«Після спроби реформувати ДАІ преса щодня показувала страшні аварії»

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

«Після спроби реформувати ДАІ преса щодня показувала страшні аварії»

Після відставки Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ журналісти звернули нашу увагу на одну дуже цікаву обставину: темна смуга у життi українських автоiнспекторiв закiнчилася.

На початку березня 2007 року новопризначений керiвник Державного департаменту ДАI Олексiй Калинський оголосив про збiльшення кiлькостi працiвникiв на чотири тисячі. Його заступник Василь Зайченко пояснив: цю кiлькiсть пiсля вiдповiдних пiдрахункiв визнано оптимальною. Пiд час скорочення, яке почалося влітку 2005 року, з лав ДАI звiльнили сiм тисяч осiб. «Як ми всi знаємо, нічим добрим це не закінчилося, – сказав пан Зайченко. – Лише за минулий (2006) рiк на дорогах України загинуло 7,5 тисяч чоловiк, а 60 тисяч водiїв потрапили у лiкарнi. Аби не допустити бiльше такого, кiлькiсть працівників вирішено збільшити».

Серед нововведень – відмова від мiжрайонних вiддiлiв ДАI та знову створення районних вiддiлень. Саме скасуванням райвідділів ДАІ свого часу дуже переймався Юрій Луценко, коли МВС із благословення президента Віктора Ющенка почала кардинальну реформу Державтоінспекції. «Коли були райвідділи ДАІ, кожен начальник райвідділу, бідний, як церковна миша, вимагав од «даішників» заробити на ремонт приміщення, на комп’ютери тощо. А тепер міжрайонний відділ підпорядкований трьом районам, отже, такі накази стали неможливими», – пояснював він.

Правда, пан Зайченко, коментуючи чергові зміни в ДАІ, обмовляється: тепер «даішні» райвідділи не пiдпорядкову-ватимуться райвiддiлам мiліцiї, а дiятимуть як самостiйнi одиницi у складi ДАI мiста та областi. Таким чином, патрульнi пiдроздiли райвiддiлiв виконуватимуть свої функцiї, а дорожній патруль – свої. «Дбатимемо про безпеку дорожнього руху i займатимемося порушниками, – пояснює пан Зайченко. – Звичайно, у разi повiдомлення про будь-якi злочини наш працiвники реагуватимуть на них i дiятимуть, як i належить правоохоронцям. Нинi усi – i пересiчнi громадяни, i урядовцi – зрозумiли, що без ДАI навести лад на дорогах неможливо. Ми чекаємо, що вже найближчим часом парламент ухвалить рiшення, що розширять права наших працiвникiв i встановлять жорстку вiдповiдальнiсть за порушення правил дорожнього руху. Сказане стосується i механiзмiв покарання порушникiв. Отодi ми зможемо реально вплинути на дорожньо-транспортну ситуацiю та належним чином виконувати свої функції».

Такий коментар – камінець у город Луценка. Хоч як би він заявляв про те, що МВС улітку 2005 року почала робити рішучі кроки в напрямку кардинальної реформи ДАІ, громадяни сприймали це однозначно – як ліквідацію Державної автомобільної інспекції в Україні. До речі, сам міністр назвав ДАІ «станцією машинного доїння». Бо навіть люди, які не вміють водити машину і ніколи не мріяли навчитися та кататися на власному авто, усвідомлювали масштаби здирництва та хабарництва, що процвітають в системі ДАІ. А преса періодично підливала масла у вогонь, причому про свавілля «даішників» говорили та писали за будь-якої влади і за будь-якого режиму.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Мене не цікавило, скільки протоколів складено на дорогах. До речі, з них тільки мізер доходить до державної скарбниці. Мене цікавило насамперед, скільки автомобілів реєструється і скільки вони платять за розмитнення. Коли ми за це взялися, то за рік, при тій же кількості розмитнених автомобілів, до бюджету за розмитнення надійшло на півтора мільярда гривень більше, ніж раніше, коли процедура розмитнення відбувалася через суд без сплати належних коштів державі. Так само – аварійність: мені все одно, скільки там стоїть постів на дорогах. Аварійність в області росте – начальника ДАІ буде змінено. Спочатку це сприймалося як слова. Потім зняли десять начальників ДАІ областей, де фіксувався найгірший стан аварійності на дорогах. Коли стало зрозуміло, що це не жарти, почали вирішувати проблему. Результат – за 2006 рік дали мінус 10 % ДТП.

