88. Клеопатра, цариця Єгипту
88. Клеопатра, цариця Єгипту
Клеопатра,[172] єгиптянка, про яку колись гомонів цілий світ, виводить свій рід від македонського царя Птолемея, сина Лага, через довгий ланцюг славних царів. Була вона донькою Птолемея Діонісія чи, як говорять деякі дослідники, царя Мінея. Великою неправдою діставшись до трону свого царства, окрім чудових рис обличчя і походження, врешті вона не відзначилася ніякими особливими вчинками, однак на весь світ прославилася жадібністю, жорстокістю і розкошолюбством.
Але почнімо від початку її панування. Як говорить дехто, коли Діонісій, чи Міней, великий друг римського народу, був на смертному ложі під час другого консульства Юлія Цезаря, то залишив старшому синові, якого деякі джерела називають Лизанієм, заповітну табличку, аби той одружився з Клеопатрою, його старшою донькою, і по смерті батька щоб вони царювали разом. Оскільки така практика в Єгипті була загальноприйнятою, хоча й ганебною, і не одружувалися хіба що з матерями чи доньками, то так вони й зробили. Але невдовзі, палаючи жадобою влади, Клеопатра, як усім стало зрозуміло, напоїла отрутою безневинного п’ятнадцятирічного юнака, свого брата і чоловіка водночас, і сама заволоділа престолом.
Деякі джерела говорять, що Помпей Великий, завоювавши майже цілу Азію, подався в Єгипет і передав царство братові померлого юнака. Клеопатра розгнівалася і зібрала проти Помпея військо. Врешті Помпей загинув у Фессалії, на узбережжі Єгипту, від руки царя, якого сам і поставив. Згодом прийшов до Єгипту Цезар і застав двох правителів, що воювали між собою.
Цезар викликав їх обох до себе, щоб відповіли за свої вчинки. Не розповідатиму про молодого Птолемея, але Клеопатра, самовпевнена жінка з вродженою зловмисністю, прийшла до Цезаря в пишному царському вбранні: затягнувши повелителя світу в свої тенета, сподівалася отримати царство. Вміючи користуватися своєю привабливістю, своїми вогнистими очима та мило примовляючи, вона швидко досягнула того, чого прагнула: невеликим трудом затягнула ласолюбного повелителя у свою спочивальню. В той час, коли александрійці здійняли бунт, Цезар і Клеопатра були разом упродовж багатьох ночей і, як багато хто говорить, тоді вона й зачала сина, якого згодом назвала Цезареоном, від імені батька.
Згодом, коли Цезар відпустив також молодого Птолемея, той підняв повстання проти свого ж визволителя і подався з військом у Дельту, щоб перехопити Мітридата Пергамського, який ішов на допомогу Цезареві. Але Цезар коротшим шляхом випередив Птолемея і розбив його військо. Птолемей намагався втекти у невеличкому човні, але той потонув, перевантажений великою кількістю втікачів. Так усе й заспокоїлося: александрійці здалися, Цезар зібрався в похід на Фарнака, царя Понту, який підтримував Помпея, і це було ніби платою за подаровані ночі; а щоб Клеопатра залишалася вірною, надав цариці Єгипет, оскільки вона нічого іншого не бажала; однак взяв із собою Арсиною, сестру Клеопатри, щоб новоспечена повелителька Єгипту не здійняла ще якийсь новий бунт проти нього.
Тож Клеопатра, здобувши владу подвійним злочином, повністю віддалася своїй похоті. Ставши наче царицею всіх східних розпусників, жадібна до золота й коштовностей, своїми уміннями позбавила значних статків не лише всіх коханців, але й подейкують, що всі храми і святилища в Єгипті обчистила від коштовних глеків, статуй та інших дорогоцінностей.
Коли Брут і Кассій, вчинивши замах на Цезаря, самі зазнали поразки, у Сирію вирушив Антоній. Клеопатра подалася йому назустріч і легко заворожила нечестивого чоловіка своєю красою та звабливими очима. Заполонивши нещасного своїм коханням, Клеопатра, отруївши нещодавно брата, намовила Антонія вбити й сестру Арсиною, аби усунути будь-яку загрозу для свого правління. Злочин здійснили у храмі Діани Ефеської, куди нещасна втекла в надії отримати прихисток. Такий дарунок, перший знак своєї розпусти, Клеопатра отримала від нового коханця.
