Книжки

Книжки

Щонайменше раз на тиждень Іван Франко заходив у книгарні. В деяких із них мав «особистий рахунок», бував у антикварів Бодека та Ігеля, де знаходив часто не один раритет. Іван Франко не любив позичати книжок у друзів і знайомих: читаючи, робив помітки на полях. Не дуже охоче позичав свої книжки. Зібравши одну з найцікавіших приватних книгозбірень, І. Франко казав, що коли йому захочеться вночі знайти книгу в темряві, щоб покласти її на столі для роботи, він робить це безпомильно. Разом з тим І. Франко не дбав про колекціонування власних видань, не любив писати присвяти на книгах, хіба що закордонним письменникам з подякою за якусь послугу. Через це книжок з автографом І. Франка залишилося мало. «Коли ви маєте час читати книжки?» – часто питали його. «А я й не маю його, – відповідав письменник, – добре, що книжки мають свій запах. Я часто не читаю їх, а нюхаю».

Дочка Івана Франка писала: «Шафи, повні книжок, значення яких ми ще не розуміли, притягали магнетично нашу увагу, особливо ті з золотими оправами і чудовими малюнками всередині. Ці книжки не раз розгортав тато перед нами, і ми не могли досить надивитися на розмальовані яркими красками образи та ілюстрації. Це були книжки з середньовічних часів. Були образки королів і королев у яскравих багатих строях, війська в шоломах, замків і пишно прибраних двораків, але найбільше притягаючі були сцени з підземних пивниць, де карались нещасні жертви.

Та ці книжки лиш дуже рідко дозволяв нам тато оглядати, і то тільки тоді, коли спершу нам ретельно помили рученята й личка; тим більша була насолода оглядати книжки, після неприємної процедури миття».