Звичайно, радикальна ініціатива ліквідувати ДАІ належала не вчорашньому польовому командирові Майдану, а, як уже зазначалося, главі нашої держави.

Як офіційно повідомили ЗМІ, 19 липня 2005 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про ліквідацію Державної автомобільної інспекції». Цим указом ліквідується Державна автомобільна інспекція як складова частина системи МВС. Таке рішення стало наслідком незадоволення президента результатами колегії, яка відбулась у МВС тижнем раніше, 11 липня. «Я ухвалив рішення: ніякого ДАІ більше в Україні не буде. За добу прошу підготувати проект Указу, – сказав тоді Ющенко, розкритикувавши доповідь керівника департаменту ДАІ Сергія Коломійця. – Я вашої доповіді не приймаю. Ви за півроку нічого не зробили. Якщо можете зносити це (те, що відбувається з ДАІ. – Авт.), у вас перспективи немає».

До такого кроку президента, безперечно, змусили вдатися емоції. Але були й цілком конкретні підстави та факти, з якими зіштовхнувся глава держави особисто.

З коментарів Віктора Ющенка стосовно свого указу:

– Я позавчора (неділя, 17 липня 2005 року. – Авт.) їхав на Говерлу, це Івано-Франківська область. На одному з перехресть, там, де роза кругова, на найскладнішій ділянці безпеки руху стоїть «жигульонок» із «мигалками» і ходять троє правоохоронців. Зупиняють усіх підряд! Стоїть хлопець. Зупиняю машину і запитую його: «Яке в тебе тут завдання?» Він каже: «Вікторе Андрійовичу, я зараз поїду». – «Та почекай, яке тобі завдання на день виписали керівники?» Він не скаже, а я вам скажу: він стоїть тут, тому що треба збирати касу! Я тричі попередив міністра Луценка: якщо «даішники» сидітимуть під кущами з бузиною, ДАІ в цій країні не буде. Ще приклад: їдемо біля Яремчі, коли мчить ескорт із «мигалками» червоними та синіми. Мчить нахабно, по осевій лінії. Перша машина ДАІ, два джипи, друга машина ДАІ… Як дискотека світиться! Я за кермом був, ледь-ледь устиг утекти, вже аж на тротуар виїхав. Тоді кажу: «Хлопці, ану перевірте, що це за ескорт?» Виявилося, ведуть автомобілі Зінченка й Тарасюка! Дві машини ДАІ ведуть дві порожні машини. Я відверто кажу – й Ігореві Тарасюку, і Олександру Зінченку: гасати по Івано-Франківщині такими кортежами – що про нас подумають люди?

Президент, усупереч думці керівника МВС і секретаря РНБОУ, не захотів миритися з існуванням привілейованих номерів, зокрема Кабміну та синіх номерів міліції. Правда, зовсім викреслювати ДАІ він не планував. За дорученням президента департамент ДАІ МВС України мав бути реорганізований, його структурні підрозділи мали перетворитися на Державну службу безпеки дорожнього руху (дорожню міліцію) та патрульну службу Міністерства внутрішніх справ України. На період до утворення Державної служби безпеки дорожнього руху та патрульної служби МВС, згідно з указом, виконання зобов’язань ДАІ покладено на Міністерство внутрішніх справ України. Відповідно, Кабмін має упродовж трьох місяців здійснити заходи для ліквідації ДАІ, розробити та подати пропозиції щодо внесення змін до актів законодавства, пов’язаних із ліквідацією ДАІ та створенням нової служби.

Також Віктор Ющенко доручив Кабміну забезпечити на період до утворення Державної служби безпеки дорожнього руху та патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України, цитата, «здійснення контролю за додержанням власниками (водіями) транспортних засобів вимог щодо технічного стану транспортних засобів, допуском громадян до керування транспортними засобами». Уряд має припильнувати здійснення контролю за регулюванням дорожнього руху, визначенням основних вимог щодо організації, регулювання та керування дорожнім рухом, здійсненням державної реєстрації та обліку транспортних засобів, організацією супроводження і забезпечення безпечного руху транспортних засобів спеціального призначення, а також супроводженням організованих груп дітей до місць оздоровлення та у зворотному напрямку.

