PIXAR

Коли технологія поєднується з мистецтвом

Комп ’ютерний підрозділ Lucasfilm

Улітку 1985-го, коли Джобс оступився в Apple, він запросив на прогулянку Алана Кея, котрий працював в «Ксерокс PARC» і на той момент був членом ради Apple. Кей знав, що Джобс цікавиться поєднанням творчості й технологій, тому запропонував порадитися з його другом Едом Кетмулом, який очолював комп’ютерний підрозділ на кіностудії Джорджа Лукаса. На тому й погодилися — взяли напрокат лімузин і поїхали в округ Марін, до кордону Лукасового ран

чо Скайвокер, де й розташовувався невеличкий підрозділ Кетмула.

— Від побаченого мені просто дах знесло. Після повернення я намагався переконати Скаллі купити підрозділ для Apple, - згадував Джобс. — Але хлопців це не зацікавило, і вони мене просто виштовхали геть.

Комп’ютерний підрозділ Lucasfilm випускав спеціальне обладнання і програмне забезпечення для відтворення цифрових картинок. До нього також входила група комп’ютерних аніматорів, яку очолював талановитий любитель мультиків, виконавчий директор Джон Ласетер. Лукас закінчив зйомки першої трилогії «Зоряних воєн» і саме погруз у виснажливому процесі розлучення, тому хотів спродати підрозділ. Він попросив Кетмула якнайшвидше знайти покупця.

Позаяк кілька потенційних угод восени 1985-го зірвалися, Кет-мул і його колега Елві Рей Сміт вирішили знайти інвестора, шоби самим придбати підрозділ. Тому вони зателефонували Джобсу і призначили ще одну зустріч, що мала відбутися в його будинку у Вудсайді. Після суперечок про зраду й ідіотизм Скаллі, Джобс запропонував купити підрозділ Lucasfilm цілком. Кетмул і Сміт засумнівалися: їх цікавив інвестор, а не купець... Але незабаром вони знайшли золоту середину: Джобс викупив би більшу частину підрозділу і став його головою, залишивши за Кетмулом і Смітом можливість керувати.

— Я хотів його купити, бо справді запав на комп’ютерну графіку, — пригадував Джобс. — Я зрозумів, що вони випередили всіх у поєднанні мистецтва й технологій — речей, котрі завжди були мені цікавими.

Він запропонував Лукасові 5 мільйонів доларів плюс інвестиції ще на 5 мільйонів, щоби перетворити підрозділ на окрему компанію. Це було значно менше, ніж сподівався Лукас, але час підганяв, тому вони приступили до укладання угоди.

Головному фінінспектору Lucasfilm Джобс видався зарозумілим і в’їдливим. Тож коли настав час зібрати всіх учасників за одним столом, він сказав Кетмулу; «Ми маємо встановити неофіційну ієрархію». План був таким: зібрати всіх разом із Джобсом в одному приміщенні, але почати збори лише після того, як із невеликим запізненням з’явиться головний фінансовий директор.

— Та сталося непередбачуване, — розповідає Кетмул, - Стів почав збори вчасно, не чекаючи на фіндиректора, а коли останній нарешті з’явився, Джобс уже правив балом.

Джобс бачився з Лукасом лише раз: той попередив його, що люди в підрозділі більше цікавляться створенням мультиків, ніж комп’ютерів. «Ці хлопці одержимі анімацією», — сказав Лукас. Пізніше він згадував: «Я застеріг його, бо Ед і Джон мали таємні плани. Але гадаю, що він купив компанію тому, що теж мав таємні плани...».

Остаточно угоду уклали в січні 1986-го. У ній ішлося, що Джобс, за свої 10 мільйонів, отримував 70% компанії. Решта акцій відходила Еду Кетмулу, Елві Рею Сміту й іншим 38 працівникам-спів-засновникам, геть аж до секретаря. Найважливішу машину назвали Ріхаг Image Computer — від нього й пішла назва нової компанії.

Якийсь час Кетмул і Сміт безперешкодно керували компанією Ріхаг. Приблизно раз на місяць сходилися на збори членів правління, що переважно відбувалися в офісі NeXT, під час яких Джобс концентрував увагу на фінансових питаннях і стратегії. Тим не менше його характер і бажання контролю взяли своє: дуже швидко Джобс почав відігравати значущішу роль. Він, як вулкан, вивергав ідеї одна за одною: одні — розумні, інші — варті подиву, - те, як він бачив комп’ютерне і програмне забезпечення Ріхаг. Його періодичні відвідини Ріхаг Щш. подихом натхнення.

— Я виріс південним баптистом, і в нас були заворожуючі, але розпусні проповідники, - розповідає Елві Рей Сміт. — Стів нагадував їх: така ж сила язика й павутина слів, у котру люди потрапляли, наче мухи. Ми про це пам’ятали, коли йшли на збори, тому розробили систему сигналів: почухати носа чи вухо, — якшо когось затягнуло Стівовим ефектом викривлення реальності і треба було рятувати бідолаху.

Джобс завжди цінував якісне поєднання обладнання і програмного забезпечення — саме те, шо робили в Ріхаг з його Image Computer і відтворюючим програмним забезпеченням. Тут також випускали творчий контент — як-от анімаційні фільми та графіку. Всі елементи лише вигравали від Джобсової комбінації художнього смаку і технологічної повернутості. «Хлопці з Силіконової Долини не поважають голлівудських креативних людей, а в Голлівуді паца-ни думають, шо «технарі» — це народ, який ти наймаєш на роботу, але ніколи з ними не зустрічаєшся, — якось сказав Джобс. - Ріхаг був такою точкою, де ці обидві когорти мали повагу».

Спершу передбачалося, що основний дохід виручать із технічної сторони. Ріхаг Image Computer тгродаля за 125 тисяч доларів. Першими клієнтами стали мультиплікатори й графічні дизайнери, але машина швидко просунулася і на спеціалізованих ринках медичної індустрії (так, дані комп’ютерної аксиальної томографії можна було відображати у трьох вимірах), а також у розвідницькій сфері (для розшифрування інформації з літаків-розвідників і супутників). Оскільки компанія відтепер мала справу з Агенцією національної безпеки, Джобсу довелося погодитися на певні заходи безпеки. Тому, мабуть, найбільше тішився агент ФБР, котрого призначили перевірити надійність компанії. Одного разу, пригадує виконавчий директор, слідчий викликав Джобса, щоби поставити запитання про вживання наркотичних засобів. Стів не червоніючи відповідав: «Останній раз я пробував цей наркотик...» або «Ні, цього конкретного наркотику я ніколи не приймав».

Джобс підштовхнув Ріхаг до створення дешевшої версії комп’ютера, який можна було би продати приблизно за ЗО тисяч доларів. Незважаючи на заперечення Кетмула і Сміта, він наполіг, щоби нову версію розробив Гартмут Еслінґер, — хай він за те й дорого запросить. На вигляд нова машина мало відрізнялася від попередньої: це був куб із заокругленим заглибленням посередині й тонко вигравіруваним підписом Еслінґера.

Джобс хотів продавати комп’ютер Ріхаг яа масовому ринку. Тож він наказав відкрити магазини, для яких затвердив дизайн, у великих містах в надії, що незабаром винахідливі хлопці придумають, як застосувати ці машини.

- Я завжди вважав, що люди — творчі тварини, — сказав Джобс пізніше, — і вони знайдуть способи, як використовувати інструменти у такий спосіб, про який винахідник навіть не подумав би. Тому я сподівався, що так трапиться і з комп’ютером Ріхаг, як раніше — з Macintosh.

Але машина не стала популярною серед пересічних покупців: вона занадто дорого коштувала, і для неї розробили замало програм.

Що ж до програмного забезпечення, то Ріхаг створив програму, відому як Reyes {Renders everything you ever saw — що означає: «Відтворює все, що ви будь-коли бачили») для графіки і зображень у форматі 3D. Коли Джобс став головою, компанія розробила нову мову й інтерфейс, котрий назвали RenderMan, і Стів сподівався, що він стане стандартом для відтворення ЗВ-графіки - як принтер PostScript компанії Adobe в лазерному друку.

Як і у випадку з технікою, Джобс вирішив, що треба спробувати вийти на масовий ринок, а не залишатися лише на спеціалізованому. Його ніколи не задовольняв лише корпоративний чи професійний спеціалізований ринки.

— Він ділився мріями про те, як RenderMan зацікавить кожного, — пригадує Пем Кервін, директор з маркетингу компанії Ріхаг. — Він постійно торочив, як звичайні люди користуватимуться ним, щоби створювати неймовірну ЗВ-графіку і фотореалістичні картинки.

Команда намагалася його відмовити, бо RenderMan насправді був не такий простий в користуванні, як, скажімо. Excel чи Adobe Illustrator. Тоді Джобс підійшов до дошки і розмалював, як можна зробити програму простішою.

— І ми всі почали кивати і тішитися: «Так, так! Це буде круто!» — пригадує Кервін. — А потім, коли він ішов геть, ми поверталшся до тями і бралися за голову: «Як, у дідька, йому спало таке на думку!». Джобс був настільки харизматичним, що після розмови з ним ми потребували перепрограмування наших мізків.

Пересічні користувачі не оцінили коштовної програми для створення реалістичних картинок. І проект RenderMan провалився.

Одна компанія, правда, зацікавилася автоматизацією перетворення анімаційних малюнків в кольорові картинки для фільмів. Коли Рой Дисней затіяв революцію в раді компанії, котру заснував його дядько Волт, новий виконавчий редактор, Майкл Ай-знер, запитав, якої ролі він бажає. Дисней відповів, що хотів би повернути поважне, але занепадаюче мультиплікаційне відділення. Однією з ініціатив була комп’ютеризація процесу. І Ріхаг був компанією, котра виграла контракт. У Ріхаг виготовили за технічними умовами замовника обладнання, а також програмне забезпечення, котре назвали CAPS {Computer Animation Production System — Система виробництва комп’ютерної анімації). Вперше систему застосували в 1988-му для фінальної сцени мультфільму «Русалонька», де король Тритон махає рукою на прощання Арі-ель. Оскільки CAPS влилася у виробництво, Дисней закупив десяток комп’ютерів компанії Ріхаг.

Анімація

Цифрова анімація для Ріхаг — групи, яка створювала короткі мультики, — спершу була побічним бізнесом. Її головне завдання

- показувати у вигідному світлі комп’ютерне і програмне забезпечення компанії. Керував групою Джон Ласетер, чоловік, дитинячі обличчя і манера поведінки котрого маскували творчий пер-фекціонізм, що міг позмагатися з Джобсовим. Ласетер народився у Голлівуді і виріс залюбленим у недільні ранкові мультики. Навчаючись у дев’ятому класі, він написав реферат на тему історії Студії Диснея. Саме тоді і вирішив, чому присвятить життя...

Після закінчення школи Ласетер вступив на факультет анімації до Каліфорнійського інституту мистецтв, заснованого Болтом Диснеєм. Вільний час і літні канікули хлопець присвячував дослідженням Диснеївських архівів і підробляв екскурсоводом на «Маршруті джунглями» в Диснейленді. Досвід навчив його цінувати стислість і послідовність історії, що дається непросто, коли кадр за кадром створюєш анімаційну картину. За свою короткометраж-ку «Леді й Лампа», котру відзняв на першому курсі, він отримав нагороду Студентської академії. Вже в цій картині - данині Диснею

— проглядався характерний талант Ласетера вдихати людські риси в неживі предмети. Після закінчення інституту він отримав роботу, призначену йому самою долею — аніматора студії Диснея.

Але не все склалось, як гадалось.

- Ми, молодше покоління, хотіди підняти «Зоряні війни» до нового рівня мистецтва анімації, але нас тримали в узді, — пригадує Ласетер. — Я розчарувався, а потім став між двома босами, і головний аніматор мене звільнив.

У 1984 році Ед Кетмул і Елві Рей Сміт найняли його там, де визначався рівень «Зоряних війн», — на студію Lucasfilm. Оскільки досі не було зрозумію, чи погодиться Джордж Лукас найняти на повну ставку мультиплікатора, бо він уже й так хвилювався через витрати на новий комп’ютерний підроздід, то й посаду Ласетера заїшсали як «дизайнер інтерфейсу».

Коли на сцені з’явився Джобс, Ласетер знайшов із ким розділити пристрасть до графічного дизайну.

— Я був єдиним митцем у Ріхаг, тому з Джобсом нас пов’язало чуття дизайну, - розповідає Ласетер.

Він був комунікабельним, грайливим чоловіком, який любив обійматися, вдягався в гавайські сорочки, забивав свій офіс старовинними іграшками й обожнював чізбургери. Джобс, навпаки, мав колючий характер, був худюшим вегетаріанцем, який надавав перевагу аскетичному, незагромадженому простору. Але, на диво, вони ідеально одне одному підходили. Ласетер був митцем, і Джобс ставився до нього з повагою. Ласетер бачив, що Джобс - керівник, який цінує творчість, і знав, як вона поєднується з технологіями й комерцією.

Джобс і Кетмул придумали, як по-іншому можна прорекламу-вати їхню техніку та програмне забезпечення: до 1986 року, спеціально до щорічної конференції з графічного дизайну SIGGRAPH, Ласетер мав випустити короткий анімаційний фільм. У той час Ласетер користувався настільною лампою Luxo — моделлю для роботи з відтворенням графіки, тому йому спала на думку ідея «оживити» лампу. Дитина одного з його друзів надихнула Ласетера додати ще й імхо-молодшого. Він продемонстрував кілька відзнятих кадрів іншому мультиплікаторові. Той порадив розповісти історію. І хоча Ласетер наполягав, що це всього лише короткометражка, колега відповів, що історію можна вкласти і в кілька секунд. Ласетер добре запам’ятав це. У результаті мультик «імхо-молодший» тривав трохи більше двох хвилин і розповідав історію про те, як лампа-батько і лампа-син перекидають туди-сюди м’яч, поки той не здувається, сильно розчарувавши тим малого.

