Розділ перший Куликів – Львів: 1941-1956
Розділ перший
Куликів – Львів: 1941-1956
«Актор – важка професія, в ній не можна раз і назавжди схопити Бога за бороду. Треба постійно залишатися учнем і завжди бути готовим до змін…»[1]
Богдан Ступка народжується того ж дня, що і його мама, що і Каменяр. Якраз напередодні Успіння. В кабінеті Ступки, художнього керівника Київського театру імені Івана Франка з 2001 року та до його останнього дня, 22 липня 2012 року, почесне місце відведено іконі Успіння Пресвятої Богородиці з Почаєва. Хлопчик – єдина дитина Марії Григорівни (1912–2007) та Сильвестра Дмитровича (1914–1993).
Мама мріяла стати акторкою. Та почалася війна. У місті Куликів (польською – Kulikow; за 16 кілометрів на південь від Куликова – Львів) 27 серпня 1941 року побачив світ син Марії Григорівни. ім’я оберуть йому на честь гетьмана Хмельницького. Богдан Ступка народжується на землі, де з кінця червня 41-го царює фюрер Едіп, Гітлер.
Він згадає на схилі своїх літ, як не міг терпіти, коли його пеленали. Як хотілося виборсатися з пеленок. (Чомусь у розшифровці відеозапису його прямої мови, в інтернеті, «пеленки» змінять на «пелюшки».) його рід – із кожум’як. Бабуся, мама – дуже розумні в хлопця. Не тому, що багато читали. Тому, що багато знають про життя. Багато чого навчається як селянин: саджати і копати картоплю, доглядати корову.
Мама дуже добре знала Біблію. Старенька Марія Григорівна подивиться в Києві «Майстра і Маргариту». На кухні, в помешканні сина, після вистави запитає: «А хто це написав?» – «Михайло Булгаков». – «А він не хворів?» – «Хворів. У нього був склероз нирок, він навіть одягнутися сам не міг». – «О, це його Господь Бог покарав». – «За що?» – «А він хотів зробити своє Євангеліє. Диявола перетворив на Бога. За це його й покарав Господь».
На все життя запам’ятає пекельні мелодії розривів бомб та артилерійської канонади. Палаючі будинки. Німців, які дають шоколад малечі і наказують ховатися по хатах. Трупи вбитих. шибениці з повішеними. Воскові обличчя загиблих 18-19-річних юнаків. Зауважує пушок на верхній губі, – вони ще ні разу не голилися. Одного разу перебігають із однієї місцевості в іншу. На малюкові був кашкет із дашком. Сильвестр Ступка міцно тримає сина на плечах. Зненацька кашкет злітає. Батько присідає. Підіймає кашкет. і саме там, де був дашок, обидва бачать дірку від кулі.
Своєму допитливому літописцеві Володимиру Мельниченку повідає, як Червона армія билася в Куликові з вермахтом. Узагалі, біографи Богдана Сильвестровича – непересічні особистості. Як і їхній протагоніст...
Конец ознакомительного фрагмента.
Данный текст является ознакомительным фрагментом.