Онук? Син!

Марія Олександрівна вже давно познайомилася з коханою дівчиною свого сина Лізою Корнільєвою, про яку Богдан колись так багато писав матері. Кохання Лізи й Богдана було взаємним. Син письменниці вже давно захоплювався Лізою, а в самого Богдана неможливо було не закохатися. Літературознавець Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський (1853—1920) так описував свого друга: «Це був у повному розумінні слова красень. Розумний, добре освічений, жвавий, бадьорий, він усіх зачаровував». Наприкінці липня 1875 року наречена Богдана Опанасовича народила від нього сина, хрещеного Борисом і записаного в метричній книзі Покрово-Коломенської церкви С. – Петербурга. Дитина була дошлюбною, і Ліза дуже боялася реакції своїх батьків, що жили в Тулі, а підтримки Богдана вона не дочекалася, бо вони на той час серйозно посварилися. Шукаючи допомоги, дівчина кинулася до Марії Олександрівни. Майбутня свекруха прийняла Лізу й онука, зрозуміла страх дівчини, її хвилювання й небажання розповідати про все батькам, забезпечила їм підтримку й допомогу. У письменниці Ліза прожила до приїзду з-під Полтави годувальниці Явдохи.

Залишивши дитину Марії Олександрівні, Ліза у 1876 році взяла шлюб з Богданом Опанасовичем, а в 1877 році народила другого сина – Богдана. Цей син був народжений у законному шлюбі, названий на честь батька, а от свого первістка Ліза ніколи більше не бачила… І зовсім не тому, що хтось заважав цій зустрічі чи не дозволяв невістці приїхати до свого сина – на заваді стояли вигадані Лізою умовності, через які її незаконний син назавжди залишився в сім’ї Марії Олександрівни. Чиїм сином є Борис, знали всі в родині, але, зрозумівши точку зору Лізи, письменниця приймає, мабуть, єдине правильне рішення: вони з Михайлом Дем’яновичем усиновлюють Бориса (офіційно це сталося в 1891 році). І дитина, яка могла бути Марії Олександрівні онуком, стає її сином. У родині Бориса Михайловича Лобача-Жученка завжди вважали молодшим сином Марії Олександрівни.

Улітку 1876 року Марія Олександрівна з маленьким сином і Михайлом Дем’яновичем їздили в Марківку під Полтаву. Там письменниця познайомилася з батьками Лобача-Жученка. У цьому ж році Марія Олександрівна переживала й важке горе – померла її мати Парасковія Петрівна.

Маленький Боря наповнює життя Марії Олександрівни новими турботами й радощами: він починає ходити, час від часу хворіє. Заради нього письменниця вирішує зняти кращу, більшу й зручнішу квартиру. Радиться з Лобачем-Жученком, чи не поїхати їй з Борею на ціле літо в Марківку, до його батьків, які були такі милі й чуйні? Лист Етцеля, в якому видавець нагадує, що Марія Олександрівна мріяла доживати віку у Франції і перебратися туди одразу після закінчення Богданом університету, тепер викликає у письменниці посмішку.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.