Джобс був у такому захваті, що навіть полетів із Ласетером на конференцію, котра відбулася у серпні в Далласі.

— Було так спекотно та душно, що, коли ти виходив на вулицю, тебе просто приголомшувало гарячим повітрям, наче від удару тенісною ракеткою, - пригадує Ласетер.

Зібралося десять тисяч людей, і Джобс не тямився від радості. Творчість заряджала його енергією. Особливо у поєднанні з технологіями.

Черга до аудиторії, де демонстрували фільми, тягнулася неймовірно довго. Джобс не з тих, хто звик чекати, тому швиденько домовився поставити їхній мультфільм першим, «/мхо-молодший» нагородили тривалими оваціями й нарекли найкращим фільмом. «Клас!» - наприкінці вигукнув Джобс. «Я знаю, справді знаю, чому все так сталося, — пояснив він пізніше. — Наш фільм був єдиним, у котрому є мистецтво, а не лише технології. Ріхйг створював це поєднання. Як свого часу Macintosh».

«Хгао-молодшого» номінували на «Оскар», і Джобс злітав до Лос-Анджелеса на церемонію. Мультик не виграв. А Джобс продовжив створювати короткометражки, хоча й не було в тому бізнесової потреби. У скрутні часи для Ріхаг шп брався до бюджету й нещадно врізав витрати. Тоді Ласетер запитував, чи можна використати щойно заощаджені кошти на створення нового фільму. І Джобс погоджувався...

«Олов 'яна іграшка»

Не завжди взаємини на Ріхаг складалися для Джобса гладко. Найгірше він поконфліктував із товаришем Кетмула — Елві Реєм Смітом. Сміт, якого виховували ревним баптистом у селі на півно

чі Техасу, став вільнодумним гіпі, комп’ютерним інженером, чоловіком із великою статурою, гучним сміхом та ще й непомірним его.

- Елві просто сяяв, весело реготав і оточував себе купкою фанатів на конференціях, - розказує Пем Кервін. — Характер Елві дратував Стіва. Вони обидва були енергійними мрійниками з величезними еґо. Елві, на відміну від Еда, не особливо прагнув згоди.

Сміт уважав, що харизма й еґо довели Джобса до зловживання становищем. «Він був схожим на телевізійного євангеліста, котрий прагнув контролювати людей, але я не хотів перетворюватися на його раба, тому ми й конфліктували. А Ед міг плисти за течією». Інколи Джобс перехоплював керівництво, висловлюючи щось неприпустиме чи неправдиве. Сміт любив його тим підколювати, причому робив це із самовдоволеною усмішкою, що аж ніяк не допомагало Джобсу перейнятися до нього любов’ю.

Одного разу на раді директорів Джобс напався на Сміта й інших виконавчих директорів Ріхаг за затримку в підготовці монтажних плат для нової версії Ріхаг Image Computer. На той момент NeXT також запізнювалася з виробництвом своїх плат, тож Сміт не втримався: «Гей, ваша компанія відстає ще більше, тому не треба на нас нарікати!». Джобс просто як із ланцюга зірвався, або, як любив казати Сміт, став «цілком нелінійним». Коли Сміт починав гаряче сперечатися, у нього проявлявся південний акцент. Джобс любив саркастично пародіювати його.

— Це було грубо, і я вже себе не стримував, - згадує Сміт. - Коли я спам’ятався, ми вже стояли обличчям до обличчя — якісь сантиметри розділяли нас — і кричали один на одного.

Джобс дуже трепетно ставився до писання на спеціальній білій дошці під час зборів. Сміт відштовхнув його й почав писати на ній фломастером. «Не роби того!!!» — лютував Джобс. «Що? — відповів Сміт. - Я не маю права писати на твоїй білій дошці? Лайно собаче!» Тоді Джобс зірвався.

Зрештою Сміт пішов у відставку, щоби створити нову компанію з випуску програмного забезпечення для цифрового малювання і правки фотографій. Джобс заборонив йому використовувати код, котрий він розробив, коли ще працював у Ріхаг. Це лишень підлило гасу у вогонь.

— Елві врешті-решт отримав те, чого потребував, — розповідає Кетмул. — Але й мав стресовий рік, навіть пережив легеневу інфекцію.

Проте все закінчилося добре. Microsoft купив компанію Сміта, визнаючи, що він - засновник і тієї компанії, яку купив Джобс, і тієї, яку купив Ґейтс.

Найбільше Джобс дратувався, коли стало зрозуміло, що всі три дітища - й обладнання, і програмне забезпечення, і мультиплікаційний контент — втрачали гроші.

— Кожне намагання закінчувалося тим, що я знову вкладав гроші, — розповідав Джобс.

Він сварився, але все одно підписував чек. Його вже потіснили з Apple, спіткали невдачі в NeXT... Він не міг дозволити третього промаху.

ҐЦоби звести кінці з кінцями, він почав тимчасово скорочувати працівників. І робив це без жодного співчуття. За словами Пем Кервін, «йому бракувало й емоцій і коштів для гарного ставлення до людей, котрих він звільняв». Джобс наполягав на негайному скороченні без виплат вихідної допомоги. Кервін запросив Джобса на прогулянку, піц час якої благав повіцомити людей про звільнення принаймні за два тижні наперед. «О’кей, - відрубав Джобс.

- Але повіцомлення оформіть заднім числом - двома тижнями тому». Кетмул саме перебував у Москві, і Кервін почав гарячково йому надзвонювати. Коли Кетмул повернувся, то спромігся на незначний план заходів, щоби хоч трохи вгамувати ситуацію.

У якийсь момент анімаційна команда Ріхаг намагалася переконати Intel знятн деякі реклами для нього. В Джобса увірвався терпець. Під час зустрічі, у розпал суперечки з маркетинговим директором Intel, Джобс зателефонував головному виконавчому директору Енді Ґроуву. Ґроув, як і личить наставнику, спробував повчати Джобса і піцтримав свого менеджера.

— Я обстав за моїм піцлеглим, — цілиться спогацами він. - А Стів не любив, коли цо нього ставилися як до постачальника.

Так само Ґроув повівся, коли Джобс запропонував, що Ріхаг ио-же допомогти Intel піцвищити потужність його процесорів, щоби мати здатність віцображати тривимірну графіку. Коли інженери Intel зтотлшя на пропозицію, Джобс віцписав електронного листа, це зазначив, що за пораду треба заплатити. На що головний інженер /йґе/відповів: «Ми не погоджувалися на жодні фінансові виплати в обмін на гарні ідеї для наших мікропроцесорів у минулому й не маємо наміру робити це й надалі». Джобс переслав електронну відповідь Ґроуву, де також додав, що вважає відповідь інженера «надзвичайно зарозумілою, створюючи сумне враження про поняття Intel в комп’ютерній графіці». У відповідь Ґроув гостро зауважив, що дідитися ідеями - це те, що «роблять дружні компанії і друзі один для одного». А також додав, що в минулому і він давав Джобсу поради і що тому не варто бути таким меркантильним. Джобс відступив.

— Я припускаюся помилок, але не буваю невдячним, — сказав він. — Тому я змінив позицію на сто вісімдесят градусів - ми допоможемо безкоштовно. Дякуючи чіткій перспективі.

Ріхаг спромігся створити кідька потужних програм, розрахованих на пересічного користзшача або принаймні на тих користувачів, котрі роздідяли пристрасть Джобса до дизайну. Джобс усе ще сподівався, що створення суперреалістичних ЗВ-картинок удома стане пунктиком у комп’ютерній верстці друкованих видань. До прикладу, програма Showplace дозволяла створювати тінь від тривимірних об’єктів — залежно від точки повороту об’єкта, змінювалася й тінь. Джобс уважав, що це неймовірно круто, а користувачам було просто байдуже. Це був один із тих випадків, коли пристрасть повела його хибним шляхом. Програмне забезпечення переважно мало стільки цікавих «родзинок», що втрачало простоту, котрої Джобс завжди прагнув. Ріхаг не міг конкурувати з компанією Adobe, програми якої були менш витонченими, натомість не такими складними й до того ж дешевшими.

Навіть після того, як лінії комп’ютерного й програмного забезпечення провалилися, Джобс продовжував захищати мультиплікаційну групу. Вона залишалася його магічним творчим острівцем, що приносив йому глибоке емоційне задоволення. Він плекав і ставив усе на нього. Навесні 1988-го, готівкові кошти змідіди настільки, що Джобс мусив провести збори, на яких повідомив про намір урізати витрати по всіх підрозділах компанії. Після закінчення наради Ласетер боявся підійти з проханням виділити гроші на чергову короткометражку. Мало-помалу питання виринуло. Джобс мовчав. Скептично дивився на співрозмовника. Йшлося про приблизно 300 тисяч доларів з його кишені. За хвилину запитав, чи є розкадрування. Кетмул повів його в офіс мультиплікаторів, і тільки-но Ласетер почав своє шоу - демонструючи розкадрування, імітуючи голоси героїв з усією пристрастю до справи, — Джобс відтанув.

Історія була про улюблених Ласетерових класичних іграшок. Розповідав її чоловічок-оркестр на ім’я Тінні. Він знайомиться з малюком, котрий одночасно і зачаровує його, і мордує. Тінні втікає під диван, де вже ховаються інші налякані іграшки. Але варто малюв^ заплакати, як Тінні повертається, шоби розвеселити його.

Джобс погодився надати гроші.

- Я вірив у те, шо робив Джон, — зізнався він пізніше. - Це творчість. Йому було небайдуже, і мені було небайдуже. Я завжди казав «так».

Єдине, шо він сказав після Ласетерової репрезентації, це: «Все, що я тебе прошу, Джоне, зроби це класно».

1988 року «Олов’яна іграшка» удостоїлася «Оскара» як найкращий анімаційний короткометражний фільм, уперше в історії повністю створений за допомогою комп’ютера. Щоби відсвяткувати подію, Джобс запросив Ласетера і його команду в «Ґрінс» - вегетаріанський ресторан у Сан-Франциско. Ласетер ухопив статуетку «Оскар», підняв її догори і виголосив тост на честь Джобса: «Все, що ти просив, це зробити класний фільм».

Нова команда Студії Диснея — Майкл Айзнер, головний виконавчий директор, і Джефрі Катценберґ, керівник підрозділу фільмів, — почали шукати способи, як спокусити Ласетера повернутися. їм сподобався мультик «Олов’яна іграшка», і вони були впевнені, що можна зняти більше історій про іграшок, котрі оживають і набувають людських емоцій. Але Ласетер відчував вдячність до Джобса, який вірив у нього. Він уважав, що Ріхаг - єдине місце, де можна творити комп’ютерну анімацію. Ласетер сказав Кетмулу: «Я можу повернутися на студію Диснея і стати директором, а можу залишитися і творити історію». Тож «диснеївці» замислилися над спільним із Ріхаг виробництвом. «Ласетерові короткометражки перехоплювали дух і як гарні історії, і як технологічна новинка,

— пригадує Катценберґ. - Я дуже старався переманити його в Студію Диснея, але він залишався вірним Ріхаг. Ми діяли за принципом «не можеш їх перемогти, приєднуйся». Ми шукали шляхи єднання, щоби Ріхаг ЗІШ& для нас мультик про іграшок».

До цього часу Джобс влив у Ріхаг уже близько 50 мільйонів доларів із власної кишені — більше половини з того, що він отримав з Apple, — і продовжував утрачати з NeXT. Він усвідомлював те, що відбувалося. Джобс змусив усіх працівників Ріхаг відмовитися від фондових опціонів, щоби зробити чергове вливання в 1991-му. Але він також залишався романтиком щодо того, чого мистецтво та технології можуть досягти спільно. Його надії, що пересічні користувачі захоплюватимуться ЗВ-моделюванням за допомогою програмного забезпечення Ріхаг, зазнали невдачі. Але незабаром усе пішло правильним шляхом; поєднання мистецтва та цифрових технологій змінило фільми більше, ніж будь-що, відколи Волт Дисней «оживив» Білосніжку в 1937-му.

Озираючись назад, Джобс визнавав: якби він знав більше, то сконцентрувався б на анімації відразу, а не розпорошував сили на обладнання і програмне забезпечення. Та з іншого боку, якби він знав, шо обладнання і програмне забезпечення не принесуть прибутків, не придбав би Ріхаг...

- Життя мене надурило, але для мене то вийшло на краше, -сказав Джобс.

Джоан Баез

«ТАКИЙ, як УСІ»

У 1982 році, все ще працюючи над Macintosh, Джобс познайомився з відомою фолк-співачкою Джоан Баез через ії сестру Мімі Фаріїїу. Мімі працювала в організації, яка намагалася дістати благодійні комп’ютери для в’язниць. За кілька тижнів Джобс і Баез вечеряли разом у Купертіно.

- Я не чекав багато від тієї вечері, але Джоан була справді розумною і веселою, — згадував він.

Тоді його стосунки з Барбарою Ясінскі вже закінчувалися. З нею він їздив на Гаваї, зупинявся в тому самому будинку в горах Санта-Круз. Якось вони навіть пішли разом на концерт Баез. Але коли у стосунках з Ясінскі вивітрилася пристрасть, у Джобса з’явилися серйозніші наміри шодо Баез. Йому було 27 років, а Баез виповнилося вже 41, та, попри це, їхній роман тривав кілька років.

- Так випадкові друзі, а згодом коханці, мали серйозні стосунки, - пізніше мрійливо згадував Джобс.