Не довго зволікаючи і добре знаючи вдачу Антонія, підступна жінка заповзялася вимагати від нього Сирійське і Арабське царства. Хоча це вже видалося йому надмірним і невідповідним, все ж, для вгамування прагнення своєї улюблениці, Антоній надав їй частину одного й іншого, додавши також усі міста, розташовані на узбережжі Сирії між Єгиптом і рікою Елевтерій, залишивши для себе тільки Сидон і Тір.
Отримавши жадане, Клеопатра подалася з Антонієм аж до Євфрату, коли той вирушив на вірменів чи, як говорять інші, на парфів. Коли Клеопатра поверталася в Єгипет через Сирію, її радо прийняв у себе Ірод Антипатр, що тоді був царем Юдеї: вона, навіть не зашарівшись, через служника запропонувала йому своє ложе, а в разі згоди як дарунок надумала здобути собі юдейське царство, яке той нещодавно здобув завдяки Антонію.
Однак Ірод, знаючи натуру цієї жінки, відмовився не тільки з поваги до Антонія, а навіть, прагнучи позбавити його від такої нечестивої жінки, зопалу намірився проштрикнути її мечем, але друзі відмовили його. Клеопатра, зневірившись, вдала, що затрималася начебто через те, щоб віддати Іродові данину з Єрихона, де ростуть бальзамові дерева. Ці рослини вона згодом перенесла у Вавилон, що в Єгипті, де вони цвітуть і сьогодні. За це вона отримала великі дарунки від Ірода і подалася назад у Єгипет.
Відтак Антоній, втікаючи з Парфії, повернувся в Єгипет і викликав Клеопатру на зустріч. Він підступно схопив Артавазда, вірменського царя, сина Тиграна, разом зі всіма його синами і сатрапами, загарбав усі його величезні скарби і самого царя привів, закованого в срібні кайдани. Аби затягнути жадібну Клеопатру в свої обійми, слабовольний чоловік поклав їй до ніг полоненого царя у величному царському вбранні та всю здобич. Не тямлячи себе від щастя, жадібна Клеопатра настільки звабно і гаряче обійняла Антонія, що той, розлучившись із Октавією, сестрою цезаря Октавіана, віддав усе своє кохання Клеопатрі, зробивши її своєю дружиною.
Не стану згадувати про арабські мазі, пахучі аравійські ладани і п’янкі напої, які розливав на щоденних грандіозних бенкетах цей ненаситний чоловік, коротко скажу про інше. Намагаючись зробити бенкет Клеопатри якомога величнішим, якось він запитав, що може додати вишуканості до її щоденних страв. На що розпусна жінка відповіла: якщо він захоче, вона може витратити десять мільйонів сестерціїв на один обід. Антоній подумав, що це неможливо, але йому було цікаво на таке поглянути й скуштувати, тож вирішив побитися об заклад і прикликав Луція Планка як суддю.
Коли наступного дня обід не перевищив звичайний, Антоній уже намірився висміяти обіцянку, але Клеопатра тут же наказала служникам винести другу страву. Служники, знаючи задум, принесли лише один келих з гострим оцтом. Клеопатра, не вагаючись, тут же зняла з одного вуха неймовірної коштовності перлину, яку носила за східним звичаєм як прикрасу, розчинила її в келихові з оцтом і випила рідину. Коли ж вона простягнула руку за другою, що була в другому вусі, аби зробити таке саме, Луцій Планк тут же проголосив, що Антоній програв. Таким чином завдяки перемозі цариці друга перлина збереглася. Згодом коштовність привезли до Рима, в Пантеон, розділили і вклали у вуха Венери: так упродовж тривалого часу для споглядаючих це було свідченням половини обіду Клеопатри.
