Кирило Розумовський та імператор Петро III. Змова Катерини ІІ
Кирило Розумовський та імператор Петро III. Змова Катерини ІІ
Перебуваючи у Батурині і будучи досить впливовою особою при імператорському дворі, гетьман Кирило Розумовський водночас пильно стежив за політичним життям, яке вирувало у північній столиці імперії, прагнучи брати у ньому безпосередню участь. Так, прибувши до столиці наприкінці 1761 р. (у зв’язку зі смертельною хворобою імператриці Єлизавети Петрівни), гетьман України після її кончини опинився в найближчому оточенні нового імператора Петра III.
Ще перед смертю Єлизавета Петрівна, як переповідають сучасники, нібито покликала до себе свого наступника царевича Петра ІІІ та попросила його не ображати і підтримувати своїх вірних дорадників О. Розумовського та І. Шувалова. У відповідь тоді ще великий князь, майбутній імператор Петро III, розчулившись, пообіцяв виконати прохання помираючої.
При зміні правління про від’їзд гетьмана К. Розумовського в Україну не могло бути і мови. Тому до Глухова із повідомленням про вступ на престол нового імператора Петра ІІІ помчав гетьманський посланець.
Але як кажуть у народі: «обіцянка – цяцянка». Перші дні царювання нового імператора Петра ІІІ були для Кирила Григоровича далеко не безхмарними. На той час він мав дружні стосунки із канцлером О. Бестужевим-Рюміним, який конфліктував із майбутнім імператором аж до самої смерті імператриці Єлизавети Петрівни та виступав проти засилля німців (яких обожнював новий імператор), у всіх сферах тогочасного російського державного життя. Тому ставлення Петра ІІІ до гетьмана К. Розумовського було досить прохолодним.
До всього додалося ще і очікування визначення своєї подальшої долі, адже у ті часи була поширеною практика заслань та переслідувань, які застосовували зазвичай нові російські володарі скіпетра до улюбленців своїх попередників. «Из всех русских вельмож, – писав у приватному листуванні граф Г. Брюль, – достойнее всех себя показал фельдмаршал Разумовский, брат гетьмана. После кончины императрицы он поверг к стопам нового монарха все свои знаки отличия, испрашивая как единственную милость оставить за собой из всего огромного имущества только одно имение в Малороссии, где бы мог он провести остаток своих дней». Але імператор Петро ІІІ не лише милостиво задовольнив прохання старшого Розумовського, а й підтвердив всі нагороди і маєтності, які той отримав від імператриці Єлизавети Петрівни, з якою у нього був таємний шлюб, і у подальшому постійно його підтримував. Після смерті дочки Петра І граф О. Розумовський покидає політичні справи й світське життя імператорського двору, оселившись у Анічковому палаці, у Петербурзі, де його інколи відвідував новий імператор.
А Кирило Розумовський відразу після приходу до влади Петра ІІІ опинився у найближчому оточенні нового імператора. «Гетман постоянно ходит при особе государя», – писав той же граф Г. Брюль. З цього приводу у Петербурзі пліткували, що Петру ІІІ просто подобається насміхатися над незграбністю графа К. Розумовського, проводячи з несхильним до військової справи гетьманом військові тренування. Говорили також, що новий імператор просто побоювався впливового у Гетьманщині Кирила Григоровича, вбачаючи у ньому можливого конкурента у боротьбі за владу, тому і тримав його при своїй особі, прагнучи контролювати всі дії К. Розумовського.
Кирило Григорович же, незважаючи на свою постійну близькість до особи нового імператора, насправді почував себе досить непевно. Нині він не мав права без імператорського дозволу самочинно полишати столицю. Як згадував князь О. Васильчиков, гетьман «сделался чем-то вроде шута и не мог при своем светлом уме, с первых же дней нового царствования, не понять жалкой роли, которую ему предоставил новый император». Прагнучи не потрапляти у комічні ситуації та догодити новому імператору, граф К. Розумовський, як і багато хто з інших царедворців, змушений був тримати при собі молодого досвідченого офіцера, у котрого кілька разів на день брав уроки прусської муштри, яку так полюбляв Петро ІІІ. Але час, витрачений на навчання, був марним: гетьману таки доводилося публічно вислуховувати догани і глузування імператора, які були особливо дошкульними та образливими для нього як для царедворця, що у роки минулого правління Єлизавети Петрівни був одним із найвпливовіших сановників у Російській імперії. В той же час сам імператор Петро ІІІ не вбачав нічого образливого у своєму ставленні до К. Розумовського і, публічно висміявши та принизивши його, через деякий час запросто заходив у гості до гетьмана. Так, під час одного з таких візитів імператор Петро ІІІ похвалився Кирилу Григоровичу, що прусський король Фрідріх ІІ Великий надав йому звання генерал-майора прусської армії. «Вы можете с лихвою отплатить ему, – іронічно відповів гетьман, – возведите его в русские фельдмаршалы».