Елізабет Голмс - подруга Джобса з університету Ріда - була переконана, шо однією з причин, з якої Джобс зустрічався з Баез, крім того, шо вона була розумною, веселою й талановитою, - це те, шо колись вона була коханкою Боба Ділана.

- Стів любив будь-шо, пов’язане з Диіаном, — говорила вона пізніше.

Баез і Ділан були коханцями у 60-х роках, а потім у 1975 році поїхали в тур уже як друзі — з ними був гурт Rolling Thunder Revue. (Джобс мав записи тих концертів.)

Коли вони зустрілися, у Баез був 14-річний син Габріель від антивоєнного активіста Девіда Гаріса. Якось піц час обіду вона сказала Джобсу, що вчить Габріеля друкувати.

- На друкарській машинці? — поцікавився Джобс. І коли вона ствердно кнвнула, він продовжив: - Але друкарська машинка — це ж пережитки минулого.

- Якщо друкарська машинка - пережитки минулого, то я тоді хто? — запитала жінка.

Запала незручна пауза.

- Я промовила це, і відповіць була просто очевидною, - пізніше розповіцала мені Баез. - Питання зависло в повітрі. Я не на жарт налякалася.

До здивування команди Macintosh, якось Джобс прошмигнув у свій офіс із Баез і показав їй прототип Macintosh. Зважаючи на його пристрасть до таємниць, усі були ошелешені — він показує комп’ютер сторонній людині. Та найбільше їх вражало те, шо вони всі знаходилися під одним дахом із легендарною Джоан Баез. Він подарував Габріелю Apple II, а згодом підніс Баез Macintosh. Коли він приходив до них у гості, то показував ті можливості комп’ютера, які йому подобалися.

- Він був милим і терплячим, але мав настільки глибокі знання, шо йому важко було мене вчити, - згадувала співачка.

Джобс був раптовим мультимільйонером, Баез — всесвітньо відомою зіркою, дуже милою, простою і не такою багатою. Тоді вона не знала, що з ним робити, і навіть через тридцять років по тому, згадуючи про нього, все ще вважала його загадковим. Якось, коли їхні стосунки лише починалися, за вечерею Джобс заговорив про Ральфа Лоріна і його крамницю Polo Shop. Вона визнала, що ніколи не бувала там.

- Там є прекрасна червона сукня, яка дуже тобі личитиме. — сказав він і згодом завіз її у торговельний центр Stanford Mall.

- Тоді я ще сказала собі, мовляв, це ж чудово, я з одним із най-багатших чоловіків у світі, і він хоче, щоб у мене була та прекрасна сукня.

Коли вони прийиїли у крамницю, Джобс набрав собі купу футболок і показав їй червону сукню.

- Ти просто мусиш її купити, — сказав він.

Баез була трішки здивована і відповіла, що не може собі цього дозволити. Стів промовчав, і вони пішли геть.

- Ти не вважаєш, що той, хто циіий вечір так говорив, купив би таки ту сукню? — запитала Джоан мене, все ще здивовано згадуючи ту пригоду. — Загадка червоної сукні у твоїх руках. Мені було дивно.

Він дарував їй комп’ютери, але не сукні, і коли приносив їй квіти, то наголошував, що вони просто залишилися після якихось святкувань в офісі.

- Стів був романтичним і у той самий час боявся власної романтичності, — вважає Джоан.

Працюючи над комп’ютером NeXT, Джобс пришов додому до Баез у Вудсайді, щоби показати, як добре комп’ютер може створювати музику.

- Стівен запустив на комп’ютері квартет Брамса і сказав, що з часом музика на комп’ютерах буде звучати краще, аніж та, яку грають люди. Навіть інсинуація і каданси будуть зві^іати краще, — пригадувала Баез.

Усе в ній бунтувало проти цієї ідеї.

- Він уходив у запал, а я починала лютувати, думаючи: як же можна плямувати таким музику?

Про свої стосунки з Баез Джобс звірявся Дебі Коулмен і Джоані Гофман і раз-по-раз висловлював їм своє хвилювання з приводу того, чи може він одружитися з жінкою, у якої є син-підліток і яка, можливо, вже не захоче мати з ним спільних дітей.

- Часом Джобс применшував заслуги Баез, називаючи «проблемною» співачкою, а не справжньою «політичною», яким був Ділан, - згадувала Гофман. — Джоан була сильною жінкою, і Стіву хотілося показати, що він контролює ситуацію. Окрім того, він завжди хотів мати сім’ю і знав, що з нею це неможливо.

Так, майже за три роки закінчився їхній роман, і стосунки переросли у дружні.

- Я гадав, що був закоханий у Джоан, але насправді вона мені просто дуже подобалася, — говорив Джобс згодом. — Нам не судилося бути разом. Я хотів дітей, вона ж не хотіла більше народжувати.

У своїх мемуарах, які Баез видала у 1989 році, вона написала про розрив зі своїм чоловіком і чому знову не вийшла заміж: «Я належала лише собі і відтоді була самотньою, з деякими перервами, які можна назвати пікніками». Проте вона таки додала милу посвяту в кінці книжки: «Стіву Джобсу, який змусив мене користуватися текстовим процесором, якось принісши його на мою кухню».

Знайшовши Джоан і Мону

Коли Джобсу виповнився 31 рік, його матір Клара, через свою пристрасть до сигарет, злягла з раком легень. То трапилося саме через рік після його зняття з иосаі}щу Apple. Він сидів біля маминого смертного ложа і говорив з нею так, як ніколи, і ставив ті питання, які не міг поставити раніше.

— Коли ви з татом одружилися, ти була цнотливою? — запитав він.

Кларі було важко говорити, але вона знайшла в собі сили посміхнутися. І тоді розповіла йому, що до того вже була заміжня, а її чоловік так і не повернувся з війни. Вона також розповіла йому деталі того, як вона і Поль Джобс вирішили всиновити його.

Невдовзі після того Джобс вистежив жінку, яка віддала його в прийми. Його пошуки почалися ще у 1980-х, коли він скористався послугами детектива, але тому нічого не вдалося дізнатися. Потім Джобс здогадався прочитати у своєму свідоцтві про народження ім’я лікаря, що приймав пологи. Лікар був із Сан-Франциско.

— Його номер був у телефонній книзі, і я зателефонував йому, — пригадував Джобс.

Проте лікар йому не допоміг. Він запевняв, що всі його записи знищила пожежа. Однак це було неправдою. Насправді ж після того, як Джобс зателефонував, лікар написав листа, запечатав його у конверт і зверху надписав: «Відіслати Стіву Джобсу після моєї смерті». Невдовзі, коли він помер, його вдова надіслала того листа Стіву. У листі лікар повідомив, що його матір’ю була незаміжня студентка магістратури з Вісконсина Джоан Шібле.

Знадобилося ще кілька років і послуги детектива, щоби знайти її. Після того як Джоан відмовилася від свого сина, вона таки вийшла заміж за біологічного батька хлопчика — Абдулфатту «Джона» Джандалі, й у них народилася донька Мона. За п’ять років після народження дитини Джандалі залишив сім’ю, і Джоан вийшла заміж за інструктора з ковзанярського спорту Джорджа Сімпсона. Але і той шлюб довго не проіснував, і у 1970 році вона почала свій звивистий шлях, який привів її та Мону (вони обидві вже носили прізвище Сімпсон) до Лос-Анджелеса.

Джобс не хотів розповідати Полу і Кларі Джобс, яких він уважав своїми справжніми батьками, про те, що він шукає біологічну ма-

Tip. його вроджена чуттєвість не дозволяла йому образити 'іх, адже він відчував до них глибоку прихильність. І він так і не зателефо-ііував до Джоан Сімпсон, аж поки у 1986 році не померла його матір Клара.

- Я не хотів, іцоби Пол і Клара думали, що я не вважаю їх своїми батьками, бо саме вони були мені за справжніх батька й матір, -пригадував він. — Я їх так любив, що не хотів, щоби вони дізналися про мої пощуки, і навіть попросив репортерів мовчати про це, коли вони про це довідалися.

Після ЬОіариної смерті він вирішив усе розповісти Полу Джобсу, який був зовсім не проти Стівового контакту з біологічною матір’ю.

Тож якось Джобс зателефонував Джоан Сімпсон, пояснив, хто він, і домовився, що приїде до Лос-Анджелеса, аби зустрітися з нею. Згодом він говорив, що зробив це заради цікавості.

- У виховання оточуючим середовищем я вірю більше, аніж у спадковість, яка визначає риси характеру людини, але все одно потрібно цікавитися своїм біологічним корінням, — говорив він.

Він також хотів запевнити Джоан, що її вчинок є цілком нормальним.

- Я хотів познайомитися з моєю біологічною матір’ю здебільшого через те, що волів дізнатися, чи все у неї добре, і подякувати їй, що не став абортованим плодом. їй тоді було лише 23 роки, і вона здолала багато обставин, щоби мене народити.

Джоан переповнювали емоції, коли Джобс приїхав до неї додому у Лос-Анджелесі. Вона знала, що він був багатим і знаменитим, але не була впевнена, чому саме. І Джоан відразу почала виливати свої почуття. Віддати його на всиновлення її змусили, розповідала вона, але документи підписала лише після того, як упевнилася, що йому буде добре у нових батьків. Проте вона завжди скучала за ним і страждала через те, що зробила. Джоан знову і знову вибачалася, і Джобс не переставав заспокоювати її і казати, що він усе розуміє і що все склалося добре.

Коли Джоан заспокоїлася, то розповіла Джобсу, що у нього є сестра - Мона Сімпсон, - яка саме починає свою кар’єру прозаїка на Мангеттені. Досі вона не казала Моні, що у неї є брат, але того вечора зателефонувала їй і повідомила новину, чи то пак частину новини.

- У тебе є брат, він чудовий і знаменитий, і я привезу його до Нью-Йорка, щоби ти з ним познайомилася, — говорила вона у слухавку.

Мона тоді саме ніяк не могла закінчити роман про свою матір та їші мандри з Вісконсина до Лос-Анджелеса «Тільки не тут». Ті, хто прочитають роман, не здивуються, що Джоан так дивно повідомила Моні новину про її брата. Вона відмовилася говорити, хто він, лише сказала, що раніше він був бідним, але потім розбагатів, був привабливим і відомим, у нього довге темне волосся і він живе у Каліфорнії. Тоді Мона працювала у Paris Review — літературному часописі Джорджа Плімптона, редакція якого розташовувалася на першому поверсі його будинку біля ріки Іст-Рівер на Мангеттені. Вона та ії співробітники почали гадати, хто може бути її братом. Може, Джон Траволта? Ця версія їм подобалася найбільше. Інші актори також були привабливими кандидатами. За хвилю хтось таки сказав, що, можливо, це «хтось із тих юнаків, які вигадали комп’ютер Apple», але ніхто не міг згадати їх імен.

Зустріч брата й сестри відбулася у коридорі готелю «Сент-Регіс».

— Він був таким прямим і милим, просто звичайний хороший хлопець, - пригадувала Мона.

Вони с Джоаною посиділи кілька хвилин, погомоніли, а потім він запросив свою сестру на прогулянку — лише вони вдвох. Джобс був вражений, що у нього тепер є сестра, та ще й така схожа на нього. Вони обоє віддавалися своїй творчості, переймалися навколишнім середовищем, були чуттєвими, але сильними. Прогулюючись, вони помічали одні й ті ж архітектурні деталі і говорили про них навипередки.

— Моя сестра — письменниця! - бурхливо розповідав Джобс своїм колегам у тільки-но про це дізнався.

Плімптон влаштував вечірку на честь роману «Де завгодно, але не тут» в кінці 1986 року, і Джобс полетів до Нью-Йорка, щоби супроводжувати туди Мону. Вони надзвичайно зблизилися, хоч їхня дружба не була позбавлена непорозумінь, ураховуючи те, ким вони були і яким чином потоваришували.

— Спочатку Мона була не в захопленні від моєї появи у ії житті, і їй не подобалося, що її мама настільки прикипіла до мене емоційно, — говорив він згодом. — Та ми взнавали один одного більше і з часом стали справжніми друзями, і вона — моя родина. Не знаю, що робив би без неї. Не можу собі уявити кращої сестри. Ми з моєю звідною сестрою Петті ніколи не були такими близькими.

Мона також глибоко прив’язалася до брата й іноді аж надто піклувалася про нього. Та згодом вона напише про нього гострий роман «Такий, як усі», у якому з неприємною точністю змалює його примхи.

Одна із тих речей, через яку вони сварилися, був ії одяг. Мона вдягалася, як бідний прозаїк, і він сварив ії за те, що вона не носить «надто спокусливого» одягу. Якось Джобсові коментарі так дістали Мону, що вона написала йому листа: «Я молода письменниця, і це моє життя, і, взагалі-то, я не збираюся бути моделлю». Він не відповів. Але за деякий час на її адресу прийшла посршка від японського дизайнера одягу Іссі Міяке, чий абсолютно технологічний стиль зробив митця улюбленцем Джобса.

- Він ходив замість мене по магазинах, — згадувала Мона, — і обирав чудові речі, які були мого розміру і надзвичайного кольору.

Був один брючний костюм, який подобався йому найбільше, тож у пакунку в результаті опинилися три ідентичних костюми.

- Я і досі пам’ятаю ті перші костюми, які прислав Моні, — говорив він. — То були лляні верхні частини костюму і штани, і все такого сіро-зеленого кольору, який так пасував її рудуватому волоссю.

Загублений батько

Піц враженням віц зустрічі з братом Мона Сімпсон захотіла знайти свого батька, який залишив їх, коли дівчинці було лише п’ять років. Відомі письменники Мангеттену Кені Аулета і Піка Піледжі познайомили її з поліцейським на пенсії, який мав власну детективну агенцію.

