«Коли мені говорять: «Тримайся!», я кажу, що я не хитаюсь!»

«Коли мені говорять: «Тримайся!», я кажу, що я не хитаюсь!»

Я не пам’ятаю, щоб у часи Луценка міліція влаштовувала публічну гру м’язами і превентивну демонстрацію власної сили та необмежених можливостей. Більше того: міліцейські навчання, навіть за десять років «кучмізму» планові навчання правоохоронців проходили там, де вони мали проходити: у спеціально відведених місцях, подалі від людських очей. Звичайно, журналісти на такі навчання запрошувались, але тільки для того, щоб потім можна було показати красиву картинку по телевізору чи дати в газеті фоторепортаж.

Переддень своїх ста днів міністра Василь Цушко відзначив зразково-показовими міліцейськими навчаннями на головному майдані української столиці.

10 березня 2007 року, за особистим розпорядженням колишнього директора радгоспу імені Сергія Лазо, а нині – міністра внутрішніх справ України, бійці міліцейських спецпідрозділів «Беркут» і «Барс», а також патрульно-постова служба та внутрішні війська продемонстрували свою виправку та військову підготовку. За офіційною версією, це робилося з приводу заступання працівників столичної міліції на добове чергування. Хоча міліцейські наряди щодоби приймають і несуть чергування, а розведення нарядів проходить безпосередньо на території відділення міліції чи на місці базування частини ВВ. При цьому було зазначено: такі показові розведення проведуть у кожному обласному центрі, аби всі бачили міць української міліції.

Не треба мати сім п’ядей у лобі, аби прийти до цілком логічного висновку: таким чином міліцейське керівництво застерігає українців від участі в політичних акціях. Зокрема – в мітингах «Народної самооборони»,[24] започаткованої Луценком після відставки.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Після воскресіння уряду Януковича з усім іконостасом «кучмістів» в міністерських кріслах у країні почався повномасштабний реванш. Уряд, упевнений в своїй довговічності, цинічно забув про обіцянки покращити наше життя вже сьогодні і почав відновлювати корупційні схеми. Повноваження президента, без того урізані політреформою, довели до нуля новим законом про Кабмін. Верховна Рада стала торговим майданчиком політичних проституток. Народ мав усвідомити: допомогти можна лише самому собі.

В ті дні мені згадався безсмертний «Вій» Гоголя, коли на Хому кинулася вся нечиста сила, і він врятувався, провівши чарівне коло самооборони. З цими думками народилася назва громадянського руху, який будив народ, вселяючи йому віру у власні сили.

Коментар про створення НС

Василь Цушко не особливо приховував свого негативного налаштування до дій Луценка і кілька разів особисто обмовлявся: громадянам не бажано найближчим часом збиратися, фігурально висловлюючись, більш ніж по троє. Причому керівництво «Нашої України» та БЮТ заявило: забороняти активістам та рядовим членам брати участь у «Марші справедливості» та інших «самооборонних» акціях ніхто не буде. Хоча рух, очолений Луценком, позиціонує себе як позапартійний і насамперед громадянський. Аби остаточно розв’язати собі руки, Юрій навіть відмовився від посади радника президента.

Це збігалося з поновленням справи про «подвійне громадянство» Луценка, яка виникла рік тому, на початку 2006 року, в самий розпал парламентської кампанії. Тоді міністра внутрішніх справ звинуватили в тому, що він має паспорт громадянина держави Ізраїль, і навіть передавали в ЗМІ копію цього документа. Українські закони не передбачають подвійного громадянства. І хоча сам Луценко заперечував наявність у нього ізраїльського паспорта, апелюючи до офіційного спростування цієї інформації МЗС самого Ізраїлю, тема все одно витала в повітрі. Потім вона призабулася й ось через рік виринула знову.

Інформація виглядала явним «чорним піаром», політичною «заказухою» та яскравим прикладом «інформаційного кілерства». Тим більше що єдиним джерелом такої сенсації був депутатський запит від Партії регіонів із доданою ксерокопією нібито документа з помилками на івриті. Але попри всі яскраві ознаки замовлення навіть лояльна до Луценка преса, якої все ж таки більшість, змушена визнати: саме такий хід є безпрограшним та найбільш влучним ударом по іміджу польового командира. Сам Луценко, щойно почалась історія з паспортом, прогнозував: його неодмінно виставлять «агентом сіонізму», бо жодне інше звинувачення не зачепить свідомість, а головне – підсвідомість пересічних українців.

Не секрет, що так зване «єврейське питання» в нашій державі здавна стояло особливо гостро. З огляду на нього в радянські часи навіть не рекомендували до вивчення в школах поеми Шевченка «Гайдамаки», в якій описані масові знищення євреїв. Питання це дуже делікатне, говорити про нього в нас прийнято дуже обережно, а якщо можливо – не торкатися його взагалі і по можливості обходити. Проте, готуючи інформаційну війну проти лідера «Народної самооборони», противник робив ставку саме на цю проблему: Луценко неймовірно популярний у Центральній та Західній Україні, про що свідчать результати його поїздок у ті регіони. А саме в Центрі, і особливо – на Заході нашої країни, латентні антисемітські настрої не особливо приховуються. На цьому, до речі, грала і вигравала не одна націонал-ради-кальна політична сила.