Але незважаючи на складність характеру імператора Петра ІІІ та його свавілля у ставленні до вищих сановників імперії, саме у період його правління К. Розумовський зміг повернути під своє керування Київ та вирішити усі нерозглянуті до цього українські справи. Він продовжував бути генерал-фельдмаршалом, командував Ізмайловським полком і був президентом Імператорської Академії наук і мистецтв. Влада ж і вплив Кирила Григоровича у Гетьманщині продовжували залишатися необмеженими: усі його подання стосовно нових призначень, звільнень і нагород для українських старшин без жодних заперечень схвалювалися у Санкт-Петербурзі. Родичі та близькі гетьмана продовжували отримувати чергові чини, полковничі посади, а з ними нові маєтності.
Але блискавична кар’єра за правління Петра III ще одного українця – Андрія Васильовича Гудовича викликала у Кирила Григоровича побоювання щодо свого становища та впливу при дворі. А. Гудович, нащадок впливового старшинського роду, служив Петру III, ще коли той був спадкоємцем російського трону, він став його генерал-ад’ютантом і навіть їздив як представник імператора до Пруссії з пропозиціями миру та союзу. У той час, як вплив А. Гудовича на імператора Петра ІІІ зростав, серед придворних почали ширитися чутки, що саме він має змінити К. Розумовського на посаді гетьмана України. Така ситуація не могла не викликати у останнього побоювань за свою долю.
Впливове становище К. Розумовського при імператорському дворі пояснювалося його давніми і міцними зв’язками з багатьма найвищими царськими сановниками й вельможами, зав’язаними ще у роки минулого царювання за тривалий час перебування у Петербурзі й Москві. Саме на цей період припадає знайомство Кирила Григоровича та початок дружби з дружиною Петра ІІІ – великою княгинею Катериною Олексіївною, німецькою принцесою Софією, а через неї і з майбутнім польським королем Станіславом Понятовським. Так, згодом і сама майбутня імператриця Катерина IІ у своїх «Записках» писала, що коли вона спитала через двадцять років К. Розумовського, що рухало ним, коли він щодня, долаючи по 40—50 верст, приїздив до її тихого непримітного двору у Раєві, коли у самого нього збиралось вишукане товариство, то отримала відповідь: «Закоханість у Вас!» Такі близькі стосунки стали у пригоді К. Розумовському у період підготовки чергового двірцевого перевороту проти наступника Єлизавети Петрівни – імператора Петра ІІІ, якого за його свавілля та захоплення усім прусським страшенно зненавиділо вишукане столичне дворянство. Зміна мундирів на прусський зразок, постійні військові тренування, наміри заборонити духовенству носити бороди та переодягнути його у протестантський одяг, симпатії до імператора Пруссії та прусських порядків у армії, чутки про нову війну – все це викликало посилене невдоволення і серед гвардійців. Всі невдоволені політикою Петра ІІІ покладали свої сподівання на поліпшення ситуації у зв’язку з можливим приходом до влади дружини Петра Катерини Олексіївни, яка завойовувала симпатиків серед столичного бомонду своєю прихильністю до православної віри і всього російського. На неї дивилися як на рятівницю від Петрового свавілля і як на таку, що поверне столичній аристократії безтурботні єлизаветинські часи. Вже після вступу на російський престол Петра ІІІ навколо Катерини Олексіївни гуртується група невдоволених гвардійських офіцерів на чолі з братами Григорієм та Олексієм Орловими.