- Я віддала тому детективові всі заощадження, що мала, - пригадувала Сімпсон. - Але він нічого не виявив.

Потім вона знайшла ще одного приватного детектива у Каліфорнії, який міг знайти адресу Абдулфатти Джандалі у Сакраменто через пошук у відділі автотранспортних засобів. Сімпсон повідомила про це братові і прилетіла з Нью-Йорка, щоби побачитися з чоловіком, який був їм батьком.

Джобса зовсім не цікавила зустріч із ним.

- Він не поводився зі мною добре, — пізніше пояснював. - Я не маю нічого проти нього, я радий, що живий. Але що найбільше мені не подобається - це те, що він не поводився добре і з Моною. Він покинув її.

Хоча Джобс і сам покинув свою нешлюбну доньку Лізу і зараз намагався відновити їхні стосунки, проте це зовсім не пом’якшило його ставлення до Джандалі. І Сімпсон поїхала до Сакраменто сама.

- Зустріч була вражаючою, — пригадувала Сімпсон.

Вона знайшла батька у невеличкому ресторані, в якому він працював. Здавалося, Джандалі приємно бачити їі, але йому було байдуже, як вона живе. Вони проговорили кілька годин, і він розповів, що після Вісконсина покинув навчання і пішов у ресторанний бізнес.

Джобс попросив Мону при зустрічі з батьком не згадувати його

— так вона і зробила. Та у якийсь момент Джандалі мимохідь сам згадав, що у них з їі матір’ю була ще одна дитина до того, як народилася Мона, і це був хлопчик.

— Що з ним трапилося? - запитала вона.

— Ми ніколи вже не побачимо його, — відповів він. - Та дитина зникла.

Сімпсон вжахнулася, але промовчала.

Інше дивовижне одкровення трапилося, коли Джандалі описував ресторани, якими він керував раніше. Серед них були і висококласні заклади, і навіть модніші, запевняв він, ніж той, в якому вони сиділи зараз у Сакраменто. Він емоційно розповідав їй, шо жалкує, що вона його не бачила, коли він управляв рестораном середземноморської кухні на півночі від Сан-Хосе.

— То було прекрасне місце, - мрійливо говорив він. — Усі ці успішні у сфері високих технологій люди приходили туди. Навіть Стів Джобс.

Сімпсон була приголомшена.

— О так, він приходив до нас. Він дуже милий хлопець і давав щедрі чайові, - додав її батько.

Мона Сімпсон ледь не закричала: «Стів Джобс — це твій син!».

Коли їхня зустріч завершилася, вона відразу зателефонувала Джобсу з вуличного телефонного автомату у кафе Espresso Roma у містечку Берклі. Додаючи жару до своєї особистої та сімейної драми, він приїхав із Лізою, яка на той час училася у початковій школі і жила зі своєю матір’ю Крісанн. Коли вони всі зібралися в кафе, було вже близько десятої вечора, і Мона заходилася розповідати. Зрозуміло, що Джобс був вражений, коли вона згадала ресторан біля Сан-Хосе. Він пам’ятав, як був там, і навіть пригадав зустріч із чоловіком, який, як виявляється, був його біологічним батьком.

— То було так дивно, — говорив він пізніше про це одкровення. — я був у ресторані кілька разів і пригадую власника. Це був лисуватий сирієць. Ми неодноразово тиснули один одному руки.

Та, незважаючи на це, у Джобса не виникло бажання побачити його.

— Тоді я вже був багатою людиною і не довіряв йому, бо гадав, що він мене може шантажувати або розказуватиме про це у пресі,

— згадував Стів. — Я попросив Мону не розповідати йому про мене.

Вона зголосилася, але за кілька років після того Джандалі дізнався, що про його спорідненість із Джобсом згадували в Інтерне-ті. (Якийсь блоґґер виявив, що Сімпсон указала у довіднику, що Джандалі є її батьком, і зіставивши «один і один», здогадався, що він також мусить бути і батьком Джобса.) На той час Джандалі був одружений учетверте і працював менеджером із постачання напоїв та наїдків у готелі «Бумтаун ризорт» і у казино на заході від міста Ріно, що у штаті Невада. Коли він із його новою дружиною Росіпь якось приїхали до Мони в гості, він зачепив цю тему.

— То що це там за історія зі Стівом Джобсом? - він запитав.

Вона підтвердила правдивість інформації, але додала, що, здається, Джобс не зацікавлений у їхній зустрічі. Скидалося, Джандалі приймає це.

— Мій батько - уважний і чудовий оповідач, але дуже пасивний,

- казала Мона. - Він ніколи навіть не намагався зв’язатися зі Стівом.

Свій пошук батька Сімпсон перетворила на новий роман «Утрачений батько», який опублікувала у 1992 році. (Джобс переконав Полу Ренд, яка розробила логотип для комп’ютера NeXT, створити дизайн обкладинки для книжки, але, як говорила Сімпсон, «він був жахливий, і ми так його і не використали».) Вона також знайшла членів родини Джандалі у сирійському місті Гоумс та в Америці і в 2011 році писала про своє сирійське коріння. Посол Сирії у Вашингтоні влаштував вечерю на її честь і запросив свою двоюрідну сестру та дружину, які жили у Флориді, але часом навідувались у Вашингтон.

Сімпсон гадала, що Джобс із часом захоче зустрітися з Джандалі, але час минав, і він виявляв усе менше й менше у цьому зацікавленості. У 2010 році, коли Джобс і його син Рід пішли на святкову вечерю з нагоди дня народження Сімпсон до неї додому в Лос-Анджелесі, Рід деякий час роздивлявся світлини свого біологічного дідуся, а Джобс просто проігнорував їх. Його також не цікавило його власне сирійське походження. Коли тема Близького Сходу виникала у розмовах, це його зовсім не захоплювало і не викликало сильних реакцій навіть тоді, коли про Сирію заговорили навесні 2011 року у контексті арабських повстань.

— Я не думаю, що хтось знає, що саме ми маємо там робити, — відповів він на моє запитання, чи адміністрація Обами повинна більше втручатися у справи Єгипту, Лівії та Сирії. - Ви в дупі, якщо ви знаєте, і ви в дупі, якщо не знаєте.

Втім, Джобса пов’язували дружні стосунки з його біологічною матір’ю Джоан Сімпсон. Протягом багатьох років вона і Мона часто відзначали Різдво вдома у Джобса. Ті візити були приємними, але й емоційно виснажливими. Часто Джоан починала ридати, говорити, як вона його любить, і вибачатися за те, що покинула колись. Та Джобс запевняв її, що все вийшло на краще.

— Не переймайся, у мене було чудове дитинство! Все склалося добре, — якось сказав він їй під час святкування Різдва.

Ліза

А от дитинство Лізи Бреннан було далеко не чудовим. Коли вона була маленькою, батько практично ніколи не навідував її.

— Я не хотів бути батьком, то й не приходив, — пізніше говорив Джобс з легким жалем у голосі.

Та інколи він пригальмовував. Якось, коли Лізі було три роки, Джобс проїжджав повз дім, який він купив для неї і Крісанн, і вирішив зупинитися. Ліза не знала, хто він такий. Він сидів на ґанку і, не заходячи до будинку, розмовляв із Крісанн. Така сцена повторювалася раз чи двічі на рік. Джобс приїздив без попередження, трішки обговорював вибір школи для Лізи й інші питання, а потім їхав геть у своєму «Мерседесі».

Та коли у 1986 році Лізі виповнилося вісім років, ці візити почастішали. Джобс більше не знаходився під тиском створення Macintosh і вже не був у постійній боротьбі за владу зі Скаллі. Він став спокійнішим, дружнішим, і його офіс розташовувався у Пало-Альто — у місцині, неподалік якої жили Крісанн із Лізою. А коли Ліза навчалася у третьому класі, стало очевидним, що вона - розумна й артистична особистість, яку виділяли вчителі за її писання. Дівчинка була сміливою і жвавою й непокірливим характером трішки походила на батька. Вона також була схожа на нього вигнутими бровами та легкою незграбністю, притаманною вихідцям із Близького Сходу. Якось, на здивування своїх колег, він привіз Лізу до свого офісу.

— Подивися на мене! - заверещала вона і колесом пройшлася коридором.

Довготелесий і товариський інженер NeXT Аві Теванян, який став Джобсовим другом, пригадував, що час від часу, їдучи вечеряти, вони зупинялися біля будинку Крісанн і брали з собою Лізу.

— Він був дуже милим до неї, — згадував Теванян. — Він і Крісанн були вегетаріанцями, а Ліза ні. І він приймав це. Він запропонував їй замовити курку, що вона і зробила.

Курка стала її слабкістю у курсуванні між обома батьками, які були вегетаріанцями з духовним поясненням щодо споживання натуральної їжі. «Ми купували веґанські продукти — цикорій, лободу, селеру, горішки в шоколаді, - у смердючих магазинах, — пізніше писала Ліза про той час, коли жила з матір’ю. — Деколи ми купували іноземні смакоти. ЬСілька разів брали гостро приправлену страву з курки із крамнички, де розташовувалися цілі ряди з куркою, смаженою на грилі. Ми їли їі відразу в машині, пальцями, з фольги, в яку вона була загорнута». Її батько, чиї дієт№[ні обмеження приходили фанатичними хвилями, був більш перебірливий щодо своєї їжі. Якось вона бачила, як він виплюнув суп, тільки-но дізнався, що там є масло. Працюючи в Apple, він інколи дозволяв собі дещо біль-щого, аніж зелене листя, та потім знову став переконаним вегетаріанцем. Навіть будучи маленькою, Ліза розуміла, що його дієтичні пристрасті відображали життєві переконання, одним із яких було те, що аскетизм і мінімалізм можуть посрілити прийдешні відчуття.

- Джобс вірив у те, що хороший урожай приходить після засухи, а задоволення - після обмежень, — зауважувала Ліза. - Він знав формулу, яку більшість не знали; речі притягують протилежності.

Так холодність і відчуженість її батька часто змінювалися неочі-куваною теплотою.

- Я не жила з ним, але він приходив до нас, як божество, щоби провести з нами декілька хвилюючих моментів, — згадувала Ліза.

Невдовзі Ліза стане цікавою співрозмовницею, і Джобс братиме її на прогулянки. Він також кататиметься з нею на роликах тихими вуличками Пало-Альто, часто зупиняючись біля будинку Джоани Гофман і Енді Герцфельда. Вперше, коли Джобс прийшов туди з Лізою, він постукав у двері й оголосив;.

- Це Ліза.

Гофман відразу здогадалася.

- Було очевидно, що то його донька, - говорила вона мені. — Ні в кого немає такого підборіддя. Воно в них було однаковим.

Гофман, котра і сама страждала від того, що не знала свого батька до десятирічного віку, бо він розлучився з її матір’ю, спонукала Джобса бути кращим батьком. Він прислухався до її поради і пізніше дякував їй за такі настанови.

Якось він узяв Лізу у відрядження до Токіо, де вони зупинилися в строгому бізнесовому готелі «Окура». В елегантному суші-ба-рі на першому поверсі Джобс замовив велику тацю з унагі-суші

— страву, яку він любив настільки, що дозволяв тепло приготованому вугрові бути вегетаріанською їжею. Шматочки суші покривав тонкий шар солі або солодкуватий соус, і Ліза згодом пригадувала, як вони розчинялися у неї в роті. Так само розчинялася і відстань між ними. Пізніше вона писала таке; «Тоді вперше я почувалася щасливою і розслабленою з ним — біля тих таць із м’ясом. Надлишок їжі, дозвіл і теплота означали, що досі закрита територія нарешті відкрилася. Джобс був менш суворим із собою, був простою людиною під тими великими стелями на маленьких кріслах, з м’ясом та зі мною».

Але все не завжди було таким райдужним. Джобс поводився так само непередбачувано з Лізою, як і майже з усіма. То була карусель з любов’ю та покиданням. Під час одного візиту він міг бути грайливим, наступного разу — холодним як крига, часто він узагалі наче був відсутнім.

- Ліза ніколи не була впевнена у їхніх стосунках, — говорив Герцфельд. — Якось я пішов на вечірку з нагоди ії дня народження. Мав прийти Стів, і він уже дуже й дуже запізнювався. Ліза тоді дуже розстроїлась і розчарувалась. Але коли Джобс нарешті прийшов, вона вся аж засвітилася.

Ліза навчилася бути темпераментною у відповідь. За роки їхні стосунки стали нагадувати якісь каруселі, які крутилися на впертості обох. Після сварок вони могли місяцями не спілкуватися один з одним. Жоден із них не хотів першим миритися, вибачатися чи принаймні робити спроби навіть тоді, коли у Джобса почалися проблеми зі здоров’ям. Якось восени 2010 року ми з ним переглядали коробку зі світлинами. В його очах читався жаль. Він довше дивився на ті фото, де була зображена маленька Ліза.

— Напевно, я таки не часто до них ходив, — сказав він.

Оскільки він не спілкувався з нею протягом того року, я запитав,

чи не хоче він послати їй електронного листа чи зателефонувати. Джобс глянув на мене якось відсторонено і почав знову перебирати старі фотокартки.

Романтик

Коли йшлося про жінок, Джобс міг бути великим романтиком. Він закохувався дуже пристрасно, розповідав друзям про всі злети та падіння у стосунках і тужив за коханою дівчиною, коли був десь без неї. Влітку 1983 року вони з Джоан Баез пішли на невеличку вечірку у Силіконовій Долині і сиділи біля студентки університету Пенсільванії, Дженіфер ІГан, яка не особливо знала, хто такий Стів Джобс. На той час він і Баез уже усвідомили, шо не будуть разом назавжди, і Джобсу дуже сподобалася Іґан. Дівчина працювала у тижневику San-FranCisco Weekly під час літніх канікул. Він вистежив її, зателефонував і запросив у Cafe Jacqueline — невеличке бістро біля Telegraph Ній, яке спеціалізувалося на вегетаріанських суфле.

