Дострокові вибори

Політ над прірвою

Попри астрологічні прогнози, Кравчук утримався на посаді. Правда, той самий Глоба напророчив відставку Кучми з прем’єрського поста, що таки сталося. Крім того, складаючи прогноз для всієї України, Глоба заявив: «Рік 1993-й стане для країни піковим роком польоту над прірвою». Справді, про той рік газети писали, як про «рік на мінному полі». Після оприлюдненого пророцтва Леонід Макарович зустрівся з астрологом особисто. Бажання виявив сам Павло Глоба. До того часу колишній головний ідеолог з провидцями ніколи не стикався. «Я зрозумів, що він – підготована людина, – ділився потім враженнями Леонід Макарович у книзі «Президент». – Він не просто говорить, він має астрологічні календарі. Я зрозумів, як він будує пророцтва, віщування, які наукові категорії вживає». Поки що все, що віщував астролог на 1993 рік, збувалося. Про рік наступний, 1994-й, він нічого не говорив. А Кравчук, у свою чергу, не питав. Але, як і слід було сподіватися, з кожним наступним роком ставлення до нової української держави і її політики сильно різнилося від регіону до регіону.

Найбільш національно свідомий Захід України надавав повну і безумовну підтримку державним реформам. Проблема полягала в тому, що, як традиційно аграрний регіон з дуже сильними консервативними настроями, Галичина не могла представити всій Україні зразка економічного процвітання. Дещо нижчим, однак все ж таки порівняно досить високим, був рівень підтримки української самостійності у двох інших західноукраїнських регіонах – Волині і Закарпатті. Ситуація в останньому ускладнювалася відродженням тут русинського руху, зокрема того його крила, яке вимагало приєднання Закарпаття до Угорщини, Словаччини чи навіть Росії. Україномовна і також значною мірою сільська Центральна Україна теж прийняла без будь-яких застережень існування української держави, але ніяк не виявляла своєї відкритої підтримки через загальну політичну апатію свого населення – за винятком хіба що жителів Києва. Зовсім інакшим було ставлення населення Сходу і Півдня України. Як жителі регіону з високим рівнем індустріалізації, вони найбільше відчули на собі вплив економічної кризи, яка, очевидно, найдошкульніше зачепила великі підприємства. Обмежені й обережні спроби київського уряду у 1992—1993 роках ввести в дію закон 1989 року про державний статус української мови викликали хвилю активізації російськомовного населення, настрашеного наступом «українського націоналізму». Підтримка української самостійності станом на весну-літо 1994 року була тут мінімальною, натомість частка її противників коливалася від 30 до 60% населення. Їхні вимоги були спрямовані не на подальше прискорене реформування, а на повернення назад до державного соціалізму і Радянського Союзу.

Хоча в той же час на міжнародній арені Україна здобула чималих успіхів. Зокрема, у лютому 1993 року Леонід Кравчук побував з офіційним чотириденним візитом у Великобританії. Основною частиною візиту були переговори президента України з прем’єр-міністром Джоном Мейджором, результатом яких, зокрема, стала підписана угода про технічну допомогу Україні та намір Великобританії підтримати економічну, політичну й адміністративну реформи в країні. Під час цього візиту Леонід Макарович був прийнятий англійською королевою в Букінгемському палаці – разом з дружиною Антоніною Михайлівною завітав на ланч. «Ми зіткнулися з ситуацією, коли Україна прийшла в світ, а в світі її не знають», – говорив потім Кравчук, і це стосувалося не лише підсумків візиту до Великої Британії, а взагалі – сприйняття України в світі. Здебільшого, за спостереженнями президента, Україну сприймали частиною в кращому випадку – Радянського Союзу, в гіршому – Росії. А наприкінці 1993 року радіо «Свобода» передало: «Зовнішня політика – найяскравіша сторінка дворічного періоду існування історії суверенної України. Це саме та галузь, де протягом двох років відбулося найбільше подій і вони найрельєфніше засвідчили становлення молодої української держави. Київ у своєму протистоянні з Росією одержує чудовий шанс здобути потенційних партнерів на своїх західних рубежах». На початок 1994 року Україну визнало 145 держав, а дипломатичні відносини були встановлені з 132 державами. У Києві – 50 іноземних посольств, 44 дипломатичних представництва є в іноземних країнах. У розвитку міжнародних стосунків заслуга Леоніда Кравчука безперечна. Проте внутрішні протиріччя далі розривають Україну.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.