Отже, прив’язати популярного політичного лідера та борця з режимом до так званого «світового сіоністського руху» означає якщо не дискредитувати його повністю, то принаймні посіяти серед його прихильників зерно сумніву, яке буде поступово проростати. До речі, свого часу в прихованому сіонізмі звинувачували і Юлію Тимошенко, аргументовано доводячи наявність у її генах «нечистої крові». Таким чином, методи діючої влади мало змінилися.

Але анекдот із ізраїльським паспортом – не перша і не єдина атака на Юрія Луценка.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Відкриваю газету «2000» і бачу заголовок: «Схеми фінансування «Народної самооборони» екс-міністра». Нібито на мене працюють страшний бізнес і половина міліції. А директор будинку спортивної фізкультури МВС нібито фінансує «Самооборону». Дзвоню йому і питаю: «Олег, а скільки у тебе зараз на рахунку?» – «П’ять тисяч гривень. Буває більше, буває менше». Бачите, який маразм. А в газеті ціла шпальта: купа квадратиків, щось там понаписуване унікальне. Поприписували мені кого завгодно, більшості прізвищ я навіть не знаю, не те що назви структур, котрі ці люди очолюють. Не громадська організація виходить, а цілий бізнес-синдикат! Інший он сайт написав, що Луценко вивів половину міліції в статус незаконних збройних формувань, бо вони фінансувалися не з бюджету. Насправді там така ситуація: у бюджеті є бюджетні фонди, а є так званий спецфонд. Це кошти, які надходять від надання послуг, наприклад, у ДАІ: видача техталонів, екзамени тощо – все це перебуває в спецфонді міліції. Так було до мене, так і залишається, хоча було б дуже гарно, якби цього не було. Але тоді рухне вся система міліції. Бо, наприклад, дванадцять тисяч працівників Державної служби охорони користуються формою міліції, автоматами, отримують зброю і утримуються за рахунок цих надходжень, які, до речі, повністю контролюються КРУ та іншими перевіряючими службами. Але кому це все розкажеш – незаконні збройні формування, страшно звучить. Справа в тому, що міліція – дуже тонкий інструмент, про неї може дискутувати лише той, хто розуміється на цьому. Більшість не розуміється і розбиратися не буде, ось на що розраховують постачальники такої інформації.

Одночасно над Луценком дамокловим мечем зависає звинувачення у фальсифікації кримінальної справи проти екс-губернатора Донецької області та активного члена Партії регіонів Бориса Колесникова, його давнього супротивника. Навесні 2005 року Колесникова викликали в Генеральну прокуратуру, аби просто звідти доставити його в тюремну камеру. Його звинувачували в корупції, зловживанні службовим становищем, словом – увесь букет. «Біло-блакитні» відразу почали виставляти пікети на захист і підтримку Колесникова, який завжди був організатором специфічних методів організації виборчих процесів на Донбасі. Міліція відповіла затриманням такого собі Щучкіна. Матеріали про те, що саме його група скоїла, серед інших злочинів, замовний замах на власника торгового центру Пенчука, міліція мала ще у 2003 році. Як водилося в ті часи, справу прикрили. Тепер йому світила тюрма. А якби він дав покази, то сів би і замовник. Під колосальним тиском Партії регіонів та її сателітів, які заблокували Верховну Раду, випустили враз «смертельно хворого» Щучкіна, а невдовзі – Колесникова. Пізніше з нього зняли всі звинувачення та навіть обрали народним депутатом, надавши такий зручний статус недоторканності.

Паралельно пригадали давні гріхи і Юлії Тимошенко: Генпрокурор України Олександр Медведько звернувся до Верховного Суду, аби там переглянули рішення по всіх кримінальних справах, що стосувалися Єдиних Енергосистем України (ЄЕСУ), очолюваних Юлією Володимирівною десять років тому. Тодішня влада «шила» Тимошенко системні зловживання, в результаті яких було вкрадено 7,5 млрд. доларів.

«Підвищена увага до Тимошенко і Луценка, – пише журнал «Кореспондент» у березні 2007 року, – не випадкова. Згідно з недавнім опитуванням компанії «Research amp; Branding Group», діяльність Луценка позитивно оцінює 24 % українців, а 34 % – підтримує Тимошенко. Разом це становить 58 %, тоді як прем’єра Януковича підтримує лише 37 % опитаних, і то – переважно на Сході України. Тому коаліція буде використовувати компромат як мінімум для зниження їхнього рейтингу, а як максимум – для розколу опозиційного руху».

