82. Порція, донька Катона з Утики

82. Порція, донька Катона з Утики

Порція була донькою того Марка Катона,[162] який, вивівши з Єгипту через палючі пустелі Лівії в Африку рештки військ Помпея, наклав на себе руки, не переживши перемоги Цезаря. Ця незвичайна, як бачимо, жінка ні в чому не зрадила вроджену батьківську хоробрість і непохитність.

Відклавши інші її славні чесноти, скажу, що вона при живому батькові вийшла заміж за Деція Брута[163] і любила його настільки ніжно і вірно, що він був найпершою і найголовнішою її жіночою турботою. Тому й не могла вона приховувати почесний вогонь любові у своєму чистому серці навіть тоді, коли настали складні часи.

Зразок такої любові прислужився до вічної хвали Порції, а також значно возвеличив її славу.

Коли Цезар врешті придушив усіх прибічників Помпея, нищівна громадянська війна швидко вщухла. Згодом стало цілком очевидно, що Цезар, будучи постійним диктатором, наміряється на титул царя – і частина сенату організувала змову проти нього. Поміж ними був і Брут. Цілком довіряючи Порції, Брут відкрив їй таємницю про страшний злочин. У ніч перед злощасним днем, коли змовники задумали вбити Цезаря, Брут якось виходив із спочивальні. Порція взяла бритву, начебто для догляду за нігтями, і, вдаючи, що сталося це випадково, зумисне поранилася. Служниці, що були поруч, від вигляду сильної кровотечі почали голосно кричати, підозрюючи, що сталося жахливе. Брут, що був вийшов, повернувся назад у спочивальню і дорікнув Порції за те, що вона перебирає на себе обов’язки стрижія. На що Порція, відіславши служників, сказала: «Найменше було легковажності у моєму вчинкові, але хочу, щоб ти бачив, що я маю відвагу заподіяти собі смерть мечем, якщо тобі не вдасться твій замисел».

Яка невичерпна сила любові, який щасливий муж цієї жінки! Але що ж трапилося далі? Змовники здійснили свій замисел, убивши Цезаря, – однак не безкарно. Все склалося не так, як гадалося: решта членів сенату засудили їх як зрадників батьківщини, і вони всі порозбігалися хто куди. Брут і Кассій подалися на Схід, зібрали чимале військо і рушили проти цезаря Октавіана[164] й Антонія, спадкоємців Цезаря. Коли Октавіан і Антоній виставили свої війська проти них і при Філіппах розбили і розігнали сили Брута і Кассія, сам Брут наклав на себе руки.

Порція, почувши такі вісті, не мислила для себе щастя в подальшому житті без свого чоловіка. Пам’ятаючи свою обітницю, не бачила іншого шляху до смерті, аніж на зразок давнього випадку з бритвою. Але не маючи нічого при собі, щоб швидко, підкоряючись пориву, здійснити свій задум, зачерпнула пригорщу палаючого вугілля, що було якраз під рукою, і не вагаючись засипала собі в уста і проковтнула. Жар випалив нутрощі й спровадив душу Порції на той світ.

Без сумніву, наскільки незвичним був її спосіб самогубства, настільки більшу славу подружньої вірності він приніс загиблій. Навіть смерть, яку власноруч заподіяв собі її батько, анітрохи не затьмарила заслуженої слави Порції.