Вони зустрічалися протягом року, і Джобс часто літав навідати ії. Під час Boston Macworld він оголосив для великої групи, що надзвичайно закоханий і йому потрібно поспішити, щоби не пропустити літак до Філадельфії, де він зустрінеться зі своєю коханою. Аудиторія була зачарована. Коли Джобс їздив до Нью-Йорка, то Іґан сідала на потяг і їхала, щоби побути з ним в готелі «Карлайл» або ж в апартаментах Jay Chiat’s East Side. Вони обідали у Cafe Luxembourg, навідували (часто) квартиру у Сан-Ремо, яку він ішанував перемо-делювати, і ходили в кіно або (хоч один раз) в оперу.

Стів та Іґан також годинами розмовляли по телефону у більшість вечорів. Одна тема, через яку вони часто дискутували, була те, шо він вірив у необхідність не прив’язуватися до матеріальних об’єктів. Ця віра походила з буддистських учень. Наші споживацькі бажання - нездорові, казав він їй, і, шоби досягти істини, потрібно досягти життя, у якому немає прив’язок до матеріального. Він навіть послав їй касету вчителя дзен — Кобуна Чіно, з лекціями про проблеми, шо викликали бажання володіння речами. Іган наступала: то він, виходить, виробляючи комп’ютери та інші речі, яких бажали люди, кидав виклик тій філософії?

- Стів дратувався таким поділом, і в нас були цікаві дебати з цього приводу, — пригадувала Іган.

Наприкінці гордість Джобса продукцією, яку він виробив, пе-ресилила його чутливість шодо того, шо люди мають цуратися прив’язки до свого майна. Коли у січні 1984 року Джобс випустив Macintosh, Іґан перебувала у матері в Сан-Франциско під час своїх зимових канікул в університеті. Гості її матері, якій прийшли на вечерю, були просто шоковані, коли у дверях з’явився Стів Джобс, який тоді раптово став популярним. Тримаючи в руках коробку з новим Macintosh, він попрямував до кімнати Іґан, шоби його там встановити.

Джобс казав Іґан, а також кільком іншим друзям: він не проживе довге життя. Тому він мав бути активним і нетерплячим.

- Стів дуже поспішав з усім, що хотів зробити, - говорила пізніше Іґан.

їхні стосунки закінчилися восени 1984 року, коли Іґан сказала, що вона ще дуже молода, щоби виходити заміж.

Невдовзі після того, коли в Apple почалася метушня зі Скаллі в 1985 році, Джобс саме їхав на зустріч і зупинився біля офісу юнака, котрий працював у фонді Apple, де розподілялися комп’ютери для неурядових організацій. У нього в офісі сиділа струнка блондинка, в якій природна чистота а^фи гіпі поєднувалась зі здібностями комп’ютерного консультанта. Її звали Тіна Редс.

- Вона видалася мені найкрасивішою жінкою, яку я лишень бачив, - казав Джобс.

Він зателефонував їй наступного дня і запросив на вечерю. Дівчина відмовила і сказала, що живе зі своїм хлопцем. За кілька днів Джобс повів її на прогулянку до парку, що був неподалік, і знову запросив на побачення. Тоді вона повідомила своєму хлопцеві, що хоче піти віц нього, — Тіна була дуже чесною та відкритою. Після вечері вона розплакалася, бо знала, що їі життя скоро дуже зміниться. І так сталося насправді. За кілька тижнів вона переїхала у невмебльований особняк у Вудсайді.

— Тіна була першою жінкою, в яку я по-справжньому закохався, — пізніше казав Джобс. — У нас був дуже глибокий зв’язок. Я не знаю, чи хто-небудь колись розумів мене краше, ніж вона.

Редс походила з проблемної сім’ї, і Джобс ділився з нею власним болем, викликаним тим, шо його віддали в прийми.

— Ми обоє були ранені ше у дитинстві, — пригадувала Редс. — Він якось сказав, шо ми були як дві невідповідності, і саме тому нам було добре разом.

Вони були пристрасними і виявляли свої почуття у публічних місцях: їхні любоші У коридорах NeXT все ще пам’ятають працівники компанії. Також пам’ятними були і їхні сварки, які траплялися в кінотеатрах чи перед усіма, хто приходив в гості в оселю у Вудсайді. Втім, Джобс завжди захоплювався ії чистотою та природністю. Як зауважила тямуща Джоана Гофман, розповідаючи про Джобсове захоплення Редс, котра немов належала іншому світу: «Стів мав тенденцію вважати вразливість і неврози духовними рисами».

Коли у 1985 році Джобс був відсторонений від керування Apple, Редс їздила з ним до Європи, де він зализував свої рани. Якось увечері, стоячи на мості над Сеною, вони, скоріш романтично, аніж серйозно, обговорювали, як було б добре залишитися у Франції назавжди. Редс була готова до цього, але Джобс не хотів. Він перебував у скрутному становищі, але амбіцій йому не бракувало.

— Я - це відображення того, що роблю, — сказав він їй.

Тіна пригадувала моменти з паризького вояжу в зворушливому листі, який надіслала йому за 25 років, коли вже кожен із них давно йшов своїм шляхом, проте духовний зв’язок все ще лишився:

У1985 році ми стояли на мості у Парижі. Було хмарно. Ми схилилися на кам’яні гладкі перила і дивилися на зелену воду. Твій світ розколовся, а потім на мить зупинився, чекаючи, поки ти зосередишся на тому, що вважатимеш потрібним. Я хотіла втекти від того, що було раніше, намагалася переконати тебе почати нове життя зі мною в Парижі, залишити наші старі «я» і дозволити прийти чомусь новому. Я хотіла, щоби ми тихенько проповзли над тією глибокою прірвою твого світу і відродилися новими, такими, яких ніхто не знає; щоб я готувала тобі прості обіди і ми б могли бути разом кожен день, як діти, які бавляться в гру лише заради тієї гри. Мені хочеться думати, що ти взяв це все до уваги перед тим, як розсміявся, глипнув на мене і відповів: «Що я міг удіяти? Я зробив себе непрацездатним». Мені хочеться думати, що у момент вагання перед тим, як наше майбутнє догнало нас, ми жили тим простим життям разом до старості з купою внуків біля нас на фермі на півдні Франції, розповідаючи один одному про день, що минув, пригортаючись один до

одного, а наш маленький світ був сповнений ароматом терплячості й близькості.

Ті стосунки продовжувалися п’ять років. Редс дуже не подобався його майже не вмебльований будинок у Вудсайді. Джобс найняв сучасне молоде подружжя, які колись працювали у ресторані Chez Panisse, і вони в нього були за домоправителів і вегетаріанських кухарів, а Редс через них почувалася непроханою гостею в домі. Час від часу вона переїздила до своєї квартири в Пало-Альто, особливо після пристрасних сварок із Джобсом. «Нехтування означає жорстоке поводження», —якось нашкрябала вона на стіні, прямуючи до їхньої спальні. Джобс наче вводив її в транс, але Тіну також дивувало, шо він може так погано поводитися з нею. Згодом вона буде згадувати, як боляче було кохати когось настільки егоцентричного, яким був Стів. Турбуватися про когось, хто нездатний на подібну турботу, було пеклом, якого вона б не побажала нікому, говорила вона.

Вони були різними у багатьох аспектах.

- На діапазоні від жорстокості до доброти вони були на протилежних кінцях, - пізніше згадував Герцфельд.

Доброта Редс була очевидною у великих та маленьких її проявах. Вона завжди давала гроші жебракам на вулиці, займалася волонтерською діяльністю і допомагала психічно хворим людям (яким був і їі батько), і вона дуже старалася, шоби Ліза і навіть Крісанн почувалися поряд із нею комфортно. Більше, аніж будь-хто, Тіна переконувала Джобса проводити більше часу з Лізою. Але їй не вистачало Джобсових амбіцій та активності. Ефірні якості, які робили її такою духовною в Джобсових очах, також унеможливлювали їхнє спільне життя.

- їхні стос^шки були надзвичайно бурхливими, — згадував Герцфельд. — Через свої характери вони завжди багато сварилися.

Між ними також пролягала філософська різниця у погляді на естетичні смаки. Редс вірила, що вони - індивіпіуальні, а Джобс був переконаний, що вони універсальні і цьому можна навчитися. Вона вважала, що Стів перебуває піц значним упливом руху Баухауз.

- Стів вірив, що нашою роботою було навчання естетики, потрібно було вчити людей тому, що їм має подобатися, — пригадувала вона. — Я не розділяла його поглядів. Вважаю, що коли ми вслухаємось у себе й уважно слухаємо інших, то можемо дозволити вийти назовні тому, що в нас усередині.

Живучи довго піц одним дахом, вони починали часто сперечатися й сваритися, та коли Тіна їхала, Джобс тужив за нею. Врешті-решт улітку 1989 року він запропонував їй вийти за нього заміж. Вона не могла цього зробити. «Я же збожіволію», — казала вона друзям. Ті-на виросла у нестабільному середовищі, і її стосунки з Джобсом дуже походили на те, що у неї було в дитинстві. Такі стосунки зовсім не приваблювали, та й це поєднання було легкозаймистим.

— Я б не стала хорошою дружиною для Стіва Джобса — для такої ікони, — пізніще пояснювала Тіна. — Я була б жахливою у багатьох ситуаціях. Щодо наших особистих стосунків, то я терпіти не могла те, що він був таким недобрим. Я не хотіла ображати його, але й не хотіла стояти і дивитися, як він ображає інших. Було боляче.

Після того як вони розійшлися, Редс допомогла відкрити OpenMind — мережевий ресурс про психічне здоров’я у Каліфорнії. У підручнику вона якось прочитала про комплекс нарцисизму і дійшла висновку, що Джобс повністю підпадає під цей опис.

— Опис дуже підходив і гарно окреслював усе, що відбувалося між нами. Я зрозуміла, що коли намагалася зробити його добрішим чи кращим, я наче хотіла, щоби сліпий прозрів, — говорила вона. — Це також пояснювало його стосунки з його донькою Лі-зою. Гадаю, що проблема була у співчутті. У нього було відсутнє співчуття.

Згодом Редс вийшла заміж, народила двох дітей, а потім розлучилася. Час від часу Джобс відкрито тужив за нею, хоч вона вже й була заміжня. А коли він почав боротися проти раку, Тіна з’явилася, щоби підтримати його. Пригадуючи їхні стосунки, вона ставала дуже емоційною.

— Наші цінності не збігалися, і ми не могли бути разом, хоч якось і сподівалися, що це одного разу станеться, — говорила вона, — але турбота і любов, які я відчувала до нього давно, продовжуються і досі.

Так само і Джобс якогось вечора заплакав, коли, сидячи у своїй вітальні, став її згадувати.

— Вона була найчистішою людиною, яку я коли-небудь знав, — говорив він зі сльозами на щоках. — У ній було щось духовне, як духовним був і наш зв’язок.

Джобс завжди шкодував, що у них так і не склалося, і знав, що Тіна також шкодує. Проте їм не судилося, і вони обоє з цим погоджувалися.

Лорін Пауел

СІМ’ЯНИН

Удома з кланом Джобсів

На той час Амур міг уже — спостерігаючи за хронологією любовних історій Стіва — скласти фоторобот жінки, яка би йому підійшла. Розумна, але невимоглива. Доволі тверда, шоби мати силу протистояти йому, і водночас достатньо наповнена енергією дзену, шоби стояти више за всі життєві потрясіння. Добре освічена й незалежна, проте готова облаштувати домашнє вогнише для чоловіка та їхньої родини. Приземлена, однак окутана флером невагомості. Досить кмітлива, шоби вміти керувати чоловіком, і в той же час достатньо впевнена в собі, щоби не завжди відчувати в цьому потребу. Не зашкодило б, якби вона була красунею - якась струнка блондинка з добродушним почуттям гумору, якій би подобалася органічна вегетаріанська їжа. У жовтні 1989 року, після того як Стів розійшовся із Тіною Редс, саме така жінка ввійшла в його життя.

Якщо говорити більщ конкретно, саме така жінка ввійшла в його аудиторію. Джобс погодився дати одну зі своїх лекцій а-ля «Погляд згори» у Стенфордській бізнес-школі якогось вечора в четвер. Лорін Пауел була молодою аспіранткою, і якийсь хлопак з її групи вмовив її піти на ту лекцію. Вони запізнилися, всі місця вже були зайняті, тож вони сіли в проході. Коли швейцар сказав, що їм доведеться пересісти, Пауел потягнула свого товариша вниз на перший ряд, де вони зайняли два зарезервованих для гостей місця. Коли прибув Джобс, йому показали на сидіння поруч із нею.

— Я подивився направо — а там сиділа вродлива дівчина, тож ми почали теревенити в той час, коли я чекав, поки мене представлять, — пригадував Джобс.

Вони обмінювалися добродушними кпинами, і Лорін пожартувала, що сидить там тому, що виграла в лотерею, а в її призі передбачалося, що Джобс поведе її кудись на вечерю.

— Він був таким чарівним, — згадувала вона потім.

Після своєї промови Джобс крутився біля краю сцени, теревенячи зі студентами. Він спостерігав за тим, як Пауел вийшла, повернулася, постояла коло натовпу, а тоді знову пішла. Він кинувся за нею, пробігши повз декана, який намагався затримати його для розмови. Наздогнавши дівчину на стоянці, Джобс сказав:

— Пробачте, чи не казали ви часом щось про лотерею, яку ви виграли, і що я маю повести вас кудись повечеряти?

