77. Клавдія Квінта, римська жінка

77. Клавдія Квінта, римська жінка

Клавдія Квінта була жінкою з Рима. Достеменно невідомо, яких батьків була вона донькою, але вічну славу заслужила собі своєю винятковою відвагою.

За те, що Клавдія завжди ходила в чудовому різноманітному вбранні та використовувала дуже багато косметики, поважні матрони вважали її не те що не скромною, а навіть розбещеною.

За консульства Марка Корнелія і Публія Семпронія, у п’ятнадцятий рік Другої Пунічної війни,[147] статую матері богів,[148] як знаємо, перевозили з Пессинунта[149] до Рима, прямуючи по гирлу ріки Тибр. Прийняти статую, коли прибуде корабель, згідно з відповіддю оракула, призначили Сципіона Навсика, якого сенат проголосив найкращим чоловіком у місті. Тож він разом з багатьма матронами і вийшов зустрічати вантаж. Моряки скерували корабель зі статуєю на борту до берега, та, наближаючись, сіли на мілину при гирлі ріки.

Коли стало зрозуміло, що зусиллями навіть великої кількості юнаків неможливо стягнути корабель з мілини, Клавдія, котра була разом з іншими матронами, усвідомлюючи свою силу, на очах у всіх присутніх опустилася на коліна і почала смиренно благати богиню, щоб вона дозволила потягнути себе її паском, якщо вважає Клавдію непорочною.

Гордо підвівшись, Клавдія щиро надіялася на здійснення своїх молитовних благань, тож наказала прив’язати корабель до її паска і розступитися всім юнакам. Як тільки вони це зробили, Клавдія легко стягнула корабель з мілини і, на превеликий подив усіх присутніх, затягла його туди, куди було потрібно. Такий дивовижний успіх негайно забезпечив Клавдії щонайбільшу похвалу: ті, що вважали її не надто скромною особою, негайно змінили свою думку на протилежну. Так прийшла на берег жінка, заплямована непевною репутацією, а повернулася додому осяяна красою виняткової скромності.

Хоча все й сталося так, як бажала того Клавдія, однак я не вважаю, що розумно зважуватися на такі вчинки, хоча вони зовсім нешкідливі. Адже якщо хтось прагне довести, що він безгрішний, зробивши щось надприродне, то цим лише спокушає Бога, а не очищає бруд закиненого злого вчинку. Нам личить і поводитися, і жити достойно. І якщо нас вважають не надто добрими, то Бог дозволяє це для нашого ж блага: прагне укріпити наше терпіння, поменшити нашу зверхність, випробувати чесність. Прагне, щоб ми були щасливими самі у собі, незважаючи на те, що іншим не подобаємося.

Цього має бути достатньо для нас, та навіть і забагато; але, мабуть, найголовніше – щоб ми перед Богом жили праведно. І саме тому не турбуймося, якщо люди думають про нас гірше, а ми діємо краще. Якщо ж діємо гірше, то мусимо з усіх сил старатися, щоб виправитися, адже краще, щоб люди думали про нас погано, аніж щоб ми діяли погано.