В указі президента не було бодай натяку на те, яким чином виглядатимуть наступниці ДАІ з більшою чи меншою кількістю букв в абревіатурі – ДСБДР (дорожня міліція) та ПС. За словами Юрія Луценка, лише на підготовку цього указу об’єктивно потрібно було не менш ніж тиждень, чекати на чіткий план дій доведеться довше, ніж на указ. Проте, як випливає із змісту документа, він має на меті лише запустити механізм у незворотному порядку, а час – три місяці, передбачені для процесу реорганізації, – дасть можливість упорядкувати все.

З іншого боку, Юрій Луценко заявляв: системно виправити ситуацію з безпекою руху на дорогах можуть тільки зміни в законодавстві, вже внесені до Верховної Ради. Одначе він передбачає, що в парламенті з цього приводу буде велика дискусія. Спілкуючись у ті дні з журналістами, Луценко зазначив, що депутати вже незадоволені «цим «дра-конівським» законом, оскільки він вводить штраф утричі більший, ніж сьогодні». За словами міністра, штрафи передбачають у межах 50–70 грн. Луценко нагадав, що в будь-якій країні «від Росії до Америки» працівники міліції або поліції вручають порушникові квитанцію на штраф, і той або оплачує її, або оскаржує штраф у суді. Натомість в Україні, за словами міністра, ніхто не боїться штрафу, проте бояться затримання працівником міліції на 7 – 10 хвилин, тому дають йому хабар.

Зверніть увагу: все, що стосується ліквідації ДАІ, озвучують або керівник держави, або головний міліціонер. Прес-служба Державтоінспекції протягом цих днів не дає ніяких коментарів. Телефони просто мовчать, ніби ДАІ справді вже перестала існувати. Складалося враження, що даішники самі не знають, які реформи на них чекають.

Зате автолюбителі та пішоходи зорієнтувалися. Вони не вчитувались і не вслуховувалися в офіційну інформацію. Якби навіть почали дослухатися до неї, то все одно нічого б толком не зрозуміли. З усієї казенщини люди зрозуміли два слова – ДАІ ліквідована. Її більше не існує. Тому 19 липня 2005 року, буквально через кілька годин після оприлюднення цього указу, водії на київських вулицях зупинялися біля інспекторів, виходили з машин і дарували їм квіти. Те ж саме робили в різних кінцях міста звичайні перехожі. Складалося враження, що президентське рішення ліквідувати ДАІ перетворилося на всенародне національне свято.

Юрій Луценко (з диктофона):

– І керівництво ДАІ, і рядові працівники були шоковані й люті через те, як це рішення сприйнято суспільством. Насправді особисто я наполягав, аби це була реформа ДАІ, бо ліквідувати її не можна. Є відповідний закон, що передбачає її існування. Президент не може скасувати закон. Проте Зінченко в погоні за театральщиною написав слово «ліквідація». Воно лишилося в заголовку, хоча далі, в пунктах указу, ліквідації не було. Так, суспільство хотіло, аби ДАІ радикально змінилося, бо багато хто був за кордоном, бачив, як там працюють такі служби. Багато кому набридло наше ДАІ. Але ліквідації бути не може. Слово «ліквідація» призвело до анархії. Наш народ за кермом зрадів фактичній безкарності. Причому досвідчені водії спокійно їздили далі, дотримуючись правил дорожнього руху, а пацанва, яка ледве сіла за кермо, а інколи і купила права, лихачила і витворяла на дорогах неймовірне. Тому проблеми дійсно були величезні. А міліція стояла обпльована, бо їй не тільки квіти дарували – показували і середнього пальця, і дулі тикали. Це було ненормальне явище – розгублених інспекторів на вулицях та дорогах ображали і принижували – це факт.

У зв’язку з цим важко не згадати знамениту, описану величезною кількістю друкованих ЗМІ та Інтернет-видань історію про те, як міністр внутрішніх справ виховував інспектора ДАІ на Полтавській трасі. Сталося це приблизно за місяць до згаданих подій.

