі поблизу Сіетла. У Microsoft створили кілька додатків для Apple II, серед яких — програма табличних обчислень Multiplan. Джобс хотів роздражнити Ґейтса і Ко. роботою для наступного комп’ютера Macintosh. Сидячи в Ґейтсовій конференц-залі, Джобс намалював захоплююче бачення комп’ютера з простим інтерфейсом, призначеного для широкого користувача, котрий «штампували» б на автоматизованій каліфорнійській фабриці. Його опис того, як комп’ютер «висмоктуватиме» каліфорнійські силіконові компоненти й перетворюватиметься на Macintosh, змусив команду Microsoft дати кодову назву проекту Sand. Вони навіть перетворили її на акронім — Steve’s amazing new device, тобто «Новий дивовижний пристрій Стіва».

Ґейтс започаткував компанію Microsoft, написавши версію Бейсика (мови програмування) для мікрокомп’ютера Altair. Джобс хотів, щоби в Microsoft написали версію Бейсика для Macintosh, тому що Возняк, незважаючи на всіляке заохочення Джобса, так і не посилив версії Бейсика для Apple II, що дало б раду числам із плаваючою комою. Крім того, Джобс хотів, щоби в Microsoft ітшсша програмне забезпечення для додатка Macintosh — як-от програми текстових редакторів та електронних обчислень. На той момент Джобс був королем, а Ґейтс — придворним: у 1982-му річні продажі Apple сягнули одного мільярда доларів, тоді як Microsoft — не більше 32 мільйонів. Ґейтс погодився розробігти графічну версію нової електронної таблиці, відомої як Excel, текстового редактора Word і Бейсика.

Ґейтс часто їздив до Купертіно на демонстрації операційної системи Macintosh, але вона його не вразила.

- Пам’ятаю, як я вперше поїхав туди, Стів показав додаток, на екрані якого підскакували всілякі штуки, - розказав він. - Це був єдиний робочий додаток.

Ґейтса також відштовхувало Джобсове ставлення:

- Це була зустріч із дуже дивним намаганням звабити. Стів наче казав: «Ти нам тут насправді не потрібен, ми займаємося крутими штуками, і взагалі це таємниця». Він був у стані «Стів Джобс-продавець», але той стан також говорив: «Я тебе не потребую, але, можливо, дозволю тобі приєднатися».

Пірати Macintosh зрозуміли, що Ґейтс - непроста людина.

- Було очевидно, що Білл Ґейтс не дуже добрий слухач. Він терпіти не міг, коли хтось пояснював йому, як і що робити, — він любив забігати наперед і вгадувати, як, він уважав, він має працювати, — згадує ґерцфельд.

йому демонстрували, як плавно, не мигаючи, рухається екраном курсор мишки. «Який гардвер ви використовуєте, щоби намалювати такий курсор?» — запитав Ґейтс. Герцфельд страшенно пишався досягненням, для котрого знадобилося лишень програмне забезпечення, тому відповів: «Ми не використовуємо ніякого особливого гардвера!». Ґейтс продовжував наполягати, що для того, щоби рухати курсор таким чином, потрібне спеціальне технічне забезпечення.

— І що ви на таке скажете? - знизує плечима Брюс Горн, один з інженерів Macintosh. — Зрозуміло, що Ґейтс — не та людина, яка зрозуміє чи оцінить елегантність Macintosh.

Незважаючи на взаємну обережність, обидві команди були задоволені тим, що Microsoft створить графічне програмне забезпечення для Macintosh, а це підняло б персональний комп’ютер на новий рівень. Усе продовжилося святкуванням у дорогому ресторані. Незабаром велика команда Мс/тео//приступила до завдання.

— Над новим Macintosh працювало більше людей із нашого боку, ніж із 'їхнього, — розповідає Ґейтс. — їх було чотирнадцять чи п’ятнадцять. Нас — десь із двадцять. Ми справді поставили все на цю справу.

І хоча Джобс уважав, що майкрософтівці не могли похвалитися смаком, програмісти Microsoft булм наполегливими.

— Вони пропонували жахливі додатки, — згадував Джобс. — Але вони працювали над ними і все таки зробили кращими.

