«Класика: реванш – так до кінця!»

«Класика: реванш – так до кінця!»

Вперше фраза «Юра – юродивий від політики!» прозвучала тоді, коли Луценко чи не найпершим розпочав передвиборчу кампанію, не чекаючи, поки вона стартує офіційно. Поки Секретаріат президента і Кабінет міністрів, а по суті – Ющенко та Янукович, вели затяжну позиційну війну, Луценко з однодумцями вже збирав майдани. Майдани, правда, були не тими, і говорилися на них зовсім інші слова, проте ставало ясно – на зміну політикам старої і середньої формації скоро прийдуть молоді, 30 – 40-річні, так звані «младореформатори».

«Юродивим» Луценка злі язики охрестили через те, що, не дочекавшись ніяких офіційних рішень уряду про те, будуть вибори чи ні, він заговорив про це як про доконаний факт. До речі, приблизно в ці дні відбулася спроба сакралізації, якщо не канонізації Юрія Віталійовича.

Провідний науковий працівник Інституту соціології НАН України Віктор Бурлачук сказав кореспондентові «Газети по-українськи», що постійні кризи в Україні є наслідком відсутності у владі сакральних особистостей. Адже «сакральність» означає священне, божественне. Тобто таке, що має авторитет, великий вплив на людей. У кожного з нас є речі, ставлення до яких особливе, значення яких ми підносимо. Наприклад, якась дорога серцю картина абощо.

Влада, говорить далі професор, також може бути сакральною. У сучасній історії є багато тому прикладів. Приміром, коли Володимир Ленін говорив, що більшовики прийшли до влади всерйоз і надовго, він сакралізував владу – робив її авторитетною, вічною. Те саме робив Президент Росії Володимир Путін, коли підписував закон про кримінальну відповідальність за критику найвищих посадовців держави. Путін підняв владу на сакральний рівень.

Велику роль у формуванні сакральності влади відіграє й інститут президентства. Має бути людина, що уособлює всю державу, здатна розв’язувати правові та політичні конфлікти. У Росії інститут президентства дуже сильний, його можна вважати сакральним. В Україні – ні. Українська незалежна держава виникла просто й спокійно. Не було якоїсь надзвичайної боротьби, кровопролиття. А коли в держави є насичена історія її появи, то існують власні герої, які й утворюють основи сакральності влади. Ну, є тепер свято – День незалежності. Проте, погодьтеся, воно не викликає в більшості українців сильних емоцій.

Росія, навпаки, мала історичні причини для формування такої сакральності. Там був і царизм, і зосередження впливу радянської влади. Сьогодні все це знайшло відгук у правлінні Путіна. Його сакральність не порівняти з сакральністю Ющенка. Крім того, в Росії по-іншому святкують День Перемоги. Для росіян це справжній привід для національного єднання. В Україні – зайвий привід поговорити про розкол суспільства. Хоча нестача сакральності – проблема багатьох молодих держав із демократичною формою правління. Тобто країна позбавлена сильних авторитетів, на які могла б спиратися, які могли б виводити її з політичних криз. Тому в Україні політики домовляються нескінченно.

Постійні політичні кризи виникають унаслідок відсутності сакральних, себто авторитетних, людей у владі. Ми приречені на постійний пошук компромісів. І кризи триватимуть далі. Важливо ще, як влада виходитиме з політичної кризи. Можна підписати договір і відразу його порушити. Або перейти з однієї фракції в іншу. Від цього аура сакральності українських політиків зникає. Бо народові властиво сприймати політичних лідерів як таких, які вищі та кращі за простих людей. А тут люди бачать, що політики не тільки не кращі за них, навіть гірші. Що ми останнім часом повернулися до справжнього хаосу, коли правові норми перестали регулювати соціальні відносини. Коли президент видав указ про розпуск парламенту, а парламент цьому указу не підкорився, зруйнувалися всі правові основи держави.

В України була єдина можливість позбутися кризи сакральності влади – після «помаранчевої» революції. Тоді українці перебували в ейфорійному, сакральному стані. До того ж біля державного керма з’явилися харизматичні фігури – Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. Харизма ж напряму пов’язана з сакральністю та вірою в надзвичайні якості вождя. Але віра має постійно підкріплюватися. Ці лідери почали компрометувати себе подальшими діями. Не змогли закріпити свій авторитет. Їхня харизма почала щезати. Народ сподівався на диво, проте дива не сталося.

Наша держава створила новий тип діяльності – так званого політичного робітника, який за гроші підтримує того чи іншого лідера. Таких людей із прапорами можна ще назвати «клакерами». Так називалися групи, створені в Італії у XVIII–XIX століттях, у період розквіту оперного мистецтва. Ці клакери приходили на прем’єру того чи іншого оперного співака та могли або підтримати його, або засвистати. За це вони отримували гроші. В Україні зараз теж настав період клакерства.

Нарешті, риторично запитує професор, хто сьогодні в Україні може претендувати на роль сакрального лідера? На цей статус міг би претендувати Юрій Луценко. Народ уже почав асоціювати з ним певні сакральні надії. Але є одна небезпека, причому – суттєва: святі дуже швидко перетворюються на юродивих.