Вірний своїй звичці перевіряти роботу міліцейських служб інкогніто, Луценко, перебуваючи з плановою інспекцією на Полтавщині, сів у звичайну машину з «цивільними» номерами, направивши свою службову машину на Кременчук. Сам же вирішив подорожувати іншою трасою. Дуже скоро неподалік від Лубен машину зупинив молоденький інспектор. Водій вийшов з машини, міністр лишився сидіти – його особу ховало тоноване скло. Тим часом даішник, слово за слово, почав розкручувати водія на хабар і таки отримав двадцять гривень, не склавши, як водиться, протоколу. Та коли побачив, як з машини просто до нього виходить розгніваний Луценко, то мало не втратив мову.

«Міністр конфіскував і посвідчення, і нагрудний знак міліціонера, який взяв 20 гривень і не склав протокол, – напише потім «Кременчуцький телеграф». – Виступаючи перед начальниками обласних ДАІ, Луценко попередив їх, що один боротися з корупцією не в змозі. «За цього інспектора керівник районної ланки отримає догану. За другого в своєму районі – сувору догану, за третього – буде звільнений з посади. Так, це – кругова порука, але іншого виходу для того, щоб міліція зайнялася справою, немає». Тим більше, відзначив міністр, держава вдвічі збільшила зарплату співробітникам МВС. За словами міністра, «раніше інспектор отримував 350 гривень, а сьогодні – 600 гривень».[29] «Я запитав у цього пацана, скільки він працює в міліції. Виявляється, півтора року. Скільки тобі, питаю, ще, собако, заплатити, щоб ти людей не грабував?!». На запитання: «Так і сказали «собако»?» Луценко відповів: «Так і сказав!» При цьому міністр зазначив, що за час, коли він керує МВС, лише на Полтавщині спіймано на гарячому 800 хабарників. Міністр пообіцяв, що «ці люди сидітимуть не менше п’яти років».

Суспільство аплодувало, натомість преса, яка віднедавна почала дбати про свій демократичний імідж, сприйняла поведінку народного улюбленця неоднозначно. Зокрема, «Львівська газета» поставила під сумнів право міністра ображати людей, нехай там вони сто разів проштрафилися.

«Якби переляканий працівник дорожньо-патрульної служби зібрався з духом і все ж відповів, то, мабуть, назвав би суму, принаймні втричі більшу, ніж має нині. Хабарництво – це наше соціальне зло, хронічна хвороба, ерозія, корозія, іржа тощо. Та чи не провокує держава цю суспільну недугу, оцінюючи роботу службовців надто низько. Хоча за 600 гривень і не помреш від голоду, але й не почуватимешся повноцінною людиною. Наша загальна бідність спонукає багатьох державних службовців до хабарництва, виправдати яке неможливо, одначе пояснити можна. І ніякими рейдами, погрозами й іншими каральними санкціями не викоренити цю «ядучу рослину», допоки наші міністри вважатимуть 600 гривень вершиною матеріального благополуччя. Не для себе, звісно, а для «низів». Хто з рядових громадян мислить на загальнодержавному рівні – насамперед дбає про власні інтереси, про рідних і близьких. І хто жбурне каменюку в такого хабарника? Мабуть, тільки «безгрішний» – тобто той, чиї статки набагато перевищують жалюгідні зарплати рядових бюджетників. Для того щоб людина почувалася комфортно, їй потрібно дуже багато. Звісно, хабарництво не може бути шляхом подолання бідності. Але що ж робити? Адже хочеться жити сьогоденням, а не трястися над копійками й тішитися сподіваннями на краще майбутнє. Наразі багато державних службовців, опущених до рівня «собак», «рватимуть» хто скільки може й де тільки можна, оскільки, як уже казали, жити хочеться вже тепер, а не чекати роками, коли держава «підкине» ще сотню-другу знецінених гривень».[30]

Юрій Луценко (з диктофона):

