«В міліції жартувати не можна»

«В міліції жартувати не можна»

Свій перший робочий день як міністр внутрішніх справ Юрій Луценко не пригадує в деталях. Бо першого дня як такого не було: був перший тиждень, що минув як один день. Специфіка міліцейської роботи, крім усього іншого, полягає в тому, що її треба виконувати двадцять чотири години на добу.

Пам’ятає лише першу справу. В Хмельницькій області батькам під двері підкинули записку з вимогою сплатити викуп за сина. В пакетику був відтятий палець хлопця. Через два дні знайшли його тіло – виявилося, що підліткова банда вбила хлопця, коли він відмовився йти на грабунок. А потім вирішила ще підзаробити, шантажуючи батьків покійного.

Звичайно, все це було для цивільної людини новим і не завжди зрозумілим. Удень новий міністр боявся, що від «планірок» у нього розпухне та лусне голова, а ночами намагався читати і вивчати Кримінальний, Адміністративний та інші кодекси, аби хоч трошки розуміти, про що говоритимуть наступного дня. На перших порах Юрій не міг правильно користуватися термінологією, що стало ласим шматком як для недоброзичливців, так і для преси. Наприклад, виступаючи на телебаченні, він якось сказав: мовляв, міліція вже знайшла громадянина, котрий украв стільки-то і стільки-то, скоїв такі-то і такі-то злочини. Після того як це прозвучало, нового міністра поспішили критикнути за некомпетентність: винних визначає суд, а поки людину затримано і ведеться слідство, вона офіційно називається не злочинцем, а підозрюваним. Одначе такі речі Луценко навчився схоплювати дуже швидко, і скоро його виступи і коментарі стали більш компетентними.

Всі нюанси нової для себе міліцейської роботи Юрій вивчав, не забуваючи про необхідність практичного втілення гасла «Міліція з народом» і, відповідно, виведення її з зони впливу будь-якої політичної сили: «помаранчевої», «блакитної», «рожевої» тощо. Делікатність ситуації полягала ще й у тому, що до свого приходу в МВС Луценко знав особисто лише генерала Олександра Савченка,[13] з яким безпосередньо контактував по різні, правда, сторони барикад під час «України без Кучми». А свого дільничного інспектора, знайомством із яким так само похвалився в одному з інтерв’ю, він, виявляється, взагалі не знав! Зате дільничний уже на другий день після призначення нового міністра потурбувався кинути йому в поштову скриньку свою візитну картку. Що зайвий раз підтвердило переконання Луценка: міліція – це такий живий організм, який дуже тонко відчуває настрої країни, насамперед – політичні. І всі прекрасно розуміють: будь-які перестановки в верхах виллються в масові перетасування в міліцейському середовищі. Через необхідність, з одного боку, тримати руку насамперед на політичному пульсі й керуватися політичними настроями, а з іншого – небажанням цього робити доля багатьох міліціонерів та їхніх сімей свого часу була переламана політизованою системою об коліно. Таких історій екс-польовий командир так само наслухався за перший тиждень своєї роботи.

Міністр внутрішніх справ не пише наказів сам. Він не втручається особисто в жоден слідчий процес. Не веде допити, не присутній на них. Будь-які накази, що їх підписує керівник МВС, готуються штабом і приймаються на засіданні колегії, участь у якій беруть усі заступники міністра. Причому кожен документ буквально вилизується, аби набути бездоганного з точки зору законності вигляду. Тому в першу чергу міністр – це бюрократ, який щодня має справу з величезною кількістю документів. Луценко, звичний до активних дій і не великий поціновувач кабінетної роботи, звикав до цього дуже довго. І, здається, так і не звик. Тому дуже радів, коли випадала нагода змінити обстановку і розрядитися.

Юрій Луценко (з диктофона):

