ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

...А, власне, звідки йому, бессарабіянові Колтонюкові, знати, що гуцулам таки треба віддати гори? Де він те видів, що «гуцул смереку візьме, відро води в руки і понесе на вершину, аби лисою не була»?! Хто йому розказував про таке у його Клішківцях, чи в Хотині, що він так вірить в оцей нарід? А Колтонюк із народом (чи з начальством?!) розпочав довготривалу тяжбу за відібрані 45 років тому батьківську хату і землю! Чи він, «людина-загадка», «нетиповий екстреміст» не бачить: ті, що мали би тримати сапу в руках, ідуть з дрюком на нього? І не через те, що Колтонюк - екстреміст насправді, а лишень тому, що вони - всі решта - не такі, як він.

Може, в душі такі ж, однак, у вчинках... Жоден з них - зламаних, одурених, принижених, «задля відновлення честі і доброго імені свого батька і матері» не повстав так явно, так непримиренно і до кінця, як це зробив він, Дмитро Колтонюк з Хотина. Здається, він один із небагатьох, хто знає про цю моральну категорію - честь. І тому, хто насмілився б сказати, що викладач Хотинського сільськогосподарського технікуму Д. Колтонюк - найбезчесніша людина у світі, я не плювала би межи очі: я б йому показала обшарпану папку з написом «У справі батька. Спадщина».

З 10 грудня. 1988 по квітень 1992 року в ній налічувалося 128 сторінок.

Опісля ретельного вивчення цих документів я сама собі - услід за Заратустрою - сказала: «Тепер я люблю Бога - а людей не люблю». Ті прірви ницості, хамелеонства і брехні, що дихнули на мене зі сторінок численних відписок настирливому шукачеві справедливості Колтонюкові, посунули мене в ще глибші нетрі нелюбові до тих хто іменував себе державною владою. Добра половина з них іменує себе так і сьогодні...