Але довгий час змовники опирались лише на гвардійську молодь, а їм були потрібні люди, які мали реальну вагу та авторитет серед столичної аристократії, зокрема, наставник сина імператора Петра ІІІ, Павла Петровича, – князь Микита Панін та улюбленець гвардії граф Кирило Розумовський. Граф і сам неодноразово висловлював своє співчуття молодій імператриці з приводу її непевного становища при дворі та недоброзичливого ставлення до неї її чоловіка – імператора Петра ІІІ. Але діючи в глибокій таємниці,
К. Розумовський свої рішення й вчинки щодо здійснення змови погоджував лише з Катериною Олексіївною. Остання ж, у свою чергу, теж тримала в суворій таємниці свої стосунки з гетьманом навіть від найближчого оточення, не виключаючи братів Орлових – Григорія та Олексія і княгині К. Дашкової, які, нічого не знаючи про участь гетьмана у перевороті, намагалися схилити його на свою сторону. Так, першим «спробував» залучити до змови К. Розумовського коханець Катерини Олексіївни гвардійський офіцер Григорій Орлов. Він прийшов до гетьмана пізно ввечері. Кирило Григорович холоднокровно вислухав Орлова та запропонував йому їхати до когось іншого з такими пропозиціями, зауваживши, що «он умнее нас», маючи на увазі імператора Петра ІІІ. Така поведінка графа збентежила змовників. Тоді на переговори з К. Розумовським пішла романтична і авантюрна подруга майбутньої імператриці – княгиня Катерина Дашкова (сестра коханки імператора). Напередодні вона вже зробила Катерині Олексіївні неоціненну послугу – вмовила князя М. Паніна приєднатися до змовників. Проте зусилля княгині К. Дашкової переконати і графа були зайвими: останній вже давно узгодив із Катериною всі подробиці своєї ролі у перевороті. Зокрема ще у 1756 р. в листі до англійського посла в Росії Чарльза Уільямса, описуючи свою чергову зустріч з Кирилом Розумовським, Катерина Олексіївна писала наступне: «Я спросил его (з метою конспірації листи писалися від чоловічого імені. – Авт.), ручался ли он за свой полк в случае необходимости, он ответил мне: «насколько вы можете желать этого»… насчет проектов, приписанных Шуваловым он [Розумовський] успокоил меня, насколько мог, и сказал: «мы вас защитим и положим свою жизнь, не сомневайтесь в том, ваши друзья в силе и в большом числе».
Паралельно із зайвими зусиллями забезпечити переворот підтримкою К. Розумовського (не знаючи про його стосунки з Катериною) змовники намагалися залучити на свій бік і його радника, неодноразово згадуваного нами Г. Теплова, який теж був невдоволений правлінням імператора Петра ІІІ.[1]
Невдоволення у гвардії викликали також плани імператора Петра ІІІ розв’язати війну з Данією в інтересах герцогства Голштинії. Так, одного разу, обідаючи разом із датським послом графом Гакстгаузеном, Петро ІІІ несподівано для всіх сказав: «Довольно долго Дания пользовалась моей Голштинией, теперь и я хочу от нее попользоваться». Переляканий посол відправив того ж вечора посланця до Копенгагена. Датський двір, не вагаючись, розпочав підготовку до можливої війни з Росією. У Росії також розпочались військові приготування, незважаючи на те, що цей конфлікт не мав підтримки ні серед гвардії, ні серед населення. Гетьман К. Розумовський був призначений головнокомандуючим і мав з 30 полками вирушати на війну. Свій вибір імператор Петро ІІІ пояснив як дозвіл Кирилу Григоровичу вирушити разом з ним на війну і керувати його армією. У відповідь К. Розумовський, розуміючи суспільні настрої та прагнучи пояснити імператору небажання гвардії підтримувати його плани, зауважив: «Ваша Величність, необхідно створити дві армії: однією командував би я, а інша підганяла б моїх солдат іти на війну!»
