40-річний ювілей творчої діяльності. Горе

40-річний ювілей творчої діяльності. Горе

У 1913 році Галичина дуже пишно святкувала сорокаріччя творчої діяльності Івана Франка, хоча письменник був категорично проти будь-якої бутафорщини. Він навіть навідріз відмовився сісти у Львівській філармонії у приготовлену для нього окрему ложу із золотою лірою, а вибрав скромне місце у другому ряді партера. У відповідь на прохання перейти у відведене йому почесне місце І. Франко роздратовано відповів: «Я лише пастух свого народу, і така ложа не для мене…» Дочка згадувала: «Татові очі на хвилину втратили той сумовитий вираз, але моє серце стискалося від болю, коли я дивилася на його безпомічну, тендітну постать. Це вже не був той могутній орел, який ширяв понад рідною країною, який піднімався духом своїм все вгору й угору. Це вже не був той провідник каменярів, який сильною рукою ламав скелю. Це був знесилений змаганнями, прибитий горем велетень. Хоч він і вийшов на сцену подякувати громадянству за влаштоване для нього свято, але це не була та сильна промова, яку він виголосив на першім ювілеї. Тепер це були тільки тихі слова подяки».

У цьому ж році сталося велике горе в родині Франків – помер старший син Андрій.

Після смерті первістка стан здоров’я Ольги Федорівни так погіршився, що Іван Франко змушений був віддати її до шпиталю для психічнохворих. Однак у лікарні їй не ставало краще, спілкування з іншими хворими навіть погіршило її здоров’я. Дочка Ганна писала: «Мама гірко плакала й просила взяти її назад додому, обіцяючи бути спокійною. Далі нарікала на знущання сестер і прислужниць, але потім почала говорити без зв’язку, її очі загорілися й неспокійно забігали; нас вивели. Ці побачення переходили наші сили, й ми стали просити й настоювати, щоб тато взяв її назад із шпиталю додому».

Щоб якось покращити матеріальне становище сім’ї й відпочити від негараздів, Іван Франко вирішив влаштувати в країні творчі вечори, на яких читати «Мойсея». Супроводжувати себе він попросив доньку Ганну. Поема «Мойсей» була улюбленим твором І. Франка, він читав її тихо, але чітко й виразно, тримаючи увагу аудиторії. Задум поета виявився вдалим: І. Франко назбирав коштів, з яких був утворений фонд, що мав забезпечити йому та родині скромне, але стабільно забезпечене життя.