49. Тамірис, цариця скіфів

49. Тамірис, цариця скіфів

Тамірис була царицею скіфів.[96] Цей народ населяє безлюдну місцевість під холодним небом Рифейських та Гіперборейських[97] гір і тому знається тільки поміж себе. Невідомо, ані ким були батьки Тамірис, ані ким був її чоловік. Щодо її знатності, то відома вона лише одним: тим, що правила цим диким і непереможним народом у часи, коли Кір володів царствами в Азії.[98]

Краще запізнати Тамірис допоможе нам ось що. Кір запалився бажанням захопити скіфське царство – мабуть, більше задля вгамування своєї слави, аніж задля розширення імперії: адже чув, що скіфи – бідний лісовий народ, але ніхто з великих царів ще ніколи їх не завойовував. Тож захопившись таким прагненням, повів своє військо на Тамірис, царицю-вдову.

Тамірис довідалася про його наміри. Незважаючи на те, що вся Азія і майже увесь світ боявся Кіра через розмах його походів, Тамірис не шукала сховку, як перелякана жінка, не засилала послів, не випрошувала договору про мир. Навпаки, зібравши військо, сама його очолила. І хоча могла чинити опір на кордоні, все ж дозволила Кірові з усім військом перейти ріку Аракс й увійти в межі країни. Розумна жінка вважала, що набагато легше буде вгамувати запал Кіра у глибині країни, аніж ззовні.

Довідавшись, що Кір проник в глиб країни, Тамірис вислала третину війська на чолі зі своїм єдиним, ще зовсім юним сином[99] і наказала вступити в бій. Кір, зваживши недоліки місцевості та звичаї скіфів, про які багато чув, і знаючи, що наближається юнак з військом, вирішив перемогти не битвою, а обманом. Тож, вдаючи втечу, залишив у таборі багато вина, якого скіфи ще не знали, повно вишуканої їжі та всіляких солодощів.

Юнак, увійшовши в покинутий табір наче переможець, заповзявся веселитися з утечі ворога, який нібито запрошував скіфів не до бою, а до гостини; тож вони почали пригощатися невідомими стравами і напоями і згодом, зовсім забувши про військовий порядок, поринули в сон. Коли вони мирно дрімали, Кір напав на них і винищив усіх: загинув і юнак. Після того, впевнившись у перемозі, він попрямував далі в глиб країни.

Тамірис, довідавшись про загибель свого війська, сильно тужила за єдиним сином, адже й так була вдовою. Але не впадала у сльози, як зазвичай роблять жінки, а навпаки, вгамувавши їх гнівом та прагненням помсти, з рештою війська, застосувавши ту ж саму хитрість, через яку, як довідалася, загинув її син, хоча й не залишала табір, повний вина, зважилася перехитрити ворога, незважаючи на його винахідливість. Добре знаючи місцевість, вдавала, що втікає: коротким шляхом завела ненаситного переслідувача поміж голих засніжених стрімких вершин, звідки не було вороття. Тоді вона й накинулася на ворога, позбавленого навіть найменшої можливості на порятунок між вузьких та крутих гірських урвищ, і знищила майже все військо. Навіть сам Кір не зміг втекти: його кривава смерть вдовольнила вдовиний гнів.

Тоді Тамірис дала вказівку відшукати поміж трупів тіло Кіра. Відтявши йому голову, наказала кинути в шкіряний міх, повний крові її воїнів, і тоді, наче влаштовуючи гідне поховання гордовитому цареві, мовила: «Напийся крові, якої був спраглий».[100]

Що ще можу сказати? Про Тамірис не знаємо нічого іншого, крім цього вчинку: настільки він славний, наскільки величною була імперія Кіра.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.