На початку літа 1762 р. стався інцидент, що прискорив розвиток подій. На царському обіді у палаці у присутності 400 чоловік Петро ІІІ брутально образив свою дружину і навіть наказав заарештувати її. Великими зусиллями придворним вдалося умовити імператора не робити цього необдуманого кроку. Після такого інциденту та оголошення намірів імператора відправити свою дружину до монастиря, а самому одружитися зі своєю фавориткою графинею Єлизаветою Воронцовою, Катерина Олексіївна і змовники вирішили перейти до рішучих дій. І хоча до імператора Петра ІІІ неодноразово доходили чутки про організацію перевороту, він вів себе досить необачно, не надававши їм особливого значення. Але 27 червня 1762 р. сталася подія, що значно прискорила реалізацію планів змовників. Цього дня було заарештовано одного із активних учасників майбутнього перевороту гвардійського капітана Петра Пассека. Змовники, стурбовані можливим викриттям їхніх планів, вирішили діяти рішуче.
У ніч з 27-го на 28 червня 1762 р. Олексій Орлов верхи поскакав до Петергофа, де у цей час перебувала імператриця Катерина Олексіївна. Він розбудив її словами: «Пора вставати, все підготовлено, щоб проголосити вас імператрицею!» Катерина Олексіївна швидко вдяглася, і вони виїхали до Петербурга. За п’ять кілометрів від столиці їх зустріли інші головні учасники перевороту. Не доїжджаючи до казарм Ізмайловського полку, яким командував граф К. Розумовський, імператриця вийшла з карети і пішла пішки. Незважаючи на відсутність командира (у цей час гетьман перебував ще у Петергофі при імператорові), полк був уже підготовлений і з радістю зустрів Катерину Олексіївну. Заручившись підтримкою гвардійців, змовники швидко вирушили у полкову церкву, де відбулася присяга на вірність новій імператриці Катерині ІІ. Після цього до змовників приєдналися гвардійці Семенівського та Преображенського полків і на ранок 28 червня 1762 р. військова підтримка перевороту була забезпечена. У цей час до перевороту приєднується і Кирило Григорович. Саме за його порадою Катерина Олексіївна, заручившись підтримкою духовенства, здійснює акт проголошення себе всеросійською самодержицею у Казанському соборі Петербурга.
З собору імператриця Катерині ІІ з гетьманом та свитою вирушила до Зимового палацу. Там вона вийшла до народу на балкон, тримаючи на руках малолітнього сина – великого князя Павла Петровича. Після цього було швидко зібрано нараду та вирішено обнародувати маніфест про позбавлення влади імператора Петра ІІІ та сходження на престол Катерини ІІ. Вирішальну роль у його публікації відіграв саме Кирило Григорович, який напередодні наказав надрукувати його в друкарні очолюваної ним Імператорської Академії наук і мистецтв. У службових записках наукової установи збереглися документи, що підтверджують друк маніфесту на французькій, німецькій, латинській, фінській та шведській мовах, про російські варіанти нічого ж не йшлося. Але ад’юнкт Академії, історик А. Шлецер згадував, що вночі, коли відбувався переворот, у підвалі академічного будинку ад’юнкта І. Тауберта друкувався документ російською мовою, який роздавався вже на світанку 28 червня 1762 р. При цьому, коли сам директор друкарні, той же І. Тауберт, спробував відмовитися від участі у такій небезпечній справі, Кирило Розумовський рішуче заявив: «Ви знаєте вже надто багато, справа торкається моєї і вашої голови, якщо що-небудь стане відомим. Ви повинні йти туди, куди вам наказують». Ймовірно, маніфест був складений ще раніше Г. Тепловим, але звістка про арешт П. Пассека обумовили рішення гетьмана про негайний друк маніфесту.
По закінченні наради Катерина ІІ виступила на чолі гвардійських полків до Петергофа, де в цей час перебував імператор Петро ІІІ, прибувши туди напередодні, щоб відсвяткувати свій день народження. Отримавши вісті про переворот у столиці та про наближення гвардійських полків, він вирішив на яхті добиратися до морської фортеці Кронштадта, але при його наближенні гармати фортеці відкрили вогонь, оскільки її комендант віце-адмірал Тализін вже привів гарнізон фортеці до присяги на вірність новій імператриці Катерині ІІ. Пригнічений таким розвитком подій імператор Петро ІІІ повертається назад до своєї резиденції Оранієнбаума. Дізнавшись, що гетьман К. Розумовський перебуває в оточенні Катерини ІІ, він зажадав побачитися з ним. Але у цей час усі покидали поваленого імператора, і йому не залишалося нічого іншого, як відправити дружині підписане ним зречення від престолу.
