89. Антонія, донька Антонія
89. Антонія, донька Антонія
Антонія Молодша стала для нащадків незнищенним образом знаменитого вдівства. Вважають, що вона була донькою тріумвіра Марка Антонія[175] від Октавії. Дали їй прізвисько Молодша тому, що була в неї старша сестра, котра називалася так само.
Побралася вона з Друзом, який був братом Тиберія Нерона і пасинком Октавіана Августа, народивши від нього Германіка і Клавдія, що згодом став імператором, та Лівіллу. Друз, як говорять деякі джерела, загинув під час військового походу в Германію: існує підозра, що його власноруч отруїв брат Тиберій. Антонія, хоча й була прекрасною жінкою в квітучому віці, після смерті чоловіка вважала, що порядній жінці не личить одружуватися двічі, тож ніхто не міг її намовити виходити заміж вдруге. Решту своїх днів провела вона під одним дахом з Лівією, своєю свекрухою, у затишку спочивальні свого чоловіка, живучи настільки непорочно, настільки свято, що перевершила всіх попередніх римських матрон похвальною чистотою свого вдівства.
Дійсно, поряд із Цинцинатами,[176] Фабриціями,[177] Куріями,[178] а також Лукрецією і Сульпіцією – жінками зрілого віку, можна згадати ще Катонову доньку: для них жити, не заплямувавши свою репутацію й краплею розпусти, – винятковий і найсвятіший вчинок, що заслуговує великої похвали. А якщо це так, тоді якою славою прославлятимемо молоду, надзвичайної краси жінку, доньку Марка Антонія, аморального чоловіка, яка жила не відлюдницею десь у лісі, а серед дозвілля і розваг імперії, між Юлією, донькою Октавіана, і Юлією, донькою Марка Агриппи, котрі палали вогнем розбещеності й розпусти, з Марком Антонієм, своїм батьком, та Тиберієм, що згодом став імператором, і всіма його непристойностями й неславами, у країні, що колись була гордою, а тепер віддалася виродженим огидам, поміж тисяч прикладів хтивих пристрастей, – і все ж зуміла вберегти стійкість свого духу та чистоту міцних грудей, причому не тимчасово, з надією на майбутнє заміжжя, а сповідуючи чесноту, і зберегла її аж до старості та смерті?
Справді, немає гідного писемного свідчення вчинку Антонії, але такий приклад спонукає до певних роздумів. Тож, оскільки часом літературі не вистачає сил, все ж світлі уми достатньо мають поживи для осмислення і належної похвали.
Данный текст является ознакомительным фрагментом.