Щоденна праця
Щоденна праця
Як відомо, Іван Франко був одним із перших професійних письменників, які заробляли собі на хліб пером, через що особливе значення мав для письменника розпорядок робочого дня. Лягав він пізно, а вставав найпізніше о 9-й ранку.
Виходив на прогулянку, після чого брався до термінової роботи, за одним присідом невтомно міг працювати 5—6 годин. Близько 10—11-ї години Іван Франко робив прогулянку від своєї хати до вулиці Чарнецького, на якій містилася редакція «Літературно-наукового вісника», «Записок наукового товариства імені Шевченка» та «Українсько-руської видавничої спілки». Там він здебільшого проводив цілий день, редагуючи й коригуючи рукописи, беручи участь у засіданнях. Часто заходив по дорозі в бібліотеку «Осолінеум» або Народного дому. Близько 2-ї години І. Франко повертався додому на обід. Післяобіднього відпочинку І. Франко не визнавав. Писав він здебільшого до 4-ї, 5-ї години, тоді знову повторював свій шлях або йшов чи по вулиці Баторія, чи по Академічній (тепер проспект Шевченка). На вулиці Баторія були букіністичні книгарні, де Іван Франко любив затримуватися. Коли мав вільну хвилину, відвідував кав’ярні, спершу Шнайдера, тоді «Монополь» (на площі Міцкевича). Тут перечитував газети і журнали, виписував факти, іноді починав статтю, пив каву, спілкувався із знайомими. Можна було прийти в певний час і застати в кав’ярні письменника – його столик був у близькому сусідстві з газетною шафкою. Надвечір І. Франко повертався додому. Нічною порою йому найкраще працювалося. Повертаючись додому, Іван Франко в останній крамниці на вулиці, що вела додому, купував буханець хліба, а вечірня праця його тяглася до 1—2-ї години ночі. Дочка згадувала у спогадах: «Тато писав не тільки цілими днями, але й цілими ночами, коли він мав спокій від нас – гамірливої, непосидющої дітвори. Про це я довідалася вперше, як однієї ночі заболів у мене зуб. Я пробудилася з плачем, до мене прийшла мама, взяла мене на руки і понесла в татову кімнату. Тато сидів за столом і писав. На столі стояла лампа з зеленим абажуром і кидала лагідне світло на папери, розкидані на столі, на його схилене над столом лице. Почувши мій плач, він відклав перо і взяв мене на руки. Зараз переді мною опинилася книжка з золотими обкладинками. Тато показував мені чарівні малюнки, пояснював їх і оповідав про них веселі речі, так що моє личко випогодилось, сльози перестали капати, я почала сміятися, забувши про зуб. Ще до того поміг цукерок у золотистім папері, що його тато витягнув з шухляди. Я затиснула цукерок в кулачок, бо їсти його не сміла, щоб зуб знов не розболівся, схилила голову на груди тата й щаслива заснула.
Перебування вночі в татовій кімнаті залишилося у мене незабутнім спомином: тато під лагідним зеленим світлом лампи, ласкавий, добрий і веселий – і не раз потім бажалось мені, щоб знов у мене болів зуб і щоб знов попасти в татову кімнату вночі».
Кажуть, що вірші І. Франко створював так: ніколи не сідав до писання із пером у руці. Коли думка визрівала, він, ідучи вулицею чи ходячи по кімнаті, висвистував собі наперед усілякі строфічні мелодії, щоб знайти відповідну форму. Знайшовши, вкладав у неї слова, мугикаючи так довго, поки не одержував цілої строфи й поки не починала вона, як казав сам поет, «співати». Відтак добирав кращих рим. Коли з цим кінчав, брав папір і записував готове, строфу за строфою. За тиждень чи два повертався до списаного і аж тоді правив твір. Часто творив під впливом народних мелодій. Дочка згадувала: «Тато любив ходити по кімнаті, – особливо коли компонував свої твори, – мугикаючи тихенько або підспівуючи, добирав ритму чи риму до поезій. Часто вечором, коли ми всі зійшлися додому, до їдальні, він приносив тільки що написаний твір і читав нам його. Ми слухали з захопленням, не зовсім ще собі усвідомлюючи, що це тато сам тільки що написав».
Данный текст является ознакомительным фрагментом.