Врешті-решт Джобс настільки закохався в Excel, що навіть уклав таємну угоду з Гейтсом: якщо Microsoft на два роки залишить Excel ексклюзивно для Macintosh і не розроблятиме версії для персональних комп’ютерів IBM, то Джобс згорне роботу своєї команди над версією Бейсика для Macintosh і, натомість, назавжди ліцензує Бей-сик Microsoft. Ґейтс учинив розумно і погодився на пропозицію, що страшенно роздратувало команду у4да/е, бо їхній проект скасували, а Microsoft отримав важелі впливу для майбутніх перемовин.

На якийсь час Джобс і Ґейтс знайшли спільну мову. Того літа вони разом узяли участь у конференції, котру ініціював індустріальний аналітик Бен Роузен на курорті Playboy Club в Лейк-Дженіва у Вісконсині, де ніхто не знав про те, що Apple розробляв графічні інтерфейси.

— Всі поводилися так, ніби персональні комп’ютери IBM - це щось надзвичайне, що само по собі було приємно, але ми зі Стівом між собою лише усміхалися — гей, у нас теж щось є! — пригадує Ґейтс. - Він (С. Джобс. — Прим, пер.) трохи здавав інформацію, але ніхто нічого не вловив.

Ґейтс почав відвіпувати заходи Apple регулярно.

— я відвідував кожне луау (вечірка в гавайському стилі. — Прим, пер.), — каже Ґейтс. — Я був частиною команди.

Ґейтс насолоджувався частими візитами до Купертіно, де спостерігав, як Джобс мінливо поводився з підлеглими і демонстрував свої одержимості.

— Стів перебував у звичному настрої роздавати обіцянки, проголошував, як Macintosh змінить світ, і змушував людей працювати як проклятих, незважаючи на нечувану напругу і складні особис-тісні стосунки.

Інколи Джобс починав із високого, а потім тихо ділився своїми побоюваннями з Ґейтсом.

— У п’ятницю ми разом вечеряли, і Стів розповідав, наскільки все чудово. Наступного ж дня він уже був у тому настрої, коли «все паскудно, і чорта з два та штука продаватиметься, і, о Господи, я мушу підняти ціну, вибач, шо так із тобою повівся, а моя команда

- просто купка придурків».

Ґейтс уже бачив Джобсовий ефект викривлення реальності в дії, коли стартував проект Xerox Star. Одного п’ятничного вечора під час спільної вечері двох команд Джобс запитав Ґейтса, скільки машин Xerox Star були продані на той момент. Ґейтс відповів, що шістсот. Наступного дня, виступаючи перед тим же Ґейтсом і всією командою, Джобс сказав, що всього було продано три сотні Star. він цілковито забув, що Ґейтс щойно повідомив про шість.

— Тож вся команда дивиться на мене здивовано, ніби промовляючи: «Ти збираєшся сказати йому, що він облажався?» - згадує Ґейтс. — Тоді я не потрапив на вудочку.

Іншого разу Джобс і його команда відвідали Microsoft й пообідали в Тенісному клубі Сіетла. Джобс поринув у проповіді про те, що Macintosh і його програмне забезпечення будуть настільки простими в користуванні, що не виникне потреби в інструкціях.

— Так, ніби будь-хто, хто сподівався на інструкцію до будь-якого додатка Macintosh, був неабияким ідіотом, — розповідає Ґейтс. — Ми переглянулися: «Він це серйозно? Невже ми йому не скажемо, що люди вже працюють над написанням інструкцій?».

Незабаром стосунки перестали бути такими гладенькими. Першочерговий план полягав у тому, щоби деякі додатки Microsoft — як-от Excel, Chart і File — мали логотип Macintosh, а також продавалися в комплекті з комп’ютером Macintosh.

— Ми мали отримувати десять доларів із продажу додатка, з машини , - уточнив Ґейтс.

Але така угода не подобалася конкуруючим виробникам програмного забезпечення. На додачу здавалося, що з деякими програмами Microsoft уж& запізнився. Тож Джобс вирішив відмовитися від «зв’язаного» продажу, а Microsoft давалося самій продавати своє програмне забезпечення безпосередньо споживачам.