Всі, хто був причетний до перевороту, отримали щедру винагороду. Всіх «помічників» імператриця Катерина ІІ поділила на чотири категорії: до першої увійшли К. Розумовський, М. Панін та М. Волконський. Вже в день завершення перевороту, 28 червня 1762 р., Катерина ІІ призначила Кирила Розумовського сенатором. Здобувши це звання, Кирило Розумовський отримав право брати участь у вирішенні державних справ на найвищому рівні, знову повернувшись до великої політики.
А 3 липня він став генерал-ад’ютантом імператриці. Саме у цьому званні гетьман прийняв командування всіма полками піхоти, що розташовувалися біля Санкт-Петербурга, та Петербурзьким і Виборзьким гарнізонами. Катерина ІІ перевершила саму себе, висловлюючи гетьману свою особливу ласку та прихильність. 25 липня на бенкеті на честь родини Розумовських імператриця нагородила вже дружину гетьмана – Катерину Іванівну – орденом Святої Єлизавети. А ще перед коронацією Катерина ІІ подарувала К. Розумовському великі маєтки в Гетьманщині, виділила додаткову довічну пенсію розміром 5 000 крб. щорічно і дозволила брати позики з державної скарбниці (цим правом гетьман особливо полюбляв користуватися).
Напередодні коронації в Москві у серпні 1762 р. імператриця Катерина ІІ зупинилася на декілька днів у підмосковному будинку гетьмана у с. Петровське. Під час коронації Кирило Розумовський разом із графом О. Бестужевим-Рюміним були асистентами імператриці, а Олексій Григорович ніс корону.
Поки Катерина ІІ перебувала у Москві, гетьман постійно залишався при ній (тобто до червня 1763 р.). Він користувався її необмеженим довір’ям і досить часто виконував таємні доручення імператриці. У особистих записках Катерини ІІ, що стосуються першого року її правління, часто зустрічаються такі записи-доручення: «1 000 рублей отослать гетману, графу К. Разумовскому» або «Отошли к графу К. Г. Разумовскому, для известного ему употребления, 4 100 рублей».
Окрім численних титулів та пожалувань Катерина ІІ призначила К. Розумовського і головою державної комісії із штатної реорганізації російського війська, до складу якої увійшов вищий генералітет імперії.
Ще більше довіри виявила Катерина ІІ молодшому Розумовському, коли доручила гетьманові провести таємне розслідування справи братів Гур’євих та Хрущових, що торкалася звинувачень у заколоті проти імператриці. Таким чином, було очевидно, що гетьман ставав однією з провідних постатей в імперії.
Кирило Григорович також був призначений членом комісії у справах російського дворянства, що була заснована 1763 р. У наказах комісії, які були власноручно підписані імператрицею, говорилося, що свобода, надана Петром ІІІ, далеко не повна, а тому необхідно затвердити нові статті, які б заохочували дворян служити на благо вітчизни. Через деякий час комісія подала імператриці Катерині ІІ на розгляд вже нові права російського дворянства. Серед принципово нових положень була стаття, за якою, якщо дворянин у випадку образи імператорської величності або бунтівної діяльності буде страчений або засланий, то його майно не конфіскується на користь держави, як було до цього, а передається у спадок наступникам. Такі зміни не сподобалися новій імператриці і справа була відкладена надовго.
У круговерті столичного політичного життя Кирило Розумовський не забував і про Україну-Гетьманщину. Саме за його поданням було дозволено безмитне ввезення лісу із Польщі та заборонено ввезення вина у Нову Сербію та на Запорозьку Січ. В Україні-Гетьманщині були також скасовані тютюнові та інші відкупи, що посприяло розвитку місцевої торгівлі.
Посилення ролі гетьмана при імператорському дворі не влаштовувало інших вельмож. Як ми пересвідчилися, для початкової епохи правління Катерини ІІ було характерне щедре обдарування старих впливових царедворців (на зразок К. Розумовського та М. Паніна), які користувалися пошаною та авторитетом у минулі царювання. Але з новим царюванням з’являється нова плеяда раніш нікому не відомих царедворців, що поступово почали відігравати провідні ролі в імперії.
