66. Марція, донька Варрона
66. Марція, донька Варрона
Колись давно у Римі жила Марція, донька Варрона. Як відомо, була вона дівою все своє життя. Однак я не довідався, донькою якого саме Варрона вона була та в який час жила.[129] Вважаю, що за збереження своєї цноти її слід вихваляти особливо, тому що вона незалежно і цілком добровільно зберігала чистоту, а не з чиєїсь вказівки.
Я ніде не читав, щоб вона була пов’язана обрядом Вести, чи підкорялася культові Діани, чи що була залучена до ще якогось служіння, якими стримують і обмежують багатьох жінок. Самим лише непорочним розумом вона перевершила тілесні поривання, які часто підминають під себе навіть найміцніших чоловіків. Так вберегла вона своє тіло від чоловічого доторку аж до самої смерті.
Марція достойна похвали не тільки за свою виняткову скромність, але також за світлий розум і за вправність у рукодільних мистецтвах. Нам невідомо, чи її навчив якийсь учитель, чи вона мала природний дар, але з певністю можемо сказати, що Марція, відмовившись від жіночих занять та не бажаючи марнувати час на дозвіллі, повністю присвятила себе вивченню мистецтва малюнка та скульптури. Врешті вона сягнула такого вміння і такої витонченості образу в малюванні пензлем і різьбленні зі слонової кості, що перевершила навіть Сополіса і Діонісія, найвідоміших тогочасних митців. Очевидним доказом уміння художниці стало те, що її картини були значно дорожчими, аніж твори інших митців. А що ще дивовижніше: стверджують, що вона не лише чудово малювала, що трапляється не так уже й рідко, але й мала таку швидку руку в цьому мистецтві, що ніхто ніколи не міг до неї дорівнятися.
Її твори зберігали як велику цінність упродовж тривалого часу. Поміж іншими малюнками є також автопортрет Марції: малювала вона його, дивлячись у дзеркало. На цьому малюнку художниця так чудово відтворила риси, колір та вираз обличчя, що всі сучасники жінки, знаючи її, одразу впізнавали, хто намальований.
Якщо говорити про її особливі вподобання, то маємо відомості, що, малюючи пензлем чи вирізуючи різаком, вона здебільшого створювала образи жінок, а чоловіків – дуже рідко, якщо й взагалі колись у неї були подібні роботи. Я вважаю, що таке вподобання вкорінене у чистоті її скромності. Адже знаємо, що античність полюбляла голі або напівголі зображення, тоді вона мала б зображати чоловіків недосконало: очевидно, зображати їх досконало суперечило чистим переконанням художниці. Тож, уникаючи двох крайностей, Марція вирішила зовсім не звертатися до цієї теми.
Данный текст является ознакомительным фрагментом.