Враховуючи це, поїздка Луценка з «Народною самообороною» до Харкова, найбільш нестабільного в політичному плані східного мегаполіса, відбулася досить прогнозовано. Якщо, скажімо, Галичина і Донбас завдяки діям політиків є світоглядними і політичними антагоністами, то Слобожанщина залишається однаково придатною для впливу і революціонерів, і реваншистів. Яскравий приклад – мер Харкова Михайло Добкін і секретар міськради Геннадій Кернес відверто грають на боці «регіоналів», проте в місті непопулярні обидва.

Саме завдяки їхнім діям Луценко та очолюваний ним громадянський рух уперше отримали скандальний, а значить – потужний рейтинговий розголос. Кернес особисто заборонив проводити 16 березня мітинг «Самооборони» на площі Свободи, яка не просто розташована перед самою адміністративною будівлею, а є також найбільшою площею Європи. Коли йому закинули – мовляв, Партія регіонів тут свій мітинг усе ж таки проводила, Кернес потурбувавсь, аби міськрада оперативно прийняла постанову про заборону на центральній площі Харкова будь-яких мітингів. Як альтернативу Луценку запропонували перебратися на площу імені Рози Люксембург.

Аргументи секретаря міськради: організатори акції не домовилися про прибирання площі та не узгодили з дорожніми службами. «До того ж, – зазначив Кернес, – у нас є інформація про те, що тут готується другий Майдан. Не треба нам його. Ми попросили суд заборонити будь-які акції на площі Свободи, і не тільки «Народної самооборони», а й інших бажаючих». А забажали ще КПУ, соціалісти й Партія регіонів.

За дві години до наміченого мітингу «Самооборони» представники Партії регіонів разом із комуністами та соціалістами все ж таки провели альтернативний пікет під назвою «Ні – Майдану!». Проходив він у тому самому місці, де ще добу тому не дозволили розташуватися Луценкові. Пікетувати «Самооборону», за оцінками правоохоронців, прийшло до тисячі людей. Пенсіонери і студенти тримали плакати: «Польові командири, Харків – не Майдан!», «Юро, досить юлити! У Харкові Майдану не буде», «Людино, змучена Майданом, відпочинь!».

Активісти громадської організації «Слобожанський вибір» принесли на площу чотириметрове опудало, що мусило зображати Юрія Луценка. На додаток до опудала принесли сім лотків із яйцями. Люди з блакитними прапорцями в руках брали яйця й кидали в опудало. Та на ляльці розбилося лише одне. Яйця відскакували від пінопластової голови й летіли назад у натовп.

На площу ж Рози Люксембург, незважаючи на всі перепони, прийшло, за різними оцінками, від семи до десяти тисяч людей. На величезній сцені за дві години мітингу проспівала Марійка Бурмака, виступили депутати Микола Катеринчук, Тарас Стецьків та журналіст Володимир Ар’єв. Найбільше оплесків Луценко отримав за фразу про вільне місто вільних людей, яке ніякому Гепі не вдасться загнати в минуле. «Міська влада забула про українську Конституцію і хоче заборонити нам збиратися, хоче знову зробити з площі Свободи площу Жовтневої революції, а нас примусити діяти, як скаже єдино правильна партія! Не вийде!» – каже він. Під час виступу Луценка у натовпі стався інцидент: представники місцевих рад від блоку Наталії Вітренко вивісили плакат «Польові командири, Харків – не Майдан. Руки геть від Слобожанщини». Одному з чоловіків невідомий бризнув у вічі газом. Нападника оточили міліціонери, а постраждалому надали медичну допомогу.

Закінчився мітинг Гімном України, який співали більшість людей на площі. Після цього по натовпу на руки людей пустили величезний прапор «Народної самооборони». Після мітингу Луценко швидко поїхав до обласного телебачення, де його вже чекали на прямому ефірі.

«Будь-яка влада стає безвідповідальною, коли народ мовчить. Якщо народ буде довго терпіти, країна перетвориться на суцільний «будинок терпимості». І коли мені говорять: «Тримайся!», я кажу: дякую, я не хитаюсь!»

«Термінатори яєць не бояться!» – додав польовий командир на мітингу в Дніпропетровську, коли стара жінка з пікету ПСПУ кинула в нього яйцем. Луценко й пообіцяв, що за тиждень він буде у Луганську, а потім – у Чернігові та Житомирі.

Цього не сталося. Принаймні – наступного тижня. Бо 20 березня о 6 ранку в квартирі Юрія Луценка по вулиці Старонаводницькій почався обшук.[25]

Напередодні в новинах пройшла інформація: у підвалі будинку, в якому розташований офіс організації «Анти-кримінальний вибір», котра діє спільно з «Народною самообороною», знайшли вогнепальну зброю та вибухівку. Восени 2004 року такі арсенали знаходили неподалік від офісів опозиційних партій та громадянської компанії «Пора». Враховуючи активізацію реваншистів, чогось такого люди чекали. Та ніхто не міг навіть припустити, що наступний крок влади буде настільки блискавичним, наскільки ж безглуздим і непродуманим.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.