Саме у цей період знову загострюється конфлікт між графом Кирилом Розумовським та графом Олексієм Бестужевим-Рюміним. Суперечки між ними почалися ще у середині 1750-х рр., коли після скасування внутрішніх тарифів та прикордонного тарифу між Гетьманщиною і Росією гетьман домігся виділення компенсації із державної скарбниці розміром 50 000 крб. І коли Колегія іноземних справ на чолі з графом О. Бестужевим-Рюміним зажадала звіту про використання цих коштів, гетьман відмовився виконувати це розпорядження. Саме ця відмова стала причиною запеклого протистояння, внаслідок якого імператриця Єлизавета Петрівна прийняла пропозицію Кирила Григоровича про адміністративне підпорядкування Гетьманщини Сенатові. Але якщо тоді цю «битву» виграв К. Розумовський, і О. Бестужева-Рюміна було відсторонено від двору на певний час, то цього разу все вийшло інакше.
Поступово при дворі Катерини ІІ утворюються дві головні партії: одну очолив приятель К. Розумовського – граф Микита Іванович Панін, а другу – його ворог, граф Олексій Бестужев-Рюмін. Підтримка К. Розумовським М. Паніна послаблювала його позиції перед союзом фаворита імператриці Г. Орлова з О. Бестужевим-Рюміним. Останній, щоб залишитись на столичному олімпі, запропонував фавориту імператриці графу Григорію Орлову одружитися з нею за прикладом шлюбу графа Олексія Розумовського з Єлизаветою Петрівною.
Саме в період свого найбільшого впливу на імператрицю Катерину ІІ гетьман К. Розумовський і міг протистояти останній групі. Про це, зокрема, засвідчує такий випадок, що мав місце ще до офіційної коронації Катерини II у Москві. Під час обіду у вузькому колі за участю імператриці, Григорій Орлов, вкотре підкреслюючи свою вирішальну роль у перевороті 1762 р., у звичній хвалькуватій манері раптом заявив, звертаючись до імператриці, що, якби він захотів, міг би через місяць скинути з престолу її, Катерину ІІ. Усі присутні на обіді збентежено мовчали, у тому числі й імператриця, яка на той час була занадто залежна від свого коханця. Відповісти на таку зухвалу заяву зважився лише гетьман Кирило Розумовський, напівжартома-напівсерйозно сказавши Г. Орлову: «Можливо, але, друже, не чекаючи місяця, ми вже через два тижні тебе б повісили». Після цього стосунки між К. Розумовським і Г. Орловим, які й раніше не відзначалися особливою приязню, значно погіршилися.
Ситуація щодо одруження Катерини ІІ з Г. Орловим набула особливого загострення після початку збору підписів О. Бестужевим-Рюміним для складення офіційного прохання до імператриці обрати собі чоловіка. До того ж Г. Орлов почав натякати впливовій коханці про таємний шлюб попередньої цариці Єлизавети Петрівни з її фаворитом Олексієм Розумовським. Тоді одного дня Катерина ІІ
вирішила організувати провокацію. Вона покликала до себе канцлера М. Воронцова і наказала йому скласти спеціальний указ, за яким старший Розумовський, зважаючи на своє одруження з імператрицею Єлизаветою Петрівною, отримував титул Імператорської Величності. При цьому імператриця дала доручення М. Воронцову попросити у Олексія Григоровича документи, які б підтверджували факт шлюбу. Збентежений таким станом речей канцлер приготувався відмовити царицю від такого кроку, але остання дала зрозуміти, що це її повеління не обговорюється, і швидко вийшла з кімнати. М. Воронцову нічого не залишалося, як написати проект указу та вирушити з ним до старого графа.