– Я знаю, що сьогодні багато хто це використовує в політичних цілях. Але все ж таки то була показова історія. Я назвав його «не собакою». Слово на ту саму букву, але гірше звучить і менш пристойне, якщо вже так зовсім чесно говорити.[31] Але також люди повинні чути не тільки слова, але й бачити вчинки. Міліція привчена ось до чого: коли щось від неї вимагається, то це ще не остаточно, а ось коли за це карають або позбавляють премії, коли знімають погони – тоді це точно показник. Вони живуть постійно в мінливих координатах вимог начальства. Перші вимоги були: скільки хто грошей зібрав для потреб центрального апарату ДАІ. Показник: десять тисяч баксів треба здати в місяць туди-то. Цей показник відпав – нових не придумали. Потім до них довели новий показник: хабарі на дорогах не збираються, кого ловлять – той вилітає з міліції. Звичайно, сьогодні є багато охочих сказати, що Луценко спровокував хабар. Насправді «двадцятка» – не хабар, вона не кваліфікується як хабар, але все одно дії працівника міліції явно незаконні. Так само, якось ідучи вночі з кінотеатру, ловлю в центрі Києва, на вулиці Лесі Українки, «даішника», який зупиняє автомобілістів. Дивлюся: машина якась підозріло нова, якось підозріло гарно вдягнуті міліціонери. Дзвоню куди треба, і виявляється – патрульна машина з цим номером має чергувати біля посольства! А він, бачте, поїхав на нічні заробітки. Тут же був звільнений з роботи! Потім манеру міністра контролювати переймають начальники усіх обласних управлінь. Вони ж хочуть довести міністру, що теж такі ж, як і він. І все – ця система починає нормально працювати. Тому це не такі якісь хлопчачі жести для публіки. Це приклад для підлеглих, а далі він по вертикалі йде до самого райвідділу.

До речі, боротьба з корупцією і хабарництвом – завдання, яке поставив перед собою Луценко, очоливши МВС. І тут справа не лише в ДАІ. У зловживаннях загрузла вся система. І Юрій сам бачив і розумів, що рядові працівники здебільшого змушені брати ці самі «двадцятки», бо інакше не проживеш. Він сам згадував випадок, коли патрульного звільнили за те, що взяв у бабусі, яка торгує на вулиці, 50 гривень. Хабарника автоматично позбавили й казенного житла – кімнати в гуртожитку, де він жив із дружиною та двома дітьми. Але коли міністр побачив шафу, забиту суцільними макаронами, то, за його словами, лише облаяв порушника з ніг до голови, а з наступного тижня почав капітальний ремонт гуртожитку київського «Беркута».

Однак ДАІ виявилася такою системою, зловживання в якій носили найбільш системний характер. Саме тому Державтоінспекції Луценко, будучи міністром МВС, вирішив приділити особливу увагу. Проте і він, і президент дуже скоро почали усвідомлювати весь комплекс проблем, які треба вирішити після спроби реформувати ДАІ засобами кавалерійської атаки.

Почнемо хоча б із того, що вже на третій день після оприлюднення Указу про ліквідацію Державтоінспекції міністр внутрішніх справ із жахом почав розуміти, скільки грошей із його відомства піде на виконання всіх його пунктів. У Міністерстві юстиції так само сушать мізки над тим, як це рішення провести на паперах. Попри президентський указ про ліквідацію ДАІ, установа з такою назвою у центрі Києва повноцінно працює і навіть має постійно відчинені двері. Її працівників щодня інструктують про те, як жити після смерті. В інспекторів позбирали нагрудні жетони і вчать представлятися перед порушниками правил дорожнього руху сержантами міліції. На численних нарадах даішники скаржаться, що водії ставляться до них зневажливо і називають привидами на дорозі.

У столиці чоловіки зі смугастими жезлами позникали навіть зі своїх постійних точок. У центрі їх замінюють світлофори. Автомобілі Державтоінспекції трапляються вкрай рідко, а їхні пасажири на контакт не йдуть. Все йде до того, що кожен автомобіліст відтепер буде вважати: дорога належить йому, і почнеться хаос.

Луценко намагається заспокоїти громадськість: боятися анархії на шляхах після ліквідації ДАІ, за його словами, не варто. Поки працівники Державтоінспекції виконують свою роботу як і зазвичай. А після реорганізації їх розподілять до дорожньо-постової служби або до дорожньої міліції. Скорочення планують незначні. Вони навряд чи перекриють масові виходи на пенсію. Проте, якщо тотальний вихід на пенсію таки почнеться, необхідність законної виплати вихідної допомоги продірявить і без того благенький державний бюджет. Треба паралельно ухвалювати законопроекти про збільшення більш як удвічі штрафів і жорсткіші санкції проти порушників правил. Але це, зітхає міністр, не раніше осені.