– «Регіонали» після виборів тривалий час томилися в Маріїнському парку, в своєму наметовому містечку, і не знали, чим їм зайнятись. Їх ніхто не штурмує, їх ніхто не блокує, ніхто їм не заважає сидіти в наметах. І ось вони вирішили походити по місту, прийшли заодно під будівлю МВС і почали скандувати: «Я-ну-ко-вич!». Прийшла до мене делегація їхніх депутатів. Я прийняв їх, питаю: «Чого ви прийшли?» – «Ми прийшли застерегти вас від неправомірних дій щодо демонстрантів». – «Ви з таким самим успіхом можете мене ще застерегти від вживання наркотиків чи від спроби вбити кого-небудь. У вас є підстави підозрювати мене як міністра у намірі почати проти вас неправові дії? По-моєму, ви абсолютно спокійно провели вибори, провели агітацію, після виборів тут займаєтесь своєю конституційною діяльністю, реалізуєте право на свободу висловлювань. У чому проблеми?» М’ялись-м’ялись, тоді: «А ви до людей посмієте вийти?» Без проблем – виходжу. Стоять вони, кричать своє: «Я-ну-ко-вич!». Говорю: «Ну нема тут Януковича! Кажу вам чесно – тут нема. Сходіть у прокуратуру, може, там він є». Вони постояли, а потім із криком: «Міліція з народом!» – посунули в прокуратуру. Це тільки один приклад стилю поведінки. Цього ніхто не чекає від керівника такого відомства, бо з міністра внутрішніх справ у попередні часи зробили монстра. Тому підлеглі були, так би мовити, в культурному щоці. До мого стилю їм доводилося звикати.

Але були справи, які неможливо було вирішити жартома. Особовий склад міліції станом на 2005 рік кілька років не отримував нової форми. Зарплати були мізерними, що, зокрема, було одним із стимулюючих факторів корупції. А ще – роздутість штатів.

Пізніше Луценко зізнавався: довелося ставати господарником.

Було очевидним, що лише репресивними методами щодо корупціонерів у погонах та масовими замінами керівництва методи міліцейської служби виживання не змінити. Офіцер міліції першого року служби отримував 350 гривень на місяць і просто вимушений був десь дозаробляти. Де? Звичайно, на службі.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Дякую Віктору Пинзенику. Він підтримав мене у політиці підняття зарплат для низової і середньої ланки МВС. В першу чергу – для спецпідрозділів. Загальну лінію було доведено до особового складу: багатіти можемо тільки разом із державою. Більше зламаних кримінальних схем в економіці – більший дохід бюджету – більша зарплата міліціонера. Тож з одного МВС переключилося з пошуку зачіпок щодо бізнесу на конкретне викорінення тіньового та кримінального бізнесу. За неповних два роки було порушено понад 700 кримінальних справ за махінації з податками на суму 600 млн гривень, 1300 справ за розкрадання 10 тис. гектарів землі. В сфері енергетики було порушено ще 3400 справ на збитки в 600 млн. Поряд з іншими заходами першого «помаранчевого» уряду це дозволило збільшити доходи державного бюджету на 62 %. Не дивно, що знайшлася можливість підвищення вдвічі зарплат міліціонерам.

Але все ж таки найбільшою проблемою для нового міністра МВС було навчитися віддавати зрозумілі для міліції накази. Бо міліція розуміє все по-своєму. А Луценко своєю постійною іронією, яку в ньому ніхто ніколи не викорінить, постійно потрапляв у незручні ситуації.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Якось дзвоню сумському начальнику УМВС і кажу: «Михайловичу, туди ж вашу мать, коли ви вже знайдете ці нелегальні свердловини нафти в Роменському районі? При них уже всі знають, а президент третій раз питає, чи вжито заходів. Коли вже буде результат, а не обіцянки?» – «Юрію Віталійовичу, найближчими днями все буде знайдено!» Я за цивільною звичкою жартома кажу: «Як знайдете, то запаліть, щоб мені було з Києва видно, що ви хоч щось робите». Я це сказав, звичайно, у переносному сенсі. Тижнів через два о четвертій ранку дзвінок удома. А міліцейська служба вимагає двадцять чотири години на добу бути на зв’язку. Піднімаю телефон і чую в трубці його хрипкий голос: «Юрію Віталійовичу, ми все знайшли, підпалюємо, але може згоріти село». – «Що ви підпалюєте?» – «Ми свердловину знайшли. Ви не переживайте, ми забили такі довгі тички. Наші не постраждають, але село, по-моєму, згорить». До мене посеред ночі десь із третього разу дійшло, про що йдеться. Наказ підпалювати я скасував і з тих пір запам’ятав: у міліції жартувати не можна».

Проте Юрій Луценко став чи не єдиним «помаранчевим» міністром, чия діяльність сприймалася народом як вистава театру одного актора. Навіть якщо керівник МВС цього не хотів, більше того – коли його дії носили надзвичайно серйозний характер. Що зайвий раз підтверджує: міліцію польовий командир і улюбленець Майдану підганяв під свій власний стиль життя та особисту манеру поведінки.

Мінявся не він. Мінялася – поволі, зі скрипом – сама міліція. І, як наслідок, ставлення до неї людей.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.