Канцлер застав О. Розумовського у кріслі біля каміна. Після взаємних привітань М. Воронцов розказав про мету свого візиту. Граф Олексій попросив указ і, швидко пробігши його, встав тихо із свого крісла і підійшов до комода, на якому стояла чорна скринька. Знайшовши у комоді ключ, він відкрив ним скриньку і дістав із таємного відділення папери, обгорнуті у рожевий атлас. Уважно прочитавши папери, О. Розумовський поцілував їх, підійшов до ікон, перехрестився та зі сльозами на очах повернувся до каміна, біля якого залишався канцлер, і мовчки кинув у вогонь документи. Після цього він сів назад у крісло і, помовчавши певний час, промовив: «Я был ничем более как верным рабом Ее Величества покойной Императрицы Елизаветы Петровны, осыпавшей меня благодеяниями превыше моих заслуг… Теперь вы видите, что у меня нет никаких документов. Доложите обо всем этом Всемилостивейшей Государыне».
Від графа О. Розумовського канцлер М. Воронцов поїхав прямо до Катерини ІІ і детально розповів їй про все, що почув та побачив. Імператриця уважно його вислухала і промовила: «Мы друг друга понимаем. Тайного брака не существовало, хотя бы и для усыпления боязливой совести. Шепот о нем всегда был для меня противен». Настала мовчазна тиша, і М. Воронцов покинув кімнату.
Пізніше Катерина ІІ неодноразово віддячувала Олексію Григоровичу за благородний та безкорисний вчинок (спалення документів). Зокрема, на початку 1763 р. О. Розумовський попросив із державного банку «процентний» або «безпроцентний» кредит розміром 80 000 крб. Імператриця власноручно розпорядилася, щоб граф отримав безпроцентну позику необхідного йому розміру на два роки, як він і просив. Іншого разу граф Олексій Григорович піклувався про працевлаштування свого знайомого прапорщика і знову отримав позитивне рішення від Катерини ІІ. Загалом, старий граф О. Розумовський до кінця життя користувався особливою прихильністю цариці. Під час його візитів вона завжди вставала і йшла назустріч Олексію Григоровичу і проводжала його до дверей кабінету, коли той йшов.
У розпалі боротьби між окремими двірцевими групами гетьман Кирило Розумовський був втягнутий у конфлікт з Г. Орловим. Він, зрозуміло, не бажав, щоб Григорій Орлов одружився з Катериною II, хоча його побоювання були марними, оскільки сама Катерина ІІ не збиралася цього робити. Втім, кампанія проти Г. Орлова мала неприємні наслідки. Молодий офіцер Федір Хитрово готував заколот, щоб запобігти цьому шлюбові навіть ціною життя братів Орлових. Заколот було розкрито, і, хоча слідство не довело причетність до нього М. Паніна або гетьмана, це значно послабило вплив їхньої партії при царському дворі, а репутація К. Розумовського була заплямована плітками. У своєму донесенні в Англію герцог Букінгемський так описував становище Кирила Розумовського в той час при дворі: «Мне кажется, что императрица не подозревает гетмана в участии в последних беспорядках, хотя многие из предводителей этого восстания постоянно находились в его обществе. Тем не менее, мне известно, что он очень недоволен милостями, оказываемыми любимцу (Г. Орлову. – Авт.)».
У червні 1763 р., остаточно зіпсувавши стосунки з фаворитом цариці Григорієм Орловим, Кирило Розумовський виїхав на два роки в Україну-Гетьманщину. Як доповідав тоді з Москви прусський посол в Росії граф Сольмс королю Фрідріху Великому, «гетману не нравилось, что человек, который несколько времени назад стоял так значительно ниже его (Г. Орлов. – Авт.), сделался равным ему по чину».
Та, не зважаючи на це, під час перебування в Україні Кирило Розумовський вів постійну переписку з Катериною ІІ з різних питань поточного життя, що свідчило про збереження довірливих стосунків між ними. На той час вже успішно завершувалися перетворення в суспільному й економічному житті, що їх розпочав К. Розумовський в Україні-Гетьманщині ще в другій половині 1750-х років. Сам гетьман ще перебував в ореолі слави й пошани як один з тих, кому нова російська імператриця Катерина II завдячувала своєю владою.
Але, мабуть, від’їжджаючи з столиці, гетьман К. Розумовський розумів, що час його впливу на імператрицю завершується. Його вороги були у фаворі, тоді як він уже поступово втрачав вплив на неї. Мабуть, тому гетьман вирішив полишити світ придворних інтриг і повністю зосередитися на втіленні в життя таких необхідних в Гетьманщині реформ.
Данный текст является ознакомительным фрагментом.