Я не говорив під час своїх зустрічей із Юрієм саме про цей аспект – сакралізації його, канонізації, юродизації тощо. Насправді ореол мученика, якого дуже легко приписати до розряду святих, на нього навісила «донецька» держава – і має тепер яскравого претендента на сакрального лідера нації.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Відмазуються абсолютно всі високопоставлені підозрювані, які сьогодні стають ледве чи не героями: Щербань, Боделан розказує, що приїде, і Білоконь приїде, і навіть ті, хто встиг сісти, як, наприклад, у Сумській області щербанівська команда, вже починають пробувати звідти виповзти. Мало того, вони зараз подають у прокуратуру заяви про притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто їх саджав. Класика, якщо реванш – то до кінця. Звичайно, вони мають довести на перспективу, що будь-які зазіхання на їхню владу завершаться не просто безрезультатно, а й негативно для ініціаторів. Для тих, хто посмів замахнутися на систему. Тут якраз з їхньої точки зору зрозуміла і логіка, і поведінка, питання – чому це спокійно терпить суспільство, це дещо інше питання. Почалися провокації. Якби йшлося тільки про обшук і допитування «про пістолети», ще можна було б так говорити. Але це насправді вже не перший дзвіночок. Ще раніше викликали мого водія і пресували в прокуратурі. Викликали, наприклад, водія мого кума, який узагалі ніякого відношення не має ні до міліції, ні до інших силових структур, і заявляють: якщо ти не скажеш, що придбав свій «Мерседес» для Луценка, то звідси не вийдеш. Коли він усе ж через кілька годин допиту звідти виходить, його доганяє «Беркут», кладе обличчям на асфальт і завертає назад… Сьогодні відбуваються обшуки в місцях проживання керівників «Антикримінального вибору» й «Народної самооборони», бо саме вони мали б проводити певні акції на захист Луценка. Як ви розумієте, я не маю жодної можливості підкинути в підвал загального користування під офісом київської «Самооборони» 16 кг тротилу і зброю, включно з автоматами «Узі» – це ж надзвичайно серйозна річ! Тепер усе списують на те, що в тому будинку живе «луценківський» активіст. Але чомусь ніхто не згадує, що там іще й заступник начальника Печерського райвідділу міліції живе! Давайте і про нього тоді писати. У мене взагалі складається враження, що та вибухівка – це як перехідний червоний вимпел іще з часів «Пори». Тільки тоді було 5 кг, а тепер Цушко, очевидно, додав трохи макухи. Йдеться не про пістолетну справу Луценка, а про «дубовий» наступ реваншистів. Для яких життя зупинилося у грудні 2004 року і знову розпочалося буквально кілька місяців тому.[39] Знову всадивши свої сідниці в покинуті було крісла, вони вважають, що нічого в країні за два роки не змінилось. І тому діють саме такими тупими методами, як раніше, тільки більш нахабно. Вибори далеко, із рейтингами вони сподіваються ще розібратися. Вони залякують суспільство. Але питання не в цьому. Я прекрасно усвідомлюю: якщо в очах Луценка промайне хоч якась частка страху і невпевненості, то для країни це буде важким випробуванням. Я не перебільшую своєї ролі, але сьогодні саме на мені загострено питання, чи повернуться до людей такі «дубові» репресії.

Отже, справді не перебільшуючи своєї ролі в ситуації, що склалася в нашій державі навесні 2007 року, Луценко все ж таки розуміє певні сакральні симпатії до себе, особливо – серед простих людей.

Підтвердженням цього стала, як не дивно, надзвичайна ситуація в офісі «Народної самооборони». Йдеться про пожежу в цьому офісі, яка мала місце в Києві 8 травня 2007 року, – і преса могла роздмухати вогонь цієї пожежі до самого неба, спаливши в ньому Луценка. Вірніше, якби «самооборонці» підкидали дровець у багаття, біля якого охоче гріється преса, вони б не згоріли, але дещо підпалили свою сакральну репутацію.

Ситуація була ось яка. В офісі Давида Жванії сталася пожежа – зайнялася серверна кімната. За однією з версій рятувальників, увечері там спалахнули електродроти. Йдеться про будівлю, що належить компанії Давида Жванії в Києві на Контрактовій площі. Займання сталось у серверній офісу на 2-му поверсі чотириповерхової споруди. Загасити пожежу вдалося трохи більш як за годину.

Рятувати колишнього міністра із питань надзвичайних ситуацій[40] приїхав нинішній чільник МНС і політичний опонент пана Жванії Нестор Шуфрич. За словами Нестора Івановича, пожежа мала досить високу, другу категорію. Для її загашення було задіяно 70 чоловік особового складу і 9 одиниць основної пожежної техніки. Сам потерпілий, тобто Жванія, говорить: «За версією, що діє на даний момент, загорілася серверна. Але чому зайнялася кімната, забезпечена повною технікою безпеки, нині невідомо. Над з’ясуванням причин працюють незалежні експерти.

Так, люди готові були говорити про свідомий підпал і ще одну провокацію злочинної влади проти борців за права і свободи українців. Але вже наступного дня надходить, можна сказати, сенсаційна заява, тільки сенсація має характер «навпаки»: пожежу в офісі Давида Жванії блок «Народна самооборона» не пов’язує з політичною діяльністю. Як повідомила прес-служба блоку, колеги Жванії не бачать у пригоді ніякої провокації. Тим часом прес-служба Головного управління МНС у Києві повідомила: причиною пожежі в офісі депутата та бізнесмена стали порушення під час монтажу та експлуатації електрообладнання. Займання виникло напередодні увечері у чотириповерховому офісі на Контрактовій площі. За дві з половиною години його вдалося загасити. Інциденту надана підвищена – друга категорія складності. Рятувальними роботами керував чільник МНС Нестор Шуфрич.

Ось так Шуфрич рятував Жванію, а Жванія – репутацію фінансованого ним руху.

У цей самий час Луценко оголосив про давно обіцяний весняний наступ на Київ.