«Листи з резолюціями Мороза я пускав у різальний апарат»

«Листи з резолюціями Мороза я пускав у різальний апарат»

На місце головного міліціонера претендував Олександр Турчинов, соратник Тимошенко.

Проте, в результаті тривалих переговорів, які прийнято називати торгами за портфелі, до БЮТ відійшло крісло керівника СБУ. Натомість Петро Порошенко, один із перших людей у «Нашій Україні», в результаті цих торгів ризикував лишитися без адекватного його амбіціям портфеля взагалі. Ющенко прийняв стосовно свого соратника і кума Соломонове рішення: призначив його головою Ради Національної безпеки та оборони.

Але повноваження цієї структури при попередніх президентах були не надто широкими, і, за оцінками політологів, РНБО виконувала більше декоративні функції дорадчого органу. Тому після призначення Порошенка її керівником повноваження як РНБО, так і самого Петра Олексійовича почали різко розширюватися. За досить короткий термін вони стали практично необмеженими. До їх переліку, зокрема, входило кураторство над силовиками. Тобто – і над Міністерством внутрішніх справ.

На прес-конференції, присвяченій ста дням Луценка, Порошенко, здавалося, був одним із почесних гостей. Вони не видавались явними опонентами. Більше того, журналісти почали говорити: в особі Петра Олексійовича Юрій Віталійович знайшов собі нового шефа, адже з Олександром Морозом він нібито офіційно порвав. При тому, що формально МВС «отримали» соціалісти.

Проте якщо про лобіювання новим міністром внутрішніх справ інтересів своїх колишніх однопартійців говорили дуже мало, можна сказати – фактично не говорили, то про пряме втручання РНБО і особисто Порошенка в кадрові призначення та перестановки в міліції писали практично відкрито. Через півроку почнуться відверті розмови про те, що багато кандидатур Луценкові фактично нав’язали «куратори». Але в перші місяці це сприймалося як нормальне явище. Принаймні головний міліціонер обговорював цю тему спокійно.

«Перш ніж прийняти рішення про чергове призначення, я звертаюся до Департаменту внутрішньої безпеки і на основі службових записок роблю висновки і призначення. Саме вони в багатьох випадках зупиняють або підтверджують чергову кандидатуру. Але, звичайно, перед тим як прийняти кадрові рішення, я так само раджуся і в апараті міністерства, і в апараті Секретаріату президента, і в апараті РНБО», – говорить Луценко в травні 2005 року. На запитання, чи бували випадки, коли його підлеглих призначали або міняли без його згоди, Юрій відповідає: «Рішення я приймаю сам, але змушений дотримувався правової бази, що існує в даній сфері. Тож «проводив» через прем’єра всіх своїх замів, узгоджував їх із держсекретарем і з РНБО». Коли питають, кому підпорядковується МВС, у відповідь чують: «Міністрові внутрішніх справ. А він підпорядковується і президенту, і прем’єру, і РНБО». Нарешті, поцікавившись, чи були серед уже призначених кандидатур жорстко нав’язані, Луценко обмежився коротким коментарем: «Скажемо так: є жорстко рекомендовані».

Звичайно, новий міністр розумів: якщо з часом і можна поміняти щось усередині системи, то змінити ставлення до системи і тих, хто її представляє, буде надзвичайно важко. В нашому випадку – практично неможливо. Міліцейську верхівку, за його словами, не любив саме за те, що вона намагалася тісно дружити з політиками і, відповідно, приймати та виконувати політичні замовлення. Це призвело, в свою чергу, до надмірної і неприпустимої політизації силових структур, і зокрема – міліції та її центрального апарату. Тому нічого дивного немає в тому, що кожна сила і структура хотіла мати в міліцейському керівництві не просто свою людину, а свою людину, яка приймає конкретні і важливі рішення. Петро Порошенко як голова РНБО не був винятком.

Згодом, коли про корупцію в верхніх ешелонах тепер уже нової влади почали говорити відкрито і навіть обговорювати її, більшість ставлеників Порошенка погодилися працювати за правилами, встановленими керівником МВС. І необхідність згадувати про жорстко рекомендовані кандидатури відпала.

Юрій Луценко (з диктофона):

– Я пам’ятаю, як у перший день після мого призначення сказав: «Хай із цього моменту мої рідні і близькі, колеги, друзі по Майдану і по всьому життю забудуть, що вони мене знають». Не тому, що став міністром і загордився, а тому, що я тепер не маю права зважати на всі наші знайомства, стосунки та зобов’язання. Бо бувало таке: десь тиждень на другий після призначення брат прислав sms-ку: «Менти задовбали, лізуть у вікна і двері». Це значить, що міліція за старою звичкою пішла через родичів. Коли вони зрозуміли, що цей шлях не працює, від них пішли масові листи з візами Мороза. Такий був стос паперів, сантиметрів 60 завтовшки. Йому пишуть всякі «об’єктивки», а він рукою писав мені приблизно таке: «Ця людина заслуговує на увагу». Коли я уважніше ознайомився з першими десятьма кандидатами – взявся за голову! Далі, щоб не ображати Мороза, я все це, не читаючи, спускав у різальний апарат, аби, не дай Боже, хтось прийняв якесь рішення з приводу якогось такого листа за мене. Як пояснити, що це колись обком партії розсилав заявки на кадри, «которые преданные политике партии». А в мене цього не було.

Напряму не вийшло – пішли городами. Почали шукати інших родичів, і тестя мордували, і до дружини стукали. Всі вони отримали відсіч і, слава Богу, заспокоїлись.

Була проблема, де взяти нових керівників, адже кажуть: «Нема мента без хвоста». Тобто в біографії кожного міліціонера щось таке є. Вижити чистим у тій системі координат мало кому вдавалося. Ми шукали не ангелів, а тих, хто ще мав здатність відрубати хвости кучмізму. В більшості випадків знаходили, бо і міліція стомилася жити по-старому.

Один начальник обласного управління сказав, всі вони заходили писати рапорти: «Мне обидно уходить, но я понимаю, что это неизбежно. Потому что то, во что превратили милицию, – это невозможно. У нас был план по сбору денег в месяц, мы собирали, распродавали имущество, где только можно, а это недопустимо. Когда я принес первую пачку денег, ее тщательно пересчитали и сказали: «Ты нас что – за пацанов считаешь? По нашим расчетам, с тебя в четыре раза больше».

Так само не вірив романтик Майдану в можливість швидкого подолання корупції в Україні на всіх рівнях, навіть якщо почати на неї організований міліцейський наступ. Навряд чи, казав Луценко, можна зібрати в одному місці всіх нових, чесних, не корумпованих слідчих, які почнуть ефективно і по-новому боротися з корупцією у вищих ешелонах влади. В такі казки віриш, поки перебуваєш в опозиції, а потім, коли опозиція перемагає, переможці стикаються з такою самою реальністю. Від себе додам: справді, такі речі бувають лише в кіно. Наприклад, у популярному колись у СРСР італійському серіалі «Спрут», коли всіх чесних та непідкупних слідчих разом із харизматичним комісаром Каттані, а заодно їхні родини зібрали в одній великій казармі і тримали під посиленою охороною, аби вони могли без перешкод боротися з мафією.

Ідеальна модель, у дієвість якої не вірили й автори фільму.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.