Ґейтс досить довго ні на що не нарікав. Він уже змирився з думкою, що Джобс «швидко грає і втрачає». І, власне, сподівався, що такий поворот подій допоможе Microsoft.

- Ми заробили би більше, якби продавали наш продукт окремо, — каже Ґейтс. — Так краще, коли ти сподіваєшся на справедливу частку ринку.

Все закінчилося тим, що Microsoft почав створювати програмне забезпечення для інших платформ і змістив пріоритети на користь текстового редактора Word для /5М-версії персонального комп’ютера. У результаті Джобсове рішення більше нашкодило Apple, ніж Microsoft.

Джобс і Ґейтс спільно провели обід-прес-конференцію в «Нью-Йорк таверн», коли світ побачив Excelддя Macintosh. На запитання, чи розроблятиме Microsoft схожу версію і для IBM, Ґейтс змовчав про угоду, що була між ним і Джобсом, лише зауважив, що, можливо, з часом це і станеться. Джобс узяв мікрофон. «Думаю, з часом ми всі помремо», — пожартував він.

Битва графічних інтерфейсів користувачів

У ті часи Microsoft випускав операційну систему, відому як DOS, яка була ліцензована дім IBM і сумісних комп’ютерів. Вона базувалася на інтерфейсі старого командного рядка, котра «зустрічала» користувача сердитою підказкою типу С;>. Коли Джобс і його команда почали працювати з Microsoft, вони хвилювалися, чи компанія не скопіює графічний інтерфейс користувача Macintosh. Енді Герцфельд помітив, що співробітник Mcrojo/?детально розпитував його про те, як працює операційна система Macintosh.

- Я сказав Стіву про підозри, що збирається клонувати

Macintosh, — пригадує він.

І вони мали рацію. Ґейтс вірив, що майбутнє за графічними інтерфейсами і що Microsoft иае таке ж право, як і Apple, копіювати те, що було створене в «Ксерокс PARC». Пізніше він спокійно заявив:

- Ми немовби сказали: «Гей, ми віримо в графічні інтерфейси, ми також бачили Xerox Alto».

У попередній угоді Джобс переконав Ґейтса згодитися на те, щоби Microsoft не створював графічного програмного забезпечення ні для кого, крім Apple, аж до того часу, коли Macintosh надійде в продаж у січні 1983-го. На жаль для Apple, у договорі не передбачили можливості, що запуск Macintosh можуть віцтермінувати на рік.

Тож Ґейтс діяв у межах своїх прав, коли оголосив, що Microsoft іша-нує розробити нову операційну систему для IBM PC із графічним інтерфейсом із вікнами, іконками та мищкою для щвидкої і точної навігації за принципом «наведи і клацни». Вона мала називатися Windows. Ґейтс оголосив про плани у стилі Джобса: слова, що прозвучали в готелі «Гелмслі Палас» у Нью-Йорку, просто медом лилися; це по™ що найяскравіше повідомлення в історії Microsoft.

Джобс не тямив себе від люті. Він знав, що нічого не може вдіяти, бо угоді Microsoft із Apple про відмову створення конкуруючого графічного програмного забезпечення збігав термін. Тим не менше він не здавався. «Ґейтса сюди негайно!» — наказав він Майку Бойчу, котрий був ледь не проповідником Apple для інших компаній програмного забезпечення. Ґейтс приїхав сам і хотів обговорити справи з Джобсом.

— Він покликав мене для того, щоби зірватися на мені, - розповідає Ґейтс. - Я приїхав до Купертіно як представник команди. І сказав йому: «Ми створюємо Windows. Наша компанія робить ставку на графічні інтерфейси».

їхня зустріч відбулася в Джобсовій конференц-залі. Там зібралося з десяток працівників Apple, які з нетерпінням чекали, як їхній бос накинеться на Ґейтса. Джобс не розчарував своїх васалів. «Ти нас обкрадаєш! — кричав він. — Я довіряв тобі, а ти крадеш у нас!» ґерцфельд пригадує, як Ґейтс просто спокійно сидів і дивився Стівові в очі перед тим, як відбити атаку своїм співучим голосом, промовивши нині класичну ремарку: «Стіве, я думаю, існує більше, ніж одна точка зору. Ми обоє мали цього багатого сусіда на ім’я «Ксерокс». Я ввірвався в його будинок, щоби вкрасти телевізор, але з’ясувалося, що його вже поцупив ти».

Дводенний візит ґейтса змусив Джобса вихлюпнути повний спектр емоційних і маніпулятивних засобів. Симбіоз Apple - Microsoft став обережним — обидві сторони кружляли в небезпечному танку, знаючи, що удар будь-кого з них спровокує проблеми для обох таборів. Після з’ясування стосунків у конференц-залі Ґейтс мовчки дав Джобсу демо-запис, який демонстрував, що саме запланували у Microsoft.

— Стів просто не знав, що відповісти, — пригадує Ґейтс. — Він міг знову сказати, що це щось там порушує, але він вибрав фразу «Ой, ну це справді лайно».

Ґейтсу вдалося принаймні трохи заспокоїти Джобса:

— Я підтакнув: «Ага, це лайно».

Джобс відповів новим витком емоцій.

— Під час зустрічі він був брутальнішим, ніж будь-коли, - розповідає Ґейтс. — Моментами здавалося, що він зараз розплачеться, типу: «Ну, дай мені шанс вирулити з ситуації».

ґейтс у відповідь зберігав олімпійський спокій; «Коли вибухають пристрасті інших, я не піддаюся емоціям».

Джобс запропонував прогулятися. Зазвичай він так робив, коли передчував дуже серйозну розмову. Вони блукали вулицями Купертіно, дійшли до коледжу Де Анца, повернули, віцобідали і знову блукали.

- Прогулянки - не мій стиль керівництва, - зізнається Ґейтс. -Він намагався мене переконати, мовляв, ну, добре, добре, але постарайся, шоби ваша робота була не дуже схожа на нашу.

Але пізніше з’ясувалося, шо Microsoft ш міг випустити Windows 1.0 у продаж до осені 1985-го. І навіть тоді програма була далека від досконалості. їй бракувало елегантності інтерфейсу Macintosh, а вікна вишиковувалися, наче тротуарна плитка, замість того шоби магічним чином частково перекривати одне одного, як задумав Біші Еткінсон. Критики висміяли програму, а користувачі її просто відкинули. Тим не менше, як це переважно і траплялося з продукцією Microsoft, наполегливість розробників зробила своє; Windows став кращим і почав домінувати.

Джобс так і не подолав свого гніву.

- Вони нас просто обчистили, і все тому, що Ґейтс не має совісті, — через тридцять років зізнався мені Джобс.

Коли ця фраза докотилася до Ґейтса, той відповів;

— Якщо він справді так думає, то він точно досягнув свого ефекту викривленої реальності.

Юридично Ґейтс мав рацію. Зрештою, з роками це було доведено в судах. Практично Джобс теж мав рацію. Адже хоча Apple І наробив галасу з приводу того, що має право використати те, що побачив у «Ксерокс PARC», проте стало очевидно: інші компанії рано чи пізно теж розробляли б схожі графічні інтерфейси. В Apple проковтнули гірку пілюлю; виявилося, що «вигляд і чуття» дизайну комп’ютерного інтерфейса - штука, яку важко захистити...

У той же час можна було зрозуміти занепокоєність Джобса. Apple мала геніальний дизайн, інноваційність, оригінальність, елегантність у виконанні. Але незважаючи на те, що Microsoft випустила непродумано розтиражовану серію продукції, вона все одно виграла війну операційних систем. Це оголило правду про естетику; найкращий і найінноваційніший продукт не завжди виграє. Десять років по тому цей труїзм змусив Джобса дати волю бурхливим тирадам - трохи зарозуміло й надміру, але частка правди в тому була.

— Єдина проблема Microsoft поштш в тому, що в них немає смаку. Абсолютно немає смаку, — сказав він. — І це неабищо. Вони не вигадують нічого оригінального, вони не вносять культури в те, що продукують...