37. Єлена, дружина царя Менелая

37. Єлена, дружина царя Менелая

Єлена, як усім відомо, прославилася на весь світ своєю розпустою і довголітньою війною, яку це спричинило. Була вона донькою Тиндарея, царя Ебалії, та чудової жінки Леди, а згодом – дружиною Менелая, царя спартанців. Усі древні грецькі джерела переконують, що краса цієї жінки була така, що аж ніяк не порівнювалася з іншими.[70] Навіть божественний талант співця Гомера вичерпався, оспівуючи віршами її красу, не згадуючи вже й про інших.

Окрім того, багато видатних скульпторів і художників ставили собі за мету передати нащадкам хоча б якусь подобу цієї виняткової краси. Одним із них був Зевсис Гераклейський,[71] найвідоміший художник того часу, що найбільше вирізнявся з-поміж інших. Його за великі гроші найняли кротонці. Аби змалювати її пензлем, художник доклав усі здібності свого таланту й використав усі можливі засоби мистецтва. Вловивши образ краси її обличчя і постави тіла, не маючи жодного іншого прикладу, окрім творів Гомера і великої слави, вирішив, що з багатьох взірців краси зможе схопити божественний образ Єлени і представити свій витвір замовникам. Тож він попросив кротонців надати йому на перегляд найкрасивіших юнаків та дівчат і з них вибрав п’ять, що вирізнялися красою з-поміж усіх інших. Зібравши всі сили свого видатного таланту, художник вивів один образ із їхньої краси. Однак малоймовірно, що він зміг повністю досягнути своїм умінням того, чого прагнув.

Та це не дивує мене: хто може пензлем чи різаком зобразити на картині чи на статуї радість в очах, погідну лагідність на устах, небесну посмішку, красу кожного поруху обличчя залежно від почутого слова чи побаченої дії? Це є справою самої природи.

Зробив, однак, що зміг; і все, що художник залишив для прийдешніх поколінь, – це образ небесної краси. Від цього й бере початок міф, що Єлена – донька Юпітера, яка перетворилася в лебедя: завдяки зоряному блискові очей, якого жоден смертний до того часу ніколи не бачив, білосніжному обличчю, чудовим гронам золотих локонів, що спадали на плечі прекрасними струмками, милому і дзвінкому голосові, що зачаровував, плавним порухам рожевих запашних уст, гарному чолові та шиї кольору слонової кості, що підіймалася з прихованих солодощів персів, які проглядалися при подихах. Із цього слід розуміти, що вона успадкувала свою красу не лише від матері, а також і від божества; тому й митці, незважаючи на їх талант, не можуть пензлями й кольорами відобразити всю її велич.

Найпершим, кого звабила її вражаюча краса, був Тесей, котрий подорожував з Афін до Спарти. Зухвалець звабив ще зовсім юну дівчину, коли вона, згідно з давнім звичаєм, займалася в палестрі.[72] І хоча єдине, що він міг від неї взяти, – це лише кілька поцілунків, усе ж збереження її дівочості після цього залишається під сумнівом. Електра, Тесеєва мати, повернула Єлену її братам, коли вони прийшли за нею; інші джерела говорять, що Єлену забрав Протей, цар Єгипту, коли Тесея не було. Згодом, коли дівчина дозріла, поєдналася шлюбом із Менелаєм, спартанським царем, і від нього народила єдину доньку, Герміону.

По кількох роках Єлена подалася до Трої з Парісом. Його мати, коли очікувала на дитя, побачила віщий сон і залишила сина на горі Іда. Згодом, усе ще невпізнаний, він переміг свого брата Гектора у змаганнях і заледве уникнув смерті, однак показав дитячі калатальця, і мати впізнала його. Пам’ятаючи обіцянку Венери про жінку особливої вроди, яку отримав як подяку за рішення на горі Іда чи, як дехто вважає, прохаючи Гесіону про повернення з Іди, побудував кораблі й з друзями знатного походження подався у Грецію, де гостював у Менелая.

Там він і побачив Єлену, що світилася небесною красою, розпусністю в царських одежах, спраглістю за поклонінням. Паріс одразу ж запалав, та й поведінка Єлени вселяла йому надію. Тож, чекаючи на відповідний момент, запальним блиском своїх очей Паріс потай вселяв у її розпусні груди вогонь свого кохання. Доля підтримала його задум: Менелай подався на Крит у своїх справах, залишивши Паріса вдома.

Деякі джерела оповідають, що Паріс і Єлена, палаючи взаємним коханням, домовилися про втечу: так сповнилося пророцтво, яке уві сні отримала Гекуба, що Паріс принесе до батьківщини вогонь. Тож вони разом із великими скарбами Менелая вночі вирушили із спартанського узбережжя. Дехто, навпаки, говорить, що вирушили вони з Кітери, з острова, що неподалік, де Єлена за давнім звичаєм приносила жертву в храмі. Тож він прихопив Єлену, що чекала на нього, посадив на заздалегідь приготований корабель і не без великих пригод прибув з нею до Трої. Пріам прийняв її з усіма почестями, оскільки вважав це очищенням ганьби від того, що Теламон тримав у себе Гесіону і зовсім не думав, що це і є причиною швидкої загибелі його царства.

Звабливість Єлени зворушила цілу Грецію. Всі грецькі правителі значно більше переймалися злим вчинком Паріса, аніж розпутністю Єлени, і даремно закликали її повернутися; тож вони одноголосно постановили зруйнувати Трою. Зібравши сили, спорядивши тисячу, а може, й більше кораблів, повних озброєних воїнів, зайняли берег поміж Сигеєм та Ротеєм,[73] що на фрігійському мисі, і взяли Трою в облогу, незважаючи на протистояння фрігійців. Тепер з мурів обложеного міста Єлена могла бачити справжню ціну своєї краси: перед нею відкривався берег, повністю вкритий ворогами, все довкола спустошене вогнем і мечем, народ воює і падає від взаємно нанесених ран, всюди проливається і троянська, і грецька кров.

Єлену так уперто тримали одні і так наполегливо здобували інші, що кривава облога, в якій загинуло багато знатних воїнів, тривала десять років. Протягом цієї війни загинули Гектор і Ахілл, Паріса вбив Пірр, жорстокий молодик, а Єлена, неначе вважаючи, що недостатньо згрішила за першим разом, вдруге взяла шлюб із молодим Деїфебом.

Врешті греки зважилися зрадою отримати те, що не могли здобути зброєю. Жінка, котра була причиною цієї облоги, спричинилася до загибелі міста: щоб здобути повагу колишнього чоловіка, добровільно й свідомо вдалася до зради. Коли греки підступно вдали відступ, а троянці, втомлені минулими невдачами і радісним святкуванням таких новин, поринули у глибокий сон, Єлена, вдаючи, що танцює, на вежі замку запаленим факелом подала знак грекам, які були вже напоготові. Повернувшись, вони увійшли в напівсонне місто через незачинені ворота, спалили Трою, жорстоко вбили Деїфеба, а Єлену по двадцяти роках викрадення повернули її чоловікові Менелаю.

Інші джерела говорять, що Паріс викрав Єлену без її на те згоди і тому вона заслужила, щоб чоловік забрав її. По дорозі до Греції корабель Менелая потрапив у шторм. Вітер, жбурляючи його, змусив мореплавців повернути до Єгипту, де їх прийняв цар Полібій. Згодом, коли буря вляглася, Менелай повернувся у Спарту разом з відвойованою дружиною – було це майже через вісім років після зруйнування Трої. Скільки ще жила Єлена після цього, що вона робила, під яким небом похована – не пам’ятаю, щоб колись про це читав.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.