Жага інших царств у цієї ненаситної жінки з дня на день невпинно зростала. Підсумовуючи усі свої побажання, вона почала випрошувати в Антонія, що був напідпитку і, можливо, вставав з-за столу одразу після славнозвісного обіду, цілу Римську імперію – наче в його владі було таке їй подарувати. Антоній, очевидно, будучи не зовсім у собі, належно не зваживши свої можливості та можливості римлян, обіцяв їй такий подарунок.
О благий Боже! Яка незмірна зухвалість прохаючого і не менша дурість обіцяючого! Надто ліберальним чоловіком він був! Упродовж стількох століть, з такими зусиллями, проливши стільки крові, ціною смерті багатьох героїв і навіть багатьох націй, такими грандіозними ділами, стількома війнами заледве здобули імперію – і одразу так необдумано подарувати її жінці, що попросила, наче то був власний будиночок.
І що ж сталося? Через розлучення з Октавією насіння війни між Октавіаном і Антонієм уже було посіяне: тож обидві сторони, зібравши війська, рушили одна на одну.
Антоній з Клеопатрою на позолочених кораблях з пурпуровими вітрилами рушили до Епіру. Але зустрівши ворога, у сухопутній битві одразу зазнали поразки і відступили до свого флоту, а відтак військо Антонія подалося в Акцій, сподіваючись отримати перемогу в морській битві. Октавіан разом зі своїм зятем Агриппою перестріли їх з величезним флотом. Відважно вступивши у важкий бій, жодна сторона довго не могла взяти гору. Але як тільки антоніанці почали відступати, погордлива Клеопатра втекла на своєму позолоченому кораблі, прихопивши із собою ще шістдесят інших. Антоній, тут же опустивши знамено на преторіанському кораблі, подався за нею. Повернувшись у Єгипет, вони відіслали своїх спільних дітей на Червоне море, а самі намарно стали готувати війська для захисту царства.
Октавіан, переможно переслідуючи Антонія і Клеопатру, в багатьох успішних битвах повністю розгромив їх війська. Просячи запізнілого миру, ті отримали відмову, і зневірений Антоній, як говорять багато істориків, у царському мавзолеї мечем укоротив собі життя.
Коли Александрія пала, Клеопатра намагалася застосувати свій талант, який успішно випробувала на Цезареві й Антонієві, ще й на молодому Октавіанові, але намарно. Довідавшись, що її залишили для показу на тріумфі, зневірилася в порятункові: одягнувши царські одежі, пішла вслід за своїм Антонієм. Розрізавши собі вени на зап’ястках, поклала собі на рани отруйних змій. Говорять, що ці змії спричиняють смерть, насилаючи сон. Поринувши в сон, нещасна жінка знайшла кінець своїй пожадливості, розпусності та життю. Октавіан намагався повернути її до життя, прикликав псиллів,[173] щоб відсмоктали отруту з ран, але було вже надто пізно.
Інші джерела переконують, що вона померла раніше і зовсім не так. Антоній, як говорять, готуючи війну в Аттиці, запідозрив, що втрачає довіру Клеопатри, тому перестав споживати питво та їжу, попередньо не перевіривши. Клеопатра, помітивши, що відбувається, надумала очиститися в очах Антонія. Скропивши отрутою квіти, якими за день до того прикрасила їхні корони, одягнула вінок на голову і почала загравати з Антонієм. Добряче розвеселившись, запропонувала йому випити вінок: вкинула квіти в келих і розмішала; та коли Антоній уже був намірився випити, Клеопатра перехопила його руку, сказавши: «Любий Антонію, я є тією Клеопатрою, якій ти більше не довіряєш, демонструючи це новою недоречною перевіркою страв, але ось тут, якби я хотіла, то мала б і можливість, і нагоду напоїти тебе». Антоній, зрозумівши хитрість, яку Клеопатра сама розкрила, одразу ж відвів її у в’язницю і примусив перехилити келиха, якого вона не дала йому випити. Говорять, що так вона й померла.
Однак перша версія є популярнішою.[174] Я хочу додати, що Октавіан розпорядився добудувати гробівець, розпочатий Антонієм, де й поховали їх обох разом.
Данный текст является ознакомительным фрагментом.