Цими проблемами абсолютно не переймаються радикально налаштовані «помаранчеві» політики. Скажімо, Андрій Шкіль цілком задоволений процесом ліквідації ДАІ. «Ліквідація ДАІ є обов’язковою, і я, як кожен водій, підтримую таку дію президента, – охоче коментує він ситуацію. – Хто їздив, не порушуючи правила дорожнього руху, той не порушує й тепер, якщо раніш порушував, то й порушує зараз. Думаю, нічого не зміниться, чи є ДАІ, чи її немає. А тримати таку кількість міліціонерів лише для того, щоб вони перевіряли наявність у водіїв аптечки, це абсурд. Потрібно створити міліцію охорони, яка б стояла на міжміських дорожніх сполученнях та обов’язково на об’їзних дорогах, де відбувається чимало порушень і аварій».

Відтак про збільшення кількості правопорушень на дорогах після того, як звідти зникли даішники, не кричав тільки лінивий. Наводилися навіть шокуючі цифри, які, нехай це прозвучить дивно, спростовувало саме керівництво ліквідованого ДАІ. Так, начальник Департаменту ДАІ Сергій Коломієць відзначив: тенденція збільшення кількості ДТП спостерігалася ще до указу президента Віктора Ющенка про реорганізацію ДАІ. Аварійність збільшувалася до 18 (липня) і збільшується після 18. Більше того: після указу президента ДАІ значно зменшило адміністративний тиск на водіїв. Водночас Коломієць пообіцяв, що надалі співробітники інспекції особливо уважно відпрацьовуватимуть аварійні ділянки доріг. Будуть змінені критерії роботи співробітників, крім цього, планується підвищити їм заробітну плату, що, на думку Коломійця, має сприяти зниженню хабарництва. «Назва «Інспекція» має на увазі контроль, а назва «Служба» має на увазі те, що ми будемо служити людям», – сказав він.

Показовим прикладом неоднозначного сприйняття ліквідації ДАІ в суспільстві служить випадок із київським програмістом Володимиром Колесниченком, який намагався судитися з Президентом України, твердячи, що така ліквідація негативно позначилася на ньому як автомобілістові. «Моя «Волга» не з нових, про такі кажуть – «танки грязі не бояться». І за кермом усього два-три роки. Але я везу двох дітей, і мені не байдуже, яка обстановка на дорозі», – аргументує він свої претензії. Щоправда, суд відхилив його заяву, і ця історія не набула надто широкого розголосу. Тим більше що через тиждень після інциденту в країні почалася чергова політична криза – Ющенко розпустив парламент, у порівнянні з чим ліквідація ДАІ явно програвала за своєю значимістю.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Ми зробили не ліквідацію. Ми зробили інше: ми зменшили кількість ДАІ на дорогах майже на 40 %. І радикально переформували таким чином, що раніше, як я пам’ятаю, один керівник був на шість підлеглих, тепер став на дванадцять. У цьому сенс був: менше начальства – більше патруля, але вони стали з’являтись у сільській місцевості на дорогах державного значення. А звільнених перевели в патруль, те, що потрібно людям кожного дня. Оце реформа ДАІ. З іншого боку, ми внесли пакет документів, за яким ДАІ отримало набагато більші і серйозніші повноваження в покаранні реальних злочинців чи там правопорушників. Тому реформа ДАІ, з моєї точки зору, вдалась, але опозиція і преса вчепилася за це і кожного дня показувала аварії. Вони кожен день стаються. Але тоді з цього зробили бум. Насправді за 2005 рік кількість ДТП збільшилася на 6 %. Це нічого – наступного року зменшилася вже на 10 %. А от коли мої наступники знову поставили перед ДАІ функції машинного доїння, аварійність в 2007 році виросла на 35 %!

У квітні 2007 року ДАІ України відзначала свій перший ювілей – 10 років від дня заснування. На урочистостях говорили багато і згадували найбільш яскраві етапи її становлення. Але історію з ліквідацією тут намагалися не обговорювати. Реформа не вдалася.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.