Сторінка ганьби

В історії Зимового походу існує ще й до цього часу одна ненаписана сторінка, змістом якої є трагедія 3-ої дивізії, під м. Животовим, 25-го грудня 1919 року. Ані Командувач армії ген. М. Омельянович-Павленко, ані пполк. О. Доценко не дали в своїх друкованих працях про Зимовий Похід достатньо матеріялу для виповнення цієї сторінки, обмежившись лише коротким ствердженням самого факту знищення 3-ої дивізії й недовгим коментарем. Сталося це тому, що автори, мабуть, не хотіли псувати картину геройської боротьби армій УНР оповіданням про ганебну ролю головного «героя», що спричинився до безславного кінця славетної дивізії.

Ще підчас перебування наших вояків у таборах інтернованих, у Польщі, один із наочних свідків трагедії, командир Гарматної Бриґади, полк. Г. Чижевський, у своїй короткій історії 3-ої дивізії, вказав на полк. В. Трутенка — її К-ра підчас Зимового Походу — як на того, що занапастив довірену йому дивізію. Полк. Трутенко заперечив і на тому й скінчилось. Взагалі ж, учасники Зимового Походу з 3-ої дивізії вважали, що на виповнення «сторінки ганьби» треба зачекати принаймні одного-двох поколінь, щоб не розбуркувати пристрастей живих учасників нашої Визвольної Боротьби. Це треба розуміти так, що рукопис міг би бути виготовлений, але його належало б передати до архіву Військово-Історичного Товариства або Українського Наукового Інституту, чи якогось поважного нашого музею, як матеріал для майбутніх українських істориків. Ген. Крат, наприклад, так і збирався зробити. Це, власне, було й причиною, що про катастрофу 3-ої дивізії не писали в подробицях на протязі більш ніж 40 років.