Вона засміялася.

— У суботу вам буде зручно? — запитав Стів.

Дівчина погодилася й написала йому свій номер. Джобс пішов до машини, щоби їхати до винарні Thomas Fogarty, розташованої в горах Санта-Круз над Вудсайдом, де мала відбутися вечеря із колективом NeXT, який саме проходив навчання мистецтву підвищення продажів. Але раптом Стів зупинився й розвернувся.

— Я подумав: ой, та краще я повечеряю з чарівною дівчиною, ніж із тим колективом, тож побіг назад до їі машини й запитав: «А може, сьогодні?».

Вона погодилася. То був прекрасний осінній вечір, вони пішли до традиційного вегетаріанського ресторану в Пало-Альто — St. Michael’s Alley - і залишалися там цілих чотири години.

-1 з того часу ми разом, — розповів Стів.

Аві Теванян сидів у ресторані винарні разом з усім колективом учбової групи TVeJtTi чекав на Джобса.

— На Стіва не завжди можна було покластися, але коли я поговорив із ним, то усвідомив, що в нього насправді сталося щось особливе, — сказав він.

Тільки-но Пауел дісталася додому — а то вже було після півночі,

— вона зателефонувала своїй близькій подрузі Кетрін (Кет) Сміт, яка перебувала в Берклі, й залишила повідомлення на автовідпо-відачеві.

«Ти не повіриш, що зі мною щойно сталося! - йшлося там. — Ти не повіриш, кого я зустріла!»

Сміт передзвонила наступного ранку й почула всю історію.

— Ми знали про Стіва й цікавилися його постаттю, оскільки студіювали бізнес, - пригадувала вона.

Енді Герцфельд і деякі інші люди згодом робили припущення, що Пауел навмисно все піплаштувала так, щоби зустрітися з Джобсом.

— Лорін приємна, і вона вміє бути розважливою, на мою думку, вона поставила його собі за мету з самого початку, - сказав Герцфельд. - Її сусідка по кімнаті розповіла мені, що в Лорін були обкладинки часописів зі Стівом і вона поклялася, що познайомиться з ним. Якщо то правда, що Стів піддався на маніпуляцію, то ця ситуація містить в собі чималу долю іронії.

Але Пауел згодом наполягала, що це не було так. Дівчина пішла на зустріч лише тому, що Гї друг хотів послухати лекцію, і вона трохи переплутала, кого мала там побачити.

— Я знала, що Стів Джобс доповідатиме, але мені чогось уявлялося обличчя Білла Гейтса, - пригадувала вона. - Я сплутала їх. То був 1989 рік. Він працював у NeXT і не значив для мене аж так багато. Я була не в захваті від цієї події, але мій друг дуже хотів піти,

— тож ми пішли.

— У моєму житті було лише дві жінки, яких я насправді кохав, — Тіна і Лорін, — пізніше розповідав Джобс. — Мені здавалося, що я закоханий у Джоан Баез, але насправді вона мені просто дуже подобалася. Тож це була лише Тіна, а згодом Лорін.

Лорін Пауел народилася в Нью-Джерсі в 1963 році й рано навчилася утримувати себе самостійно. Її батько був пілотом Корпусу морської піхоти і загинув як герой під час аварії в Санта-Ана, що в Каліфорнії; він вів зіпсований літак на посадку, а коли зрозумів, що падає, продовжував політ, щоб опинитися поза житловим районом, замість того щоби вистрибнути й врятувати своє життя. Другий шлюб матері Лорін перетворився на справжнє жахіття, але вона не могла покинути чоловіка, оскільки в неї не було засобів, щоби забезпечувати свою велику сім’ю. Протягом десяти років Лорін та ії три брати мали страждати через напружену атмосферу вдома, при цьому зберігаючи хороші манери й розпихаючи власні проблеми по шухлядах. Дівчинка добре справлялася з цим.

— Урок, якого я навчилася, був очевидним: я повинна завжди мати економічну незалежність, — сказала вона. — І я пишалася цим.

Мої стосунки з грішми такі: це інструмент для досягнення незалежності, але вони не є частиною мене.

Закінчивши Пенсільванський університет, вона працювала у фірмі Goldman Sachs (одна з найбільших світових інвестиційних компаній. - Прим, пер.) торговим стратегом з фіксованого доходу, маючи справу з величезними сумами грошей, які вона вносила на рахунок фірми. Джон Корзіне, її шеф, намагався переконати жінку залишитися у Goldman, але вона натомість вирішила, що робота була кепською.

- Ти можеш досягти справжнього успіху в кар’єрі, — говорила вона, — але ти просто робиш свій внесок у формування капіталу.

Тож після трьох років роботи вона пішла з компанії і поселилася у Флоренції, що в Італії, де прожила вісім місяців перед тим, як поступити до Стенфордської бізнес-школи.

Після тієї вечері у четвер Лорін запросила Джобса до своєї квартири в Пало-Альто на суботу. Кет Сміт приїхала з Берклі й зробила вигляд, що вона — сусідка по кімнаті, щоби також мати нагоду познайомитися з хлопцем. Стосунки Стіва та Лорін були дуже пристрасними.

- Вони цілувалися і пестили одне одного, — згадувала Сміт. — Джобс був зачарований нею. Він телефонував мені й запитував: «Як ти думаєш, я їй подобаюся?». Я опинилася в дивній ситуації -ця культова постать дзвонила до мене!

Увечері напередодні Нового 1989 року вони поїхали у відомий ресторан Еліс Вотерз у Берклі, Chez Panisse, разом із Лізою, якій на той момент було одинадцять. За вечерею трапилося щось, що спровокувало сварку. Вони роз’їхалися по домівках окремо - Пауел заночувала у Кет Сміт. Наступного ранку, о дев’ятій годині, в двері Кет хтось постукав. Сміт відчинила й побачила Джобса, який стояв у мряці, тримаючи декілька польових квіточок, які він назбирав сам.

- Можна мені зайти й побачитися з Лорін? - запитав він.

Жінка все ще спала, тож він увійшов у спальню. Минуло декілька годин - Сміт весь час чекала у вітальні, не маючи змоги зайти й взяти свій одяг. Зрештою, вона надягла пальто на нічну сорочку й пішла до кав’ярні Peet’s Coffee, щоби купити щось попоїсти. Джобс вийшов з кімнати аж після обіду:

- Кет, ти можеш зайти сюди на хвильку? - запитав він.

Усі зібралися в спальні.

- Ти знаєш, що тато Лорін відійшов у вічність, її мами тут немає, і, оскільки ти 11 найкраща подруга, я хочу запитати тебе дещо,

- сказав Стівен. — Я хочу одружитися з Лорін. Ти даси своє благословення?

Сміт залізла на ліжко й подумала про це.

- Ти сама цього хочеш? — запитала вона Пауел. Коли Лорін кивком виявила свою згоду, Сміт оголосила: — Що ж, ось тобі відповідь.

Проте ця відповідь не стала остаточною. У Джобса була властивість зосереджуватися на чомусь одному з нездоровою інтенсивністю на якийсь час, а тоді раптово відводити від цього свій погляд. На роботі він зосереджувався на тому, на чому сам хотів, і тоді, коли сам цього хотів, а на все решта просто не реагував, незалежно від того, наскільки старанно люди намагалися його залучити до чогось. В особистому житті він був таким самим. Інколи вони з Пауел так активно виявляли свої почуття на людях, шо інші — як то Кет Сміт і мама Пауел - не знали, де подітися. Вранці в своєму особняку у Вудсайді Стів будив Лорін, раптово вмикаючи пісню гурту «П’ять молодих канібалів» She Drives Me Crazy («Вона зводить мене з розуму». — Прим, пер.) на своєму магнітофоні. А в інші періоди він ігнорував її.

- Стів коливався між насиченою зосередженістю, коли вона ставала центром Усесвіту, і холодною відчуженістю, коли зосереджувався на роботі, — говорила Сміт. — У нього була сила фокусувати увагу, як у лазерного променя, і коли цей промінь потрапляв на тебе, ти купався у світлі його уваги. Коли він рухався до іншої точки, то ти опинявся у густій-густій темряві. Це дуже збивало з пантелику Лорін.

З того часу, як Лорін прийняла Джобсову пропозицію одружитися у перший день 1990 року, він не згадував про це протягом декількох місяців. Зрештою Сміт вирішила поговорити з ним про це, коли вони сиділи на краю пісочниці в Пало-Альто. Що відбувалося? Джобс відповів, що йому треба почуватися впевненим, що Пауел зможе прийняти таке життя, яким він жив, а також прийняти його як людину, якою він був. у вересні дівчині набридло все це чекання, і вона виїхала з його будинку. Наступного місяця він подарував їй обручку з діамантом, і вона повернулася до нього.

У грудні Джобс повіз Пауел на своє улюблене місце відпочинку

— селище Кона на Гаваях. Він почав їздити туди дев’ять років тому, коли, будучи виснаженим хвилюваннями в Apple, попросив свого асистента вибрати для нього місце, куди би він міг утекти. Стіву, на перший погляд, не сподобалося нерівномірно розкидана зграя бунгало із солом’яними дахами, що згурмилися на пляжі великого гавайського острова. Це був сімейний курорт, зі спільною їдальнею. Але через декілька годин Стівен вже вважав це місце раєм. Тут була простота й краса, які зворушували його, тож він повертався сюди щоразу, коли випадала така можливість. Йощ було особливо приємно проводити там час із Лорін того грудня. їхнє кохання стало більш зрілим. Увечері перед Різдвом він знову виголосив — навіть більш формально, ніж попереднього разу, шо хоче одружитися з нею. Скоро ше один фактор додасть ваги цьому рішенню. На Гаваях Пауел завагітніла.

— Ми точно знаємо, де це відбулося, - сміявся згодом Джобс.

Весілля, 18 березня 1991 року

Однак вагітність Пауел не втрясла все остаточно. Джобс знову почав уникати питання одруження, навіть попри те, що мелодраматично пропонував це Лорін на самому початку й на самому кінці 1990 року. Розлючена, вона виїхала з його будинку й повернулася до своєї квартири. Якийсь час він дувся й ігнорував цю ситуацію. Тоді подумав, що може все ще бути закоханим у Тіну Редс; він надіслав їй троянди та намагався переконати дівчину повернутися до нього, можливо, навіть вийти за нього заміж. Він не був певен того, чого хоче, і дивував величезну кількість друзів і знайомих, прохаючи в них поради, що йому робити. Хто симпатичніший, запитував він, Тіна чи Лорін? Котра дівчина їм більше подобалася? З ким йому одружуватися? В романі Мони Сімпсон «Такий, як усі» герой Джобса «запитав у понад сотні людей, котра дівчина, на їхню думку, був красивішою». Але то була література. В житті тих людей, мабуть, сотні не назбиралося.

Зрештою, він зробив правильний вибір. Як сказала Редс своїм друзям, вона ніколи б не вижила, якби повернулася до Джобса, а їхній шлюб зазнав би краху. Не дивлячись на те, що йому бракувало духовного єднання з Редс, більш міцні стосунки в Стіва були з Пауел. Вона йому подобалася, йому з нею було добре, він кохав і поважав ії. Можливо, він не бачив у ній загадковості, але вона була якорем для його життя.

— Він — абсолютний щасливчик, що зупинився на Лорін. Вона розумна й може зацікавити його інтелектуально, а також може витримати його злети й падіння, разом із його бурхливою особистістю, - сказала Джоана Гофман. - Оскільки вона не невротичка, Стів може думати, начебто вона не така загадкова, як Тіна, чи щось таке. Але це дурниці.

Енді Герцфельд погодився:

— Лорін зовнішністю дуже нагадує Тіну, але абсолютно інша, тому що вона витриваліша й наче вкрита бронею. Ось чому їхній шлюб удалий.

Джобс усе це чудово розумів. Незважаючи на його емоційну турбулентність і підлість, яка інколи проявлялася, їхній шлюб став міцним, підкріпленим вірністю та відданістю; вони навчилися долати злети й падіння, а також емоційні складнощі, які стояли в них на піляху.

* * *

Аві Теванян вирішив, що потрібно влаштувати Джобсові холостяцьку вечірку. Сказати було легко, а от виконати це — не дуже. Джобс не любив вечірок, а ще в нього не було юрби хлопців-то-варишів. У нього навіть не було найкращого друга. Тож на вечірку прийшли лише сам Теванян і Річард Крендал, професор інформатики з Ріда, який пішов звідтіля, щоби працювати над проектом NeXT. Теванян найняв лімузин - і коли вони приїхали до будинку Джобса, Пауел відчинила двері, одягнена в чоловічий костюм і маючи на обличчі причіпні вуса, й сказала, що хоче поїхати на вечірку як пацан. Це був лише жарт — тож троє холостяків, жоден із яких не захоплювався алкоголем, їхали до Сан-Франциско, щоби подивитися, наскільки добре їм удасться влаштувати бляклу версію холостяцької вечірки.

Теванян не зміг зарезервувати місця у Greens - вегетаріанському ресторані у Форт-Мейсоні, який подобався Джобсу, тож він замовив дуже крутий ресторан у готелі.

— Я не хочу тут їсти, — оголосив Джобс, щойно на стіл поклали хліб.

Він змусив їх підвестися і вийти — до жаху Теваняна, який ще не дуже звик до ресторанних манер Джобса.

Стів повів їх до кафе Jacqueline на Норт-Біч, де робили суфле, яке йому дуже смакувало. Це місце й справді було кращим вибором. Після того вони сіли в лімузин і поїхали через міст Ґолден-Ґейт до бару в Саусаліто, де всі троє замовили по чарці текіли, але лише пригубили їх.

