Президент І мператорської Академії наук і мистецтв

Президент І мператорської Академії наук і мистецтв

18-річний вік для одних – це лише початок дорослого життя, для Кирила ж Розумовського це був вік чергового кар’єрного злету.

Через рік після повернення із-за кордону, у 1746 р. К. Розумовський до своїх численних титулів та пожалувань додав і посаду президента Імператорської Академії наук і мистецтв, яка приносила йому 3 000 крб. щорічно. Виступаючи з першою промовою перед академіками, Кирило Григорович зазначив, що його головним завданням на посаді президента Академії має стати заохочення її членів до плідної праці на користь держави та суспільства. «Я во всякое время буду пользоваться вашими добрыми советами, и своей главнейшею обязанностью буду считать достижение благоденствия этого учреждения и довольствования каждого его сочлена в особенности…» – сказав К. Розумовський. Зважаючи на те, що після вступу Єлізавети Петрівни на престол у зв’язку з відсутністю бажаної для цариці кандидатури посада голови Академії була вакантною, її члени привітно зустріли нового президента.

Сучасним читачам може здатися дивним призначення 18-річного юнака на посаду президента головної наукової установи Росії. Однак на той час Імператорська Академія наук і мистецтв здавалася більшості росіян не чим іншим, як закордонною дивиною, що займається вигадуванням всіляких феєрверків, віршів та інших подібних розваг. Тому на призначення Кирила Григоровича ніхто не звернув особливої уваги. До того ж призначення молодого К. Розумовського пояснювалося не лише особливим статусом його брата при дворі імператриці Єлизавети Петрівни, а й відсутністю більш підходящої кандидатури, яка б, з одного боку, мала закордонну освіту і, з другого, була б надійним захисником інтересів російської імператриці. На користь К. Розумовського служило і його слов’янське коріння, адже до цього Академію, як вже згадувалось вище, очолювали виключно німці.

Ставши президентом Імператорської Академії наук і мистецтв, Кирило Григорович отримав досить занедбану спадщину від попередніх керівників. На той час всі кращі іноземні професори, що перебували на службі в Росії, повтікали назад за кордон. Суперечки між тими співробітниками, що залишилися, інколи доходили до бійок і неодноразово розглядалися в Сенаті. Були поширені інтриги та доноси; університет і гімназія при Академії існували лише на папері. Особливо тяжким становищем вирізнявся напередодні призначення нового президента М. Ломоносов, який, повернувшись із-за кордону, не отримав обіцяного статусу екстраординарного академіка і витрачав свої сили у конфліктах з німецькими вченими. Після вступу на російський престол Єлизавети Петрівни про засилля німців почали говорити і у наукових колах. М. Ломоносов опинився на чолі групи невдоволених, взявши за гасло заклик бачити «Российскую академию из русских состоящую». Але своєю відвертістю та запальним характером Михайло Васильович допомагав лише своїм іноземним противникам.

Тому першим завданням нового президента стало ознайомлення із загальною ситуацією і розв’язання всіх існуючих суперечок серед академіків. Відразу після призначення К. Розумовський почав вимагати у Сената надати йому всі папери щодо конфліктів між академіками і наказав кожному із їх учасників подати особистий звіт по конкретній справі. Але отримавши все необхідне, Кирило Григорович усвідомив всю складність подібного задуму. У численних взаємних обвинуваченнях, скаргах та доносах годі було розібратися. Як наслідок, реальна перемога залишилася за опонентом М. Ломоносова, головою академічної канцелярії та одним із засновників Академії І. Шумахером. Будучи хитрим та підступним, він здружився із Г. Тепловим (який з огляду на молодість і недосвідченість новопризначеного президента фактично керував установою, офіційно займаючи лише посаду ад’юнкта при академічній канцелярії) і негласно (зважаючи на підтримку М. Ломоносова К. Розумовським) очолив роботу Академії. Так, зі слів її рядового співробітника – реєстратора Іванова: «По академии чинятся великие непорядки, когда е. с. Кирилла Григорьевич Разумовский в академию приедет, то облокотясь на стол, все лежит и никакого рассуждения не имеет и что положат, то крепит без спору, а более в той академии имеет власть асессор Григорий Теплов и что он е. с. скажет, то по его словам так и делается…» Зважаючи на досить велику зайнятість гетьмана різноманітними справами, подібні оцінки мають підстави.

