LXV

LXV

Повний щастя перемоги і радості повороту на Україну, я в 1944 році написав вірш «Любіть Україну», який студенти просили мене по кілька разів читати їм на літвечорах.

Поет Олекса Новицький[266] надрукував «Любіть Україну» в «Київській правді», а Леонід Новиченко[267], як редактор, передрукував його в нашій «Літературній газеті».

Цього вірша я написав внаслідок таких фактів…

Ще в Башкирії, в Уфі, коли Україну розпинали криваві окупанти, одна така сказала при мені й Юрі Кобилецькому:

— Как я соскучилась за украинским салом! Кобилецький:

— А за украинским народом вы не соскучились?

І в Москві теж одна така сказала, коли ми з молодим прозаїком із Західної України Ткачуком[268] ішли з нею по вулиці Горького:

— Для меня Родина — там, где мене хорошо.

Ткачук сказав:

— Свиняча філософія.

І ще Валентин Бичко[269] пожалівся мені, що днями за порадою т. Мануїльського[270] з одного номера газети «Зірка» знято шапку з такими словами:

Учітеся, брати мої,[271]думайте, читайте.

І чужому научайтесь,

й свого не цурайтесь!..

і ще:

Мова рідна, слово рідне,

хто вас забуває,

той у грудях не серденько,

а лиш камінь має…[272]

Я не буду називати авторів цих слів… У відповідь на це і те, що було перед цим, я написав «Любіть Україну».