- Це не було настільки прекрасно, як то переважно минають холостяцькі вечірки, але це було найкраще з того, що ми могли вигадати для такої людини, як Стів, та й ніхто інший не зголосився зробити це, — згадує Теванян.

Стів почувався вдячним. Він вирішив, що хотів би, щоби Теванян одружився із його сестрою - Моною Сімпсон. Хоча з того нічого не вийшло, він вважав, що це - такий вияв прихильності.

Пауел добре знала, на що йде. Займаючись підготовкою до весілля, наречена запросила людину, яка мала робити каліграфічні надписи на запрошеннях, щоби вона показала можливі варіанти розпису. У будинку не було меблів, де б запрошена могла сісти, тож вона змушена була примоститися на підлозі й розкласти там свої зразки. Джобс заглянув на декілька хвилин, а тоді встав і мовчки вийшов із кімнати. Жіньси чекали, шо він повернеться, але його й сліц простиг. За яішйсь час Пауел вийшла за ним — і знайшла нареченого в своїй кімнаті.

- Спровадь 11, - сказав він. - Не можу дивитися на її крам. Якесь лайно.

18 березня 1991 року Стівен Пол Джобс у віці тридцяти шести років одружився із Лорін Пауел, двадцяти семи років, у готелі «Авані», шо в національному парку Йосеміті. Збудований у 1920-х роках, «Авані» — це довга глиба, викладена із каменю, бетону й лісоматеріалів. Тут стилі арт-деко і руху мистецтв і ремесел переплелися із любов’ю Служби національних парків США до великих камінів. Найважливіші особливості цього місця — види, які відкриваються звідти. Вікна від підлоги до стелі виходять на Хаф-Доум і водоспади Йосеміті.

Прийшло близько п’ятдесяти людей - разом із батьком Стіва, Полом Джобсом, і сестрою Моною Сімпсон. Вона привела свого нареченого, Річарда Еппеля, юриста, який згодом став автором сценаріїв телевізійних комедій. (Будучи автором мультфільму «Сімпсони», він назвав маму Гомера на честь своєї дружини.) Джобс наполягав, шоби кожен із них приїхав у найнятому автобусі; він хотів контролювати всі аспекти події.

Церемонія проходила в сонячній кімнаті — сніг сипав і сипав, а Льодовикову точку Йосеміті було ледь видно. Дійство проводив учитель буддизму зі школи Сото-дзену, Кобун ЧІНО, який потряс паличкою, вдарив у гонг, запалив фіміам і проспівав, чи то пак пробурмотів, шось, шо більшість гостей не змогла розібрати.

- Я думав, шо він п’яний, — зізнався Теванян.

Але п’яним він не був. Весільний торт випекли у формі Хаф-Доума, гранітної вершини в кінці долини Йосеміті, але, оскільки він був зроблений за правилами суворої веґанської дієти — без яєць, молока чи будь-яких інших рафінованих продуктів, — більшість гостей дійшли висновку, шо їсти його неможливо. Після церемонії всі відправилися в пішохідну екскурсію - і три рослих брати Пауел улаштували гру в сніжки — з боротьбою і шумними бійками.

- Бачиш, Мона, - сказав Джобс сестрі, - Лорін походить від Джо Намата (відомий квотербек в американському футболі. — Прим, пер.), а ми з тобою походимо від Джона М’юра (один із перших захисників природних ресурсів. — Прим. пер.).

Родинне гніздечко

Пауел розділяла захоплення чоловіка природною їжею. Навчаючись у бізнес-школі, вона підробляла в Odwalla - компанії, яка займалася виготовленням соків. Лорін допомогла керівництву розробити перший маркетинговий план. Вийшовши заміж за Джобса, жінка вважала, шо для неї важливо побудувати власну кар’єру, оскільки сумний досвід дитинства навчив її, шо потрібно бути фінансово незалежною. Тож вона започаткувала свою компанію, Terravera, яка випускала готові до вживання органічні страви й доставляла їх до магазинів по всій Північній Каліфорнії.

Замість того шоби жити в ізольованому й дешо моторошному необставленому особняку у Вудсайді, пара переїхала до чарівного й непоказного будиночка на розі в місцині, сприятливій для життя з родиною, у старому Пало-Альто. То був привілейований район

— серед сусідів траплялися такі люди, як далекоглядний венчурний капіталіст Джон Дерр, засновник Google Ларі Пейдж, засновник Facebook Марк Цукерберг, а також Енді Герцфельд і Джоана Гофман. Проте доми не виглядали якимось помпезними, а ше там не було високих огорож чи довгих проїздів - що би ховало оселі від людських очей. Натомість будинки, як правило, юрмилися один коло одного на рівних, тихих вулицях, обнесених тротуарами.

— Ми хотіли жити в такому місці, де діти могли б вільно ходити й навідуватися до друзів, — сказав згодом Джобс.

Дім не був зведений у мінімалістичному чи модерновому стилі, як би його спроектував Джобс, будуючись самостійно. То також не був великий чи показний особняк, який би змушував людей зупинитися й звернути на нього увагу, проїжджаючи по вулиці в Пало-Альто. Його збудував у 1930 році місцевий дизайнер Карр Джоунс, який спеціалізувався на ретельно продуманих будинках у «казковому стилі», що нагадували британські чи французькі заміські котеджі.

Двоповерховий дім був збудований із червоної цегли, з відкритими дерев’яними балками і дахом, покритим дранкою; він був схожим на кучерявий котедж у Котсволдсі або ж на будиночок, у якому міг би жити заможний гобіт. Єдине, що там було від Каліфорнії, - то внутрішній двір у стилі каліфорнійських місій, обрамлений флігелями будинку. Двоповерхова вітальня із склепінчастою стелею була неформальною — її підлога була вимощена плиткою і теракотою. З одного боку розташувалося величезне трикутне вікно до самої стелі; коли Джобс купив будинок, воно мало вітражне скло, неначе кімната мала би слугувати молитовнею, але він замінив його звичайним прозорим склом. Вони з Пауел зробили ще одну зміну - розширили кухню так, щоби там поміщалася дров’яна піч для випікання піци і довгий дерев’яний стіл, який згодом став основним місцем збору родини. Ремонт мав тримати чотири місяці, натомість тривав шістнадцять, оскільки Джобс постійно змінював дизайн. Вони також купили малесенький будиночок, розташований за їхнім, і знесли його, щоби облаштувати задній двір, який Пауел перетворила на прекрасний природній сад, наповнений велетенською кількістю сезонних квітів разом із овочами й травами.

Джобс захоплювався тим, як Карр Джоунс використовував старий матеріал, включаючи стару цеглу й деревину з телефонних стовпів, щоби збудувати просту й міцну конструкцію. Балки в кухні колись слугували для того, щоби надати форми бетонному фундаменту мосту Ґолден-Ґейт, якого якраз зводили в той момент, коли будувався цей будинок.

- Він був обережним майстром-самоучкою, - сказав Джобс, показуючи на кожну з деталей. — Він більше думав про те, шоби стати винахідником, ніж про те, щоби заробити грошей, тож так ніколи й не розбагатів. Він ніколи не виїжджав за межі Каліфорнії. Ідеї приходили до нього, коли він читав книжки в бібліотеці й дивився «Архітектурний дайджест».

Джобс так і не обставив свого дому у Вудсайді, не рахуючи декількох основних предметів: комоду й матраца в його спальні, кар-точного столу й кількох складаних стільців у приміщенні, що мало би бути їдальнею. Стів хотів, щоби його оточували речі, якими би він захоплювався, тож йому складно було просто вийти й накупити багато меблів. Тепер же він жив у нормальному домі, у хорошій місцині, з дружиною, яка от-от мала народити їхню дитину, і йому доводилося йти на певні поступки необхідності. Але це було складно. Вони купили ліжка, шафи і музичну систему для вітальні, однак на те, щоби обжитися такими предметами інтер’єру, як дивани, потрібно було більше часу.

— Ми говорили про меблі в теорії протягом восьми років, — пригадувала Пауел. — Ми проводили чимало часу, запитуючи себе: «Яка мета дивану?».

Покупка техніки була також завданням філософським, а не просто імпульсивним рішенням. Через декілька років Джобс описав журналу Wired процес вибору нової пральної машинки:

Як виявилося, всі американські компанії роблять пралки й сушки абсолютно неправильно. Європейці роблять їх значно краще — але їхні машинки вдвічі довше перуть і сушать одяг! Виявляється, що для прання європейці використовують четвертину води від тієї кількості, яку «споживають» американські машинки, і на вашому одязі залишається значно менше миючого засобу. Що найважливіше, вони не псують ваш одяг. Вони застосовують значно менше мила, значно менше води, але одяг виходить набагато чистішим, набагато м’якшим і довше служить. Ми провели якийсь час із сім’єю, обговорюючи, на який компроміс згодні піти, зрештою, ми почали багато говорити про дизайн, але також про цінності нашої родини. Що нас найбільше цікавило - випрати одяг за годину замість півтори? Чи для нас найбільше важило те, шоб одяг був насправді м’який і довше нам служив? Чи переймалися ми про витрату четвертини води? Ми провели зо два тижні, розмовляючи про це щовечора за столом у їдальні.

Врешті-решт вони купили пральну машинку разом із сушкою фірми Міеіе, зроблену в Німеччині.

- Мене вони потішили більше, ніж будь-який інший високотех-нологічний вибір за останні декілька років, - сказав Джобс.

Єдиний витвір мистецтва, який Джобс купив для своєї вітальні зі склепінчастою стелею, була світлина Анселя Адамса із зображенням зимового світанку в Сьєрра-Неваді, зроблена в містечку Лоун-Пейн, шо в Каліфорнії. Адамс надрукував велетенський настінний знімок для своєї доньки, яка згодом продала його. Якось домогосподарка Джобсів протерла його вологою ганчіркою, тож Стів відшукав людину, яка працювала з Адамсом, шоби та прийшла до будинку, зняла один шар знімка й відновила твір.

Будинок виглядав настільки скромно, шо Білл Ґейтс був дещо ошелешений, коли приїхав зі своєю дружиною в гості до Джобсів.

- Ви що, всі тут живете? — запитав Ґейтс, який саме будував особняк на 5940 квадратних метрів у Сіетлі.

Навіть коли Джобс удруге повернувся в Apple й став другим у списку мільярдерів, відомих на весь світ, у нього не було охоронців чи прислуги, яка би жила в домі; він навіть залишав двері, які виходили на задній двір, відчиненими протягом дня.

Єдина проблема з безпекою, з якою йому довелося зіткнутися, виникла від товариша Енді ґерцфельда - Барела Сміта, чубатого, пухкенького програміста проекту Macintosh. Покинувши Apple, Сміт був підкошений шизофренією. Він жив у будинку неподалік ґерцфельдового, і коли його хвороба стала прогресувати, почав блукати вулицями голим, інколи розбиваючи вікна машин і церков. Йому приписали дуже сильні ліки, але, як виявилося, важко було визначити дозу. У якийсь момент, коли його демони повернулися, він почав ходити до будинку Джобса вечорами, кидати камінці у вікна, залишати незв’язні листи, а якось навіть закинув петарду в будинок. Його арештували, але справу не відкрили, коли він продовжив лікування.

— Барел був таким кумедним і наївним, і тоді одного квітневого дня його раптово перемкнуло, — пригадував Джобс. - Це було дуже незрозуміло й надзвичайно сумно.

Джобс співчував хлопцеві й часто запитував Герцфельда, що б іще він міг зробити, щоби допомогти йому. У якийсь момент Сміта посадовили до в’язниці, а він відмовлявся називатися. Коли Герцфельд дізнався про це через три дні, він зателефонував Джобсові й попросив його підтримки, щоби витягти приятеля з тюрми. Джобс допоміг, але шокував Герцфельда питанням:

— Якби щось схоже трапилося зі мною, ти б піклувався про мене так само сильно, як турбуєщся про Барела?

Джобс залищив собі особняк у Вудсайді, розташований в горах приблизно в шістнадцяти кілометрах від Пало-Альто. Він хотів знести дім на чотирнадцяти спалень, збудований у 1925 році під час іспанського колоніального відродження, і в нього вже був намальований проект надзвичайно простого модернового будинку в японському стилі, який би займав третину площі свого попередника. Проте понад двадцять років пішло на повітьне вирішення судових справ із захисниками культури, які боролися за те, щоби оригінальний будинок, який уже почав обвалюватися, залишився. (У 2011-му Стів зрештою отримав дозвіл на знесення будинку, але до того часу в нього зникло всяке бажання будувати другий дім.)

Час від часу Джобс використовував напівзалишений будинок у Вудсайді та, зокрема, басейн коло нього, для проведення родинних вечірок. Коли Біїш Клінтон був президентом, то зупинявся разом із Гіларі Клінтон у маленькому фермерському будиночку, збудованому в 1950-х роках, розташованому на території маєтку, під час своїх відвідин доньки, яка тоді вчилася в Стенфорді. Оскільки і основний і фермерський будиньси не були обставлені, Пауел перед приїздом Клінтонів телефонувала людям, які займалися меблями та витворами мистецтва, й платила їм, щоби вони обставили будинки тимчасово. Одного разу, незабаром після того як розгорівся скандал навколо Моніки Левінскі, Пауел востаннє оглядала умеблювання й помітила, що зникла одна картина. Вона захвилювалася й запитала в охоронців та секретної служби, що сталося. Один із службовців відтягнув їі вбік і пояснив, що це була картина сукні на вішаку, і, враховуючи нюанс блакитної сукні в справі Левінскі, вони вирішили сховати цю картину. (Під час однієї телефонної розмови з Джобсом пізно вночі ІСлінтон запитав поради, як йому варто поводитися в справі Левінскі. «Не знаю, чи ви зробили це, але якщо так, то зобов’язані сказати про це країні», - сказав Джобс президентові. На іншому боці лінії запала тиша.)

Ліза переселяється до батька

Коли Ліза навчалася у восьмому класі, її вчителі задзвонили до Джобса. У дівчинки були серйозні проблеми, і для неї, ймовірно, було би найкращим, якби вона виселилася з дому матері. Тож Джобс піщов на прогулянку з Лізою, розпитав про ситуацію і запропонував їй жити в нього. Вона була дорослою дівчинкою - їй щойно виповнилося чотирнадцять, — і вона розмірковувала над цим протягом двох днів. А тоді погодилася. Ліза вже знала, в якій кімнаті вона хотіла поселитися: тій, яка була відразу по сусідству з кімнатою тата. Вона вже приходила туди раз, коли нікого не було вдома, і випробовувала її, лежачи на голій підлозі.

То був складний період. Крісанн Бреннан жила всього за декілька кварталів від будинку Джобсів та інколи приходила до їхнього дому і кричала на них із подвір’я. Коли я нещодавно запитав жінку щодо її поведінки і тих обставин, які призвели до того, що Ліза виселилася з ії дому, вона сказала, що досі не змогла переварити в своєму розумі того, що сталося в той період. Але згодом Крісанн написала мені довгого електронного листа, який, за її словами, міг допомогти прояснити ситуацію:

Чи знаєте ви, як Стів зумів змусити місто Вудсайд дозволити йому знести його вудсайдівський будинок? Там була спільнота людей, які хотіли зберегти той будинок через його історичну цінність, але Стів хотів знести його й побудувати дім із садом. Стів настільки занедбав будинок за багато років, що просто вже не було ніякої можливості врятувати його. Стратегія, яку він використовував, щоб отримати бажане, полягала в тому, щоби просто притримуватися лінії найменшого опору й поменше докладати будь-яких зусиль. Тож саме це він робив із будинком, може, навіть залишав вікна відчиненими протягом років, і будинок розвалився. Геніально, ні?.. Дуже схожим способом Стів працював над тим, щоби підірвати моє благополуччя і мій авторитет в очах доньки, коли Лізі було 13-14, щоби змусити її переїхати до нього. Він почав з однієї стратегії, а тоді вона змінилася на іншу, легшу, яка завдавала навіть більше шкоди мені й створювала більше проблем для Лізи. Це могло бути не надто чесно, але він отримав те, що хотів.

Ліза жила з Джобсом і Пауел протягом усіх чотирьох років навчання в середній школі Пало-Альто й почала називатися Ліза Бреннан-Джобс. Стів намагався бути хорошим батьком, але траплялись моменти, коли він був холодним і відчуженим. Коли Ліза відчувала, що їй потрібно побути десь подалі від Джобса, то шукала притулку в родині друзів, які жили неподалік. Пауел намагалася підтримувати дівчинку, і саме вона ходила на більшість шкільних подій Лізи.

Навчаючись у старшому класі, Ліза розцвіла. Приєдналася до колективу, який працював над шкільною газетою. The Campanile, і стала співредактором. Разом зі своїм однокласником Беном Г’юлеттом, онуком чоловіка, який дав першу роботу ї"ї батькові, вона викривала таємні підвиїцення зарплати, які шкільна рада надавала адміністраторам. Коли настав час поступати до коледжу, вона знала, шо хотіла їхати на схід. Ліза подала документи в Гарвард — підробивши підпис свого батька на анкеті, тому що його не було в місті, - і була прийнята на навчання в 1996 році.

У Гарварді Ліза працювала над університетською газетою The Crimson, а згодом — над літературним часописом The Advocate. Порвавши зі своїм хлопцем, вона поїхала на рік до Лондона, щоби навчатися в Королівському університеті. Її стосунки з батьком залишалися неспокійними протягом усього університетського навчання. Коли Ліза приїжджала додому, завжди виникали суперечки з приводу дрібниць — що подавали на вечерю, чи достатньо уваги вона приділяє своїм напіврідним братику й сестричкам, — і вони не говорили один з одним протягом тижнів чи навіть місяців. Час від часу суперечки розвивалися настільки сильно, що Джобс переставав підтримувати її фінансово, тож дівчина позичала гроші в Енді Герцфельда та інших людей. Було й таке, що Герцфельд позичив Лізі 20 тисяч доларів, коли вона вирішила, що батько не заплатить за її навчання.

- Стів був шалено розлючений, що я позичив їй ті гроші, - пригадував Герцфельд, — але він зателефонував дуже рано наступного дня, а його бухгалтер у той же день переслав мені гроші.

Джобс не поїхав на випускний Лізи до Гарварду в 2000-му. Він сказав:

- Вона навіть не запросила мене.

Проте були й приємні миті протягом тих років, уключаючи одне літо, коли Ліза приїхала додому й виступала на благодійному концерті для Electronic Frontier Foundation, інформаційно-пропагандистської групи, яка надає доступ до технологій. Концерт проходив у залі Fillmore Auditorium у Сан-Франциско - місці, яке стало відомим завдяки гуртам Grateful Dead, Jefferson Airplane і Джимі Хендріксу. Вона співала гімн Трейсі Чепмен Таїкіп ’bout а Revolution («Говорячи про революцію». — Прим, пер.), де є такі слова: «Бідні люди піднімуться /1 отримають свою частку», — у той час, як її тато стояв укінці залу, колишучи свою річну донечку Ерін.

Джобсові злети й падіння в стосунках із Лізою тривали й після того, як вона переїхала на Мангеттен, щоби вести життя незалежної письменниці. їхні проблеми піцсилювалися розчаруваннями, які приносила Джобсу Крісанн. Він купив будинок за 700 тисяч доларів, щоби жінка могла мешкати там, записавши його на ім’я Лізи, але Крісанн переконала доньку переписати документи, а тоді продала його, а гроші використала, шоби подорожувати зі своїм духовним наставником і жити в Парижі. Щойно гроші закінчилися, вона повернулася до Сан-Франциско й стала художницею, створюючи «світлові картини» й буддистські мандали. «Я — контактер, і вкладаю бачення у майбутнє людства, шо розвивається, і Землі, шо здіймається вгору, - написала вона на своєму веб-сайті (який Герцфельд підтримував для неї). — Я переживаю форми, кольори й частоту звуків свяшенної вібрації, коли створюю картини й живу з ними».

Коли Крісанн потрібні були гроші на лікування сильної синусної інфекції й зубів, Джобс відмовився давати жінці їх, через шо Ліза знову не розмовляла з ним декілька років. Так розвивалися їхні стосунки.

Мона Сімпсон використала все це, а також свою фантазію для написання свого третього роману — «Такий, як усі», виданого в 1996 році. Головний герой книжки списаний із Джобса і до певної міри відповідає дійсності: там зображена тиха щедрість Джобса до його шалено розумного товариша, який страждав на дегенеративне захворювання кісток, а також те, як він купив для нього спеціальну машину; а ще там дуже детально описується чимало невтішних аспектів стосунків Стіва з Лізою, включаючи факт, що він спершу заперечував своє батьківство. Але інші частини повністю вигадані; наприклад, Крісанн справді навчила Лізу водргги машину в дуже ранньому віці, але сцена, описана в книжці, як Джейн (героїня роману) їде на автівці через гори сама у віці п’яти років, щоби знайти свого батька, звісно ж, ніколи не відбувалася в житті. На додачу до того у романі є дрібні деталі, які, використовуючи журналістський жаргон, надто хороші для того, щоби їх перевіряти, - скажімо, опис головного героя, прототипом якого був Джобс. Цей опис просто зносить голову й зустрічається уже в найпершому реченні: «Він був людиною надто зайнятою, щоби зливати за собою воду в туалетах».

Якщо дивитися поверхнево, то художнє зображення Джобса в романі здається різким. Сімпсон описує свого головного героя як такого, що не може «побачити потребу в тому, щоби потурати бажанням чи примхам інших людей». Його гігієна також сумнівна — як і в справжнього Джобса. «Він не вірив у дезодорант і часто говорив, що з правильною дієтою і м’ятним милом на основі оливкової олії ви не будете ані пітніти, ані неприємно пахнути». Але роман ліричний за своєю природою і досить заплутаний на багатьох рівнях, і наприкінці можна розгледіти повнішу картину чоловіка, що втрачає владу над величезною компанією, яку він заснував, і вчиться дорожити своєю донькою, яку колись покинув, в останній сцені головний герой танцює з донькою.

Джобс згодом казав, що ніколи не читав роману.

- Я чув, що роман про мене, - сказав він мені, - і якщо він був справді про мене, то мене там конкретно обгидили, а я не хотів злитися на свою сестру, тому й не читав.

Проте він сказав у інтерв’ю New York Times через декілька місяців після вріходу книжки, що прочитав її і побачив певні свої риси в головному герої.

- Близько двадцяти п’яти відсотків у ньому повністю від мене, аж до дрібних манер, — сказав він журналістові Стіву Лору. -1 я однозначно не скажу вам, яких саме двадцять п’ять відсотків.

Його дружина сказала, що насправді Джобс глянув на книжку та попросив її почитати замість нього й сказати, що йому про неї говорити.

Сімпсон вислала рукопис Лізі перед тим, як книжка вийшла, але спершу дівчина не прочитала нічого, крім вступу.

- На декідькох перших сторінках я побачила свою родину, свої анекдотичні ситуації, свої речі, свої думки, себе саму в героїні Джейн, - зауважила вона. - Поміж правдою були затиснуті вигадки, які були для мене брехнею, і вони були ще очевиднішими через їх небезпечну наближеність до правди.

Лізу це ранило, і вона написала замітку для гарвардської газети Advocate, пояснюючи свої почуття. Перша чернеткова спроба була дуже гіркою, тож дівчина трохи відшліфувала її перед тим, як віддавати в друк. Вона почувалася зрадженою дружбою Сімпсон.

«Я не знала, що протягом тих шести років Мона збирає інформацію, — написала вона. — Я не знала, що коли шукала в неї розради чи просила порад, вона також усе фіксувала».

Згодом Ліза помирилася із Сімпсон. Вони поїхали до кав’ярні, щоби обговорити книжку, і Ліза сказала, що не змогла дочитати її до ьанця. Сімпсон запевнила, що закінчення їй сподобається. Протягом років у Лізи були непостійні стосунки з Моною, але вони все ж були в певному сенсі ближчими, ніж ті, що дівчина мала зі своїм батьком.

Діти

Коли Пауел народила в 1991-му, через декілька місяців після її весілля з Джобсом, протягом двох тижнів малюка називали «крихітка хлопчик Джобс», оскільки визначитися з іменем, як виявилося, було не набагато легше, ніж вибрати пральну машинку. Нарешті його назвали Рід Пол Джобс. Своє друге ім’я хлопчик отримав на честь батька Стіва, а перше (як наполягали і Джобс і Пауел) було вибране тому, шо звучало гарно, а не тому, що так називався університет, де навчався Стів.

Рід багато чим нагадував свого тата: різкий і розумний, із разючим поглядом і гіпнотичним шармом. Але, на відміїїу від батька, в нього були приємні манери й скромна витонченість. Він був творчим — у дитинстві йому подобалося вдягатися в якийсь костюм і входити в образ, - а також чудовим учнем, зацікавленим у природничих науках. Рід міг копіювати погляд свого батька, але він також був показово лагідним і, здавалося, не мав і зернини жорстокості в своєму характері.

Ерін Сієна Джобс народилася в 1995 році. Вона була не такою галасливою і часом страждала від того, що не отримувала достатньо уваги від свого батька. Вона успадкувала татове зацікавлення дизайном і архітектурою, але також навчилася витримувати певну емоційну дистанцію, щоби не настільки боляче переживати його відокремленість.

Наймолодша дитина, Ів, народилася в 1998-му й стала вольовою, веселою дівчинкою-феєрверком, яка, не будучи ні нужденною, ні заляканою, знала, як упоратися зі своїм батьком, як вести з ним перемовини (й інколи перемагати) і навіть сміятися з нього. Стів жартував, що вона колись буде керувати компанією Apple, якщо не стане президентом Сполучених Штатів.

У Джобса були міцні стосунки з Рідом, а з доньками він був більш відчуженим. Як і у випадку з іншими людьми, чоловік часом зосереджував усю свою увагу на дітях, але так само часто просто ігнорував їх, коли інші питання займали його розум.

- Він зосереджувався на своїй роботі і часом узагалі не приділяв часу дівчаткам, — розповідала Пауел.

У якийсь момент Джобс зізнавався дружині, що захоплюється тим, як розвиваються їхні діти, «особливо враховуючи те, що ми не завжди можемо присвятити їм свою увагу». Це дивувало й трохи дратувало Пауел, адже вона відмовилася від своєї кар’єри, коли Рі-ду виповнилося два рочки, і вирішила, що хоче народити ще дітей.

У 1995 році виконавчий директор Oracle Ларі Елісон влаштував вечірку для Джобса на честь його сорокового дня народження, на яку прийшли багато технозірок і магнатів. Елісон став близьким другом Стіва й часто запрошував усю родину Джобс провести час на одній із його багатьох розкішних яхт. Рід почав називати його «наш багатий друг», що було дивовижним доказом того, наскідь-ки його батько уникав помпезного показу багатства. Урок, який

Джобс засвоїв у дні, коли захоплювався буддизмом, полягав у тому, що нерідко матеріальні маєтки радше засмічують життя, а не збагачують його.

- Майже кожен другий виконавчий директор має охоронця, -сказав він. - Вони навіть мають тих охоронців удома. То якесь схиблене життя. Ми просто вирішили, що не хочемо виховувати своїх дітей у такій атмосфері.