Але, незважаючи на це, новопризначений президент Академії не залишив М. Ломоносова без своєї особистої підтримки. Ще у 1748 р. Кирило Григорович подарував імператриці Єлизаветі Петрівні оду, присвячену її сходженню на престол, автором якої був саме Михайло Васильович і, ймовірно, домігся виділення останньому нагороди розміром 2 000 крб. Далі юний президент «для поощрения Ломоносова велел привести академическую лабораторию в такое состояние, чтобы Ломоносов мог там удобно и с пользою проводить свои опыты, какие только случатся в химии». І саме завдяки турботам Кирила Григоровича талановитий вчений отримав казенну квартиру і був представлений на звання колежського радника. Відповіддю на прихильне ставлення президента Академії К. Розумовського до вченого стало створення Михайлом Васильовичем ідилії «Полідор», присвяченої обранню Кирила Григоровича гетьманом Лівобережної України. Її головний герой – пастух Полідор (К. Розумовський), який підвищується над іншими учасниками дійства.

Цілком очевидно, що Кирило Григорович хотів поліпшити становище Академії, але світські розваги, справи царського двору та молодість не давали йому змоги зосередити всі сили на науковому фронті. Хоча відразу після свого призначення він відправив своєму вчителю – німецькому математику Леонарду Ейлеру запрошення повернутися до Росії і зайняти відповідне місце в Академії, та Л. Ейлер був «совершенно доволен своею судьбою» і відхилив цю пропозицію. Таке ж запрошення було надіслано ще кільком відомим європейським вченим, але відгукнувся лише правознавець Фрідріх Штрубе де Пірмон, який уклав із Імператорською Академією наук і мистецтв відповідний контракт, став її професором і певний час навіть займав посаду секретаря Академії. Але запрошуючи вчених до Росії, Кирило Григорович у той же час невідомо чому намагався відмовити від поїздки до Петербурга видатного французького просвітителя Вольтера.

Після не досить вдалої спроби залучити до роботи в Академії відомих іноземних вчених К. Розумовський починає працювати над створенням її нового регламенту (статуту), який було завершено у 1747 р. Це власне був перший статут Академії.

Відомо також, що за ініціативи К. Розумовського була розгорнута робота по реформуванню університету та гімназії при Академії, в яких на той час практично ніхто не навчався. І, незважаючи на невдоволення духівництва, ці заклади були наповнені кращими вихованцями Невської, Московської та Новгородської семінарій.

Перші лекції у відновлених установах проводилися на низькому рівні, а випускних екзаменів взагалі не було. Але поступово справи налагоджувалися, і вже через декілька років університет та гімназія стали тими навчальними закладами, що забезпечували підготовку майбутніх видатних вчених.

Перед першим від’їздом до України К. Розумовський звернувся до імператриці Єлизавети Петрівни із зверненням, у якому, з огляду на складність управління Академією з України, просив призначити іншу людину на посаду президента. Коли цариця не дала згоди звільнити його, гетьман відразу запропонував вихід – створити посаду віце-президента. Зарплатня цій посадовій особі мала виплачуватися із зарплати президента Академії. За словами Кирила Григоровича, він, зважаючи на свої прибутки, міг би виконувати обов’язки очільника Академії і безкоштовно. Повноваження віце-президента мали дорівнювати президентським – у випадку відсутності гетьмана. Однак відповідь імператриці була негативною і неофіційно обов’язки президента Академії у період першого перебування К. Розумовського в Україні виконував І. Шумахер, і тоді життя Академії знову поринуло у звичну бездіяльність та конфлікти.

