ІВАСЮКИ

«Я ЙОГО МАМА...»

(28.08.1922 - 6.03.2002)

Зима 1976 р. У Розтоки в школу приїхала перевірка з області. З облвно. З інституту підвищення кваліфікації вчителів. Ще з якихось інстанцій... Дві жінки з перевіряючих розмістилися у нашій великій кімнаті. «Пролюдній», кажуть у Розтоках. Тобто тій кімнаті, яка для (про) людей. Найкращій тобто.

Такі перевірки у сільських школах бували частенько. Перевіряли все. Учительські плани. Методику викладання. Рівень знань учнів. Політичну поінформованість. Дисципліну. Фізичну підготовку. Одне слово, усі завжди були в тонусі.

Здебільше частину комісій доводилося забирати моїм батькам до себе додому, адже в селі тоді ніде було переночувати в пристойних умовах, окрім приватних квартир. Це згодом колгосп відкрив невеличкий готель і баню.

Вечеряємо. Батьки. Діти. Перевіряючі. Наш дім багатий - ми вже маємо чорно-білий телевізор. На той час це майже розкіш. Із Москви йде музична передача. Три молоді буковинські «олені» - Володя Івасюк, Назарій Яремчук і Василь Зінкевич у супроводі вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» співають чи то «Червону руту», чи то «Водограй». Успіх - неймовірний. Ми всі за столом раді - начебто хтось із нашого дому потрапив на екран телевізора. Володимир Івасюк дає опісля коментар про народний мелос у своїх піснях, про стан сучасної естрадної пісні.

Моя мама зітхає: «Яка, мабуть, щаслива Володина мама, що має такого сина...»

Одна із наших гостей за столом, жінка надивовижу спокійна і скромна, трохи повагавшись, у відповідь також зітхає, проте легко і радісно, але наче й винувато: «Так. Щаслива. Це я його мама».

Німа сцена тривала довго. Бо Софія Іванівна Івасюк уже кілька днів квартирувала в нашій родині, але і словом не обмовилась (не похвалилась!) своїм знаменитим сином. Отака була скромність матері всесвітньовідомого композитора.

...Коли моя мама їздила в Чернівці, вона деколи заходила в обласний інститут удосконалення вчителів, де тоді працювала Софія Івасюк, дасться, методистом.

Але саме того зимового вечора 1976 року Софія Іванівна попросила переписати у зошит мої учнівські вірші. Вона пообіцяла віддати їх Михайлові Григоровичу Івасюку - своєму чоловікові, доцентові Чернівецького університету, уже знаному на той час письменникові-прозаїку.

Не пригадаю, яким чином я уперше навесні того ж 76-го потрапила до Івасюків у гості. На тодішню вулицю Маяковського, 40. Здається, Софія Іванівна зателефонувала моїй матері в школу, що Михайло Григорович хотів би поговорити зі мною про мої перші проби пера. Будучи на обласній олімпіаді з географії, суботньої днини я несміливо натиснула кнопку дзвінка квартири Івасюків, не попередивши господарів про свій візит (до речі, телефона в чернівецькій квартирі Івасюків не було до кінця 80-х). Відчинила двері хатня робітниця Міля (Царство їй небесне!). Михайло Григорович і Софія Іванівна були вдома

Уявляєте стан 16-річної дівчинки у товаристві знаменитого письменника, який тримає в руках учнівський зошит у кліточку, списаний рукою школярки-початківця? Отой самий зошит переданий Софії Іванівні зимового вечора в Розтоках.

Михайло Григорович знайомить мене із молодшою донечкою - моєю ровесницею Оксанкою. А потім довгенько й терпляче говорить зі мною про мої вірші. Господи, ну, які там могли бути вірші? Але такт! Івасюковий такт педагога і великого естета! Ерудиція. Французький прононс. Він цитує Бодлера і Верлена. Він говорить про Аду Негрі. Він говорить про Заратустру. Про Лесю Українку і її «Блакитну троянду». Я чую, що я німа. Але все чую! Все!

Михайло Григорович не критикує і не хвалить. Він каже, що творчість - це праця. Щоденна, виснажлива, як фізична робота, праця. «У поті чола. І труд - як у бджілки». Тоді я подумала: якщо я й далі буду писати, візьму собі псевдонім Олена Бджілка (що згодом я і зробила).

А на початку серпня знову зателефонувала Софія Іванівна і попросила приїхати у Чернівці. Виявляється, Михайло Григорович показав Володі мої вірші. І Володя зацікавився ними. Володя тепер гостює у батьків, так що є можливість попрацювати над текстом.

P.S. Софія Іванівна Івасюк - народилася в Запорізькій області. Померла 6 березня 2002 року у Львові. Похована у Чернівцях.

P.P.S. Михайло Івасюк знав, що казав. Усе - про творчість - справдилося. Бо творчість - то каторга, а ти її вірний і слухняний каторжанин. Але ти за жодних умов не маєш наміру позбутися цієї каторги. Може, у когось по-іншому. А в мене так - як казав не Заратустра: так казав мені Михайло Івасюк.