Взаємини між президентом К. Розумовським та академіком М. Ломоносовим були також далеко не безхмарними. 1755 р. у М. Ломоносова виникає новий конфлікт з І. Шумахером (якого підтримував сам Г. Теплов). Михайло Васильович висунув пропозицію перегляду академічного статуту. Натомість І. Шумахер звинуватив його у намаганні відібрати повноваження у президента. У відповідь М. Ломоносов сказав, що прагне лише зняти з президента той багаж, який не під силу одній людині. Справа завершилася доганою, яку оголосив К. Розумовський російському вченому, і забороною йому з’являтися на академічних засіданнях. «Я осужден, – писав М. Ломоносов фавориту Єлизавети Петрівни І. Шувалову, – Теплов цел и торжествует… Президентским орденам готов повиноваться, но не Теплову». Але М. Ломоносову на цей раз поквапився допомогти і замирити його з президентом ще один єлизаветинський фаворит І. Шувалов, і Михайлу Васильовичу знову було дозволено відвідувати академічні конференції. Важко було К. Розумовському розплутати цей вузол конфліктів. Всі академіки були «на ножах» між собою, гостро вони конфліктували і з графським фаворитом Г. Тепловим. Так, гнів радника гетьмана викликав і історик Герхард Міллер. До того ж на нього скаржився і М. Ломоносов, який був незгодний з історичними поглядами німця. В результаті Г. Міллеру від імені К. Розумовського (насправді це було рішення Григорія Теплова) заборонили складати родоводи і позбавили посади ректора університету при Академії.

У 1757 р. перед від’їздом К. Розумовського з Петербурга до України суперечності між М. Ломоносовим та І. Шумахером стосовно управління Академією були певною мірою вирішені. Вирушаючи в Україну, гетьман, посилаючись на старість та немічність І. Шумахера, надав рівні з ним повноваження М. Ломоносову та академіку І. Тауберту. Таке рішення було викликане і тим, що у той час по Петербургу ходили плітки, що «гетьман має більше дітей, ніж читав книг, і краще знає різних петербурзьких красунь, ніж дійсних членів академії».

Новий етап у реформуванні Імператорської Академії наук та мистецтв припадає на 1759 р., коли гетьман знову повертається з України. Він влаштовує урочисте засідання її членів, наділяє М. Ломоносова повноваженнями проводити професорські збори, керувати університетом і гімназією, проводить реформу управління департаментами Академії: керівництво географічним департаментом доручає тому ж М. Ломоносову; художній департамент залишається у підпорядкуванні Я. Штелліна; І. Тауберту дісталися типографія, книжковий магазин та майстерня. За дорученням президента М. Ломоносов також склав новий регламент роботи університету та гімназії, і, незважаючи на протидію деяких академіків, його було затверджено.

Ініціював К. Розумовський і складання великого атласу Російської імперії (це він доручив М. Ломоносову), а також збільшення втричі кількості учнів гімназії, котрі навчалися за державний рахунок. Потурбувався гетьман і про самостійний розвиток Санкт-Петербурзького університету (нині – Санкт-Петербурзький державний університет), який з моменту заснування Імператорської Академії наук і мистецтв входив до загального складу Академії. Кирило Григорович розпорядився, щоб Академією для нього було куплено окремий будинок – Строгановський дім.

У наступні роки – у період правління імператора Петра ІІІ та у перші роки царювання Катерини ІІ – академічним справам приділяти належної уваги К. Розумовський не міг. Його постійне перебування при імператорській особі, проведення ним реформ в Україні-Гетьманщині та участь у перевороті 1762 р. зовсім не полишали вільного часу. Тим більше, що академічне життя знову і знову поринало у міжособистісні конфлікти, ініціатором яких неодноразово виступав його протеже Михайло Ломоносов. Маючи на меті подальше удосконалення системи управління Академією, К. Розумовський у 1764 р. ініціює складання нового розпису штату Академії. Але смерть М. Ломоносова та від’їзд самого К. Розумовського за кордон поклали край цим намірам.

Період президентства Кирила Григоровича в Академії також пов’язаний з обранням її почесним членом відомого французького математика, одного із авторів всесвітньовідомої «Енциклопедії» Ж. Д’Аламбера та виділення компенсації колишньому члену Академії німецькому математику Л. Ейлеру (1 200 крб.) як відшкодування за зруйнований російськими військами будинок у Берліні під час російсько-прусської війни.

Так закінчилося двадцятилітнє перебування Кирила Розумовського на посаді президента Імператорської Академії наук і мистецтв (хоча до 1798 р. він залишався її почесним президентом). І якщо, як зазначають деякі дослідники, «при беспрестанных развлечениях светской жизни, недавний казак, каким-то чудом преобразившийся в придворного кавалера, не мог быть примерным президентом», все ж таки майбутній гетьман України з його безперечним природним розумом та тактом впродовж 20 років уміло вів корабель російської науки вперед. Можливо, саме Розумовському російська наука завдячує збереженням своєї найбільшої цінності того